Від мовчання під час Голокосту до вибачень і діалогу: як Ватикан зняв з євреїв звинувачення у "боговбивстві"

Минає 60 років від моменту, коли Католицька Церква переглянула своє ставлення до юдаїзму. У жовтні 1965 року Папа Павло VI підписав декларацію Nostra Aetate, яка стала богословською революцією: Ватикан офіційно відкинув ідею "колективної провини" євреїв за смерть Христа та відкрив шлях до діалогу між двома релігіями. Фокус розповідає, як цей документ змінив історію та чому його значення відчутне й сьогодні.

60 років тому — 28 жовтня 1965 року стало знаковою датою в історії Католицької Церкви. Того дня Папа Римський Павло VI підписав декларацію Nostra Aetate, яка офіційно змінила багатовікове ставлення Ватикану до юдаїзму.

У документі наголошувалося: події Страстей Господніх не можна покладати на всіх євреїв того часу, а тим більше на сучасних. Христос, підкреслювала церква, прийняв муки й смерть добровільно — задля спасіння всього людства. Відтак головним завданням церкви є проголошення хреста як символу Божої любові й джерела благодаті для кожної людини.

Цей крок став переломним: за того часу католики світу визнають, що юдеї "залишились улюбленими Богом заради їхніх батьків". Згодом певною мірою це сприяло й політичним змінам — у 1993 році Ватикан офіційно визнав державу Ізраїль та встановив дипломатичні відносини.

Після подорожі Павла VI на Святу землю там відкрили кілька важливих установ: Екуменічний інститут у Тантуре, дім "Еффата" для дітей з порушенням слуху у Вифлеємі та Вифлеємський університет, який почав роботу у 1973 році.

Папа увійшов в історію і ще одним рішенням: він відмовився від символу церковної монархії — потрійної тіари. Її продали, а отримані кошти передали на доброчинність, зокрема у фонд матері Терези з Калькутти.

Передумови: від Пія XI до Голокосту

Як зазначає доктор богослов'я Анатолій Бабинський, Другий Ватиканський собор не починав цю справу "з нуля". Думки про це необхідність перегляду ставлення до юдаїзму звучали вже під час Першого Ватиканського собору у 1870. А у 1928 році Папа Пій XI заявив: "Для християн неприпустимо брати участь в антисемітизмі... Духовно ми всі є семіти". Тоді ж Ватикан опублікував заяву з осудом антисемітських настроїв. Сам Пій XI засуджував як фашизм Муссоліні, так і нацизм Гітлера. Попри критику мовчання Ватикану під час Голокосту, сучасні дослідження доводять: Апостольський Престол врятував чимало євреїв. Це мовчання не завжди було виправданим, але інколи воно було вимушеним, щоб нацисти не творили ще більше насильств над євреями, як помсту за критику.

"Ці суперечливі історичні досвіди вплинули на рішення собору. У 1960-х критика Ватикану за "мовчання під час Голокосту" зростала, а радянська пропаганда активно використовувала тему для дискредитації Пія XII. У такому контексті з'явилася потреба дати богословську й моральну відповідь. А також щоб вибити з рук тих хто й далі мав антисемітські погляди релігійний аргумент", — розповідає Фокусу Бабинський.

Як народилася Nostra Aetate

Роботу над декларацією про ставлення до нехристиянських релігій розпочали ще за Івана ХХІІІ. Павло VI лише продовжив і завершив цей процес. Документ став своєрідною богословською революцією: у четвертому параграфі прямо визнано, що "хоч юдейські старшини зі своїми прибічниками вимагали смерті Христа, все те що було заподіяно йому у його страстях не можна нерозбірливо приписувати ні всім юдеям, які жили тоді, ні так само юдеям сьогоднішнім".

"В дискусіях існував також і політичний вимір. Частина єпископів боялася, що такий документ стане знаком підтримки Ізраїлю в тодішньому арабо-ізраїльському конфлікті, адже в католицькому світі чимало вірян — араби. Тому дискусії точилися навколо кожного слова. Так само, полеміка тривала, щодо терміну "боговбивство", який спершу був в чернетці, але зрештою вилучили", — продовжує науковець.

Рішення собору було не лише декларативним. Подальший розвиток закладеного в ньому вчення спонукали Церкву переглянути богослужбові тексти, де вживалися зневажливі згадки про юдеїв. До 1960-х у богослужбових текстах траплялися навіть формулювання на кшталт "зрадливі чи підлі юдеї". Після собору ці тексти почали очищати.

"Водночас шлях до справжнього примирення був довгим. Стереотипи й недовіра зберігалися десятиліттями. Лише за понтифікату Івана Павла ІІ діалог набув глибини: він молився біля Стіни Плачу, відвідав Аушвіц, зустрічався з рабинами й цілував Тору. У 1998 році Ватикан опублікував документ "Ми пам’ятаємо. Роздуми про Шоа", присвячений Голокосту", — каже Бабинський.

Сучасність і український контекст

У 2015 році за понтифікату Папи Франциска у документі "Дари Божі й покликання — незмінні" було ще раз підкреслено: що євреї є співучасниками у Божому спасінні, а як це можливо без явного визнання Христа є і залишається незбагненною божественною таїною.

Утім, питання пам’яті про Другу світову й досі лишається чутливим. Єврейська спільнота наполягає на повному відкритті ватиканських архівів періоду Другої Світової війни, і лише в період пандемії COVID-19 почалося їхнє масштабне вивчення.

"Для України ж ця тема має особливе звучання. У літургійних текстах візантійської традиції (як православних, так і греко-католиків) досі трапляються згадки, які звучать антисемітськи. Якщо Римо-католицька церква після Другого Ватиканського собору переглянула свої формулювання, то східна традиція ще має пройти цей шлях", — каже богослов.

Таким чином, Nostra Aetate стала символом перегляду двохтисячолітньої риторики. Вона заклала фундамент для діалогу між християнами і юдеями, який згодом набув реальних форм. Але й сьогодні Католицька Церква продовжує шукати баланс між історичною відповідальністю, богословською правдою та викликами сучасної політики.