Верховний суд пояснив, чи слід платити зарплату особам, які не змогли працювати через окупацію території

Про це йдеться в ухвалі Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2025 року, передає Укрінформ.

“Правильними є висновки судів, що військова агресія рф проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників”, - зазначається у в ухвалі.

ВС розглядав касаційну скаргу комунального підприємства “Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування” Токмацької міськради на рішення судів двох попередніх інстанцій, які розглядали позов низки осіб до цього КП, у якому просили встановити факт простою у виконанні ними своїх трудових обов'язків у Токмацькій багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування за період з 1 червня 2022 року до 1 вересня 2023 року і стягнути з КП “Токмацька БЛІЛ” ТМР на користь позивачів кошти за час простою, розраховані як середній заробіток за ці періоди.

На обґрунтування заявлених у позові вимог позивачі посилалися на те, що вони перебувають у трудових відносинах з КП “Токмацька БЛІЛ” ТМР.

“З 26 лютого 2022 року територія Токмацької міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області є тимчасово окупованою представниками збройних формувань держави-агресора РФ. Через окупацію та активні бойові дії позивачі вимушені були покинути свої домівки та переміститися до неокупованих територій України з реєстрацією внутрішньо переміщених осіб, що унеможливило виконання ними трудових обов'язків”, - зазначено в ухвалі.

У документі вказується, що ці обставини фактично поставили позивачів в умови простою, оскільки вони не мали можливість продовжити роботу, тому що на їхньому робочому місці виникла ситуація, небезпечна для їхнього життя та здоров`я і навколишнього природного середовища не з їхньої вини.

“Разом з тим, відповідач припинив нарахування та виплату заробітної плати. При цьому наказ про оголошення простою відповідач не видавав, переведення на інше місце роботи не пропонував. Про початок фактичного простою позивачі повідомляли роботодавця в усній та письмовій формі. Роботодавцю було достеменно відомо про позивачів, які вимушено евакуювалися та вимушено зупинили свою роботу навесні 2022 року”, - зазначили у ВС.

Суд першої інстанції - Хортицький районний суд міста Запоріжжя - рішенням від 9 квітня 2024 року цей позов задовольнив частково, зокрема, відмовив у встановленні факту простою.

Запорізький апеляційний суд постановою від 24 липня 2024 року апеляційну скаргу КП “Токмацька БЛІЛ” ТМР залишив без задоволення, а рішення Хортицького районного суду Запоріжжя від 9 квітня 2024 року - без змін.

ВС залишив касаційну скаргу комунального підприємства “Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування” Токмацької міськради без задоволення і поновив виконання рішення Хортицького райсуду Запоріжжя від 9 квітня 2024 року.

Як заявили в установі, доводи касаційної скарги про те, що суди відмовили у встановленні факту простою, але водночас стягнули на користь позивачів середній заробіток, а також те, що КП “Токмацька БЛІЛ” ТМР не призупиняло своєї роботи, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

“Трудові договори з позивачами не були розірвані чи призупинені, а отже, працівники залишалися в трудових відносинах з роботодавцем, на якого покладено обов'язок забезпечувати реалізацію трудових прав працівників, зокрема право на оплату праці”, - вказали у Верховному суді.

Зазначається, що невжиття роботодавцем належних організаційно-правових заходів з працівниками, які не мали змоги виконувати свої обов`язки з незалежних від них причин, не може бути причиною для позбавлення їх права на отримання оплати праці.

“У цій справі позивачі вимушено не виконували трудових обов`язків з незалежних від них причин у зв`язку із збройною агресією рф, окупацією міста і лікарні, з якою не були припинені (зупинені) трудові відносини сторін, а тому, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, позивачам підлягає виплаті саме середній заробіток”, - вважають у ВС.

В установі переконані, що оскільки відповідач не надав доказів розміру заробітної плати позивачів, то суди попередніх інстанцій правильно визначили розмір середнього заробітку, виходячи з інформації, яка міститься в Індивідуальних відомостях про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Держреєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Відомостях з держреєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків.

Зазначається, що порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими причинами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Окремо у Верховному суді вказали на те, що суд першої інстанції, встановивши, що позивачі виїхали з міста у зв`язку із його окупацією та з метою захисту свого життя і здоров`я, а тому з незалежних від них причин не могли виконувати свої трудові обов`язки, врахувавши, що керівництво лікарні не надало жодних роз`яснень та інструкцій щодо дій при виконанні працівникам трудових обов`язків, у тому числі у разі загрози їхньому життю і здоров'ю під час активних бойових дій, ракетних, бомбових ударів та окупації міста, не призупинило дію трудового договору з позивачами, не запровадило простій на підприємстві, дійшов висновку, що КП “Токмацька БЛІЛ” ТМР порушило трудові права позивачів на оплату праці, яка мала бути виплачена на умовах, визначених трудовим договором відповідно до статті 10 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”.

З цією позицією погодився й апеляційний суд, а ВС назвав цей висновок обґрунтованим.

Окремо зазначається, що відповідно до частин 2-4 статті 10 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець має вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання зарплати.

“Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати”, - поінформували у ВС.

В установі повідомили, що у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Окремо відзначається, що нормами трудового законодавства не передбачено причин для звільнення роботодавця від виплати працівникові зарплати у випадку обставин непереборної сили.

У Верховному суді пояснили, що виплата зарплати працівнику - це обов'язок роботодавця і що зарплата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець має заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано.

“Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили”, - йдеться у документі.

Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути причиною для звільнення роботодавця від обов'язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату, пояснили у ВС.

Як повідомлялося, у ВС пояснили, що для перетину державного кордону України під час воєнного стану військовозобов’язаний має надати на паспортному контролі документи, які підтверджують звільнення його від призову під час мобілізації.