Рецензія на фільм “Брудна гра” / Play Dirty

На тижні на стримінговому сервісі Prime Video прем’єрувався комедійний екшн-трилер про пограбування “Брудна гра”, сюжет якого заснований на серії книг “Паркер” американського письменника Дональда Е. Вестлейка. У рецензії нижче будемо розбиратися, що за брудну гру влаштують на екрані та наскільки цікаво за нею спостерігати.

Плюси:

достатня кількість екшену; творці принаймні намагаються і захопити, і розвеселити; когось місцеві твісти, можливо, здивують;

Мінуси:

шаблонний сценарій з купою нісенітних моментів; інтонаційна непевність; затягнутість; слабенький застарілий CGI;

6/10

Оцінка
ITC.ua

“Брудна гра” / Play Dirty

Жанр комедійний бойовик, трилер про пограбування
Режисер Шейн Блек
У ролях Марк Волберг, Лакіт Стенфілд, Роза Салазар, Тоні Шалуб, Кіган-Майкл Кі, Нат Вулф, Ґретчен Мол, Томас Джейн
Прем’єра Prime Video
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Крутий професійний грабіжник Паркер та його команда провертають чергову справу, і попри те, що злочинців спіткає неприємний форс-мажор, їм таки вдається заволодіти награбованим у кількості $400 тис. Втім, на цьому проблеми Паркера аж ніяк не закінчуються, а скоріше навпаки: зраджений, він щосили намагається помститися та повернути своє. Згодом герой отримує абсолютно неочікувану можливість зірвати найбільший у своєму житті куш.

Паркер став головним героєм переважної більшості романів Дональда Е. Вестлейка, написаних під псевдонімом Річард Старк — можливо, саме тому на початках в проєкт планували залучити більш статусного за Марка Волберга Роберта Дауні-молодшого. А можливо тому, що режисер Шейн Блек раніше працював з актором у “Поцілунку навиліт” (2005) та “Залізній людині 3” — і в обох випадках ця співпраця була по-своєму плідною.

Також відзначимо, що персонаж далеко не вперше сходить зі сторінок романів в площину кіноекрана, зокрема Паркера у різні роки зображали: Лі Марвін в кримінальному трилері “Впритул” (1967), Роберт Дюваль у The Outfit (1973), Мел Гібсон у “Розплаті” (1999) і навіть Джейсон Стейтем у бойовику з по-стейтемівськи прямолінійною назвою “Паркер”.

Новітні пригоди персонажа, зіграного вже Марком Волбергом, становлять не адаптацію якогось конкретного роману Вестлейка, а спираються на загальні елементи книжкового циклу. Паркер і досі непохитний високопрофесійний грабіжник, заради цілі готовий піти на вбивство. Але перш за все в очі впадає те, що актор Волберг просто видає типового Марка Волберга, хіба що трохи жорстокішого, ніж зазвичай. Тож спробуйте ще відрізнити того Паркера, скажімо, від екранного Макса Пейна.

Історія починається з відносно успішного пограбування, за яким відразу слідує зрада — вже на цьому етапі у Волберга повинно було виникнути почуття дежавю, бо кому як не йому знайома подібна ситуація. В кращих традиціях жанру перед глядачем постає чергова команда грабіжників, де у кожного своя чітко визначена роль. Але, звісно ж, щось обов’язково піде не за початково геніальним планом.

Спецпроєкти

Основна проблема “Брудної гри” не у тому, що місцевим злодіям щодо харизми ой як далеко не те що до будь-кого з команди Денні Оушена, а часом навіть Домініка Торетто. І навіть не у тому, що стрічка пропонує стандартний вторинний сюжет про пограбування, практично позбавлений сюрпризів.

Біда дітища Блека полягає у тому, що режисер так і не визначився, що саме він фільмує жанрово та як гармонійно поєднати легковажність комедійного бойовика та кривавість суворого кримінального трилера, де немає місця для сміху.

Тобто, поки команда рішучих вигадників лишає по собі все більше трупів, причому з досить детальною демонстрацією пошматованих статистів, творці не відмовляють собі в задоволенні попутно видавати жарти. Але разом ці два складники в Шейна Блека уживаються поганенько. Власне, якщо згадати, від різких інтонаційних гойдалок на обидві ноги шкутильгала й попередня робота постановника — “Хижак” зразка 2018 року. І тому буквально через місяць ми будемо дивитися на інопланетного мисливця, виконаного вже зовсім іншими людьми.

В “Брудній грі” є чимала кількість екшн-сцен, з щедрим використанням комп’ютерної графіки. Однак в такі моменти картинка стає помітно замиленою, адже складається враження, що тутешній CGI виринув десь із 2003-го (епізод з ефектним падінням з мотоцикла прямо нагадав аналогічну сцену з “Шибайголови” з Беном Аффлеком, де нам намалювали неправдоподібного Коліна Фаррелла).

При цьому проста і прямолінійна історія насичена абсолютно зайвими елементами, що виконують суто декоративну функцію. Чи то арка чергового опереткового латиноамериканського диктатора, чи гілка Ната Вулфа виглядають відвертими філерами, що лише розтягують хронометраж, в той час, як індіаноджонсівський скарб — черговий порожній, нецікавий макгафін.

Подібна надлишковість призводить до значної тривалості не особливо захопливого та нерідко нісенітного фільму — в якийсь момент може здатися, що Блек і компанія банально не знають, коли варто закінчувати.

З іншого боку, “Брудна гра” цілком здатна задовольнити невибагливі запити, як от перегляд типового стримінгового контенту, що називається, “на тлі”. В цілому ж це одноразова прохідна нісенітниця зі сценарієм від штучного інтелекту. Напівжартівлива витівка, що вивітрюється з голови на фінальних титрах. Стримінгова жувальна гумка практично без смаку. Якщо маєте бажання поглянути на Марка Волберга у якості видатного грабіжника, без жартів, передивіться краще “Пограбування по-італійськи” (2003).