Юристи на передовій, командир взводу «Легіонер»: «Світ врятує добро, щирість і багато зброї»

До того, як стати Легіонером, Діма Саранчук гріб за Василь Кісіль і Партнери та Нафтогаз. Його велика ціль це відчуття: “вони прийшли забрати у нас все, а отримали пизди”. Суддя ВС і ветеран війни Іван Міщенко поговорив із Легіонером про армійське життя, військових при владі, довбоєбизм та кумедну історію набуття позивного.

Для початку: на якому напрямку ти зараз?
Зараз — на Лісабонському. Але як приїду з відпустки буду знов на Куп’янському. Вже певний час в цій смузі.

Ти командир відділення? Чи розрахунку? Розкажи, скільки в тебе в підпорядкуванні людей і як в тебе складається з командуванням, себто з відповідальністю
Вже командир взводу) Точну поточну кількість називати не буду, але це стандартний взвод, який, як і решта взводів у ЗСУ потребує доукомплектування.

З командуванням… Не легко. Постійний геморой, який тренує тебе безперервно бути на стрьомі, бо день у день щось стається. То обладнання на одній з позицій зламається, то бойова робота не йде, то командуванню щось треба, щоб зробили мої бійці, то в когось з самих бійців зальот — і на все треба реагувати. Бажано реагувати так щоб і вовки ситі й вівці цілі. Коротше, відповідальність і командування — сумнівне задоволення.

Моя повага, середня ланка командування реально найскладніша. Як складається з побратимами? Чи є сформований кістяк, на який ти можеш спертися в разі чого?
В основному позитивно складається. Більшість — мотивовані, заряджені хлопці, самоорганізовані й надійні.
Є не просто кістяк. Є набір реально крутих особистостей: освічених, ерудованих, зацікавлених; які самі мою роботу могли б робити краще за мене. Поки що вони тільки гарно вбивають, але я впевнений що багато кого ми ще побачимо на вищих посадах і з більшим впливом.

Як тобі армійське життя в порівнянні з цивільним?
Несвободно. Це життя не живеш в повному сенсі, воно існує під задачі. Класно відчувати що це все заради великої цілі, але і постійне відчуття що немає простору для своїх інтересів — зайобує.

Але все одно краще ніж тікати від кацапів і ховатись від ТЦК)

А яка вона, ця велика ціль?
Перемога) Можеш не питати як саме вона має виглядати — я не знаю. Збереження державності, суверенітету. Збереження народу не у вигнанні. Не такі важливі деталі як відчуття — вони прийшли забрати у нас все, а отримали пизди. Якщо після війни в мене буде таке відчуття, навіть при втраті якихось територій, що вони отримали пизди та масово здохли, не досягнувши мети, значить ціль досягнуто.

Ти досить позитивно налаштований (і це добре). Це виключно твоє чи пацани теж підтримують?
Всі по-своєму. За стільки часу вже звикаєш не розмовляти про це, бо всім зрозуміло що це гадання на кавовій гущі)

До речі, який в тебе позивний? Легіонер? І хто тобі дав позивний? Чи сам придумав?
Так, Легіонер. Це кумедна історія) Почалося більше як прикол, який тягнули з мене.

Восени 2021 року, коли Росія тільки збирала війська на нашому кордоні, я злякався що не встигну навчитись чогось хорошого до війни й пішов на вишкіл в Український Легіон. Це все для мене закінчилося найбільш базовим вишколом, без поглибленого курсу. Але через пів року почалася повномасштабка і я потрапив у підрозділ таких самих зелених новачків. Наш тодішній командир сам досить погано уявляв собі до чого нас готувати, але намагався показувати якусь тактику. І на заняттях я собі під ніс (не дуже) кілька разів казав щось типу “а от в Легіоні показували інакше”, “а от в Легіоні вчили так”. Ну і мене почали підйобувати “Легіонер”. З посилом: “хорош вийобуватись”. І прилипло)

Ти як командир взводу даєш позивні?
Ні

Розкажи про війну, як вона, на твій погляд змінилась. Ти починав з АК в колективі людей, які не дуже розуміли, що буде завтра, і от ти вже командир взводу, бачив багато і на різних напрямках
Змінилась радикально. Коли я тільки починав, селяни крали кацапські БТРи тракторами. Ми рік стояли на півночі Київської області й дивилися епічні відоси CQB-штурмів. Коли нарешті доїхали до фронту в березні 2023, це вже була війна вогневого валу, коли підари знищували посадку перш ніж зайти в неї. Тепер це війна м’яса і пропелерів, оптоволокна та антидронових сіток, якими затягнуто пів посадки. Танк, Град чи Мста — все ще цінні цілі, але вбити команду ворожих пілотів тепер цікавіше.

А як змінився тил за цей час?
Є різний тил. Той, який організувався, створив інституції, горизонтальні зв’язки, гаражні виробництва сіток, надпотужні організації, в яких закупівлі дронів, РЕБів, БМП йде конвеєром.

Є той, який побачив можливості. Створив ефективні бізнеси, виробляє озброєння, амуніцію, навіть БК.

А є той, на який соромно дивитись. Пасивний. Той, що звик. Зневірився. Злякався. Втомився, так наче має на це право.

Як вважаєш, військові мають зайти у владу? По справжньому, не загубитись десь в чергових списках
Залежить від того, у якому значенні розуміти “зайти у владу”. Що буде мілітарна партія з кістяком з ветеранів і вагомою долею у голосуванні — це можна не вважати, це неминуче. А так, має працювати демократія)

Президент — військовий? Премʼєр-міністр — військовий? І взагалі, мілітарний уклон — це по твоєму ок? Одні кажуть, що це правильно і це неминуче, інші кажуть, що армійський довбоєбизм краще в цивільне життя не пускати)
Писав-писав відповідь. Але краще утриматись. Навіть найбільш свідомий і політизований військовий не має зараз коментувати майбутній перехід влади. Та і було б трохи наївно з сьогодення прогнозувати ці події)

Розкажи про свій найкращий і найгірший день в ЗСУ. So far, звичайно
Найкращий ніяк не пов’язаний з бойовими діями чи службою. Це той, коли зустрів свою дівчину. В той день вона до мене приїхала, я зустрів її на вокзалі, і з цього почався мій найкращий день у ЗСУ.

Найгірший — не один. На жаль. Дні бойових втрат. Побратимів, друзів. Найгірші дні розуміння що більше ніколи не побачиш дорогих тобі людей.

Що такого ти зрозумів чи дізнався про себе на війні, чого не знав або не розумів раніше?
Що можу дуже боятися, але йти й робити те, що маю. Не вірив раніше, що можу долати такий страх. І що війна — не стала для мене вироком долі, як про це думалося в перший день. Не уявляв себе професійним військовим.

Тягнеш приколи з пацанами? Гумор тобі взагалі допомагає долати це все?
Постійно) Взагалі важко уявити якісь ефективні стосунки в війську, якщо не гнати час від часу біса)

Розкажи якийсь прикол, який особливо запам’ятався)
Блін. Дивись, я розумію що це не те що тобі треба, але правда не можу згадати жодного такого, щоб можна було публікувати. Воно саме смішне якось у своєму контексті все стосується історій про трьохсотих проституток і т.п.

Ну ми ж твоє вʼю в мертвих юристах повісимо, там люди такий гумор сприймають. Давай так: згадаєш — пиши, навіть якщо чорний)
Та я розумію) Але це просто в кожному випадку приватна історія про те хто що такого казав, після чого в рай точно не пускають) незя про людей таке назовні казати)

І наостанок ще два питання: яким ураженням (чи як ви пілоти правильно це кажете) ти пишаєшся найбільше і що допомагає тобі тримати менталку, ще і на такому оптимізмі
Якщо саме одиничними ураженнями — мабуть, будуть два: 1) коли ми на вільному полюванні знайшли Мсту-С і знищили її ваншотом, разом зі складом БК. 2) І друге — коли посеред механізованого штурму з купи броньованої техніки вибили квадроцикліста. Колона, витративши провожатого розсипалася і почала блукати, поки її по шматкам добивали ми й суміжники.

З утриманням менталки допомагає дівчина. Партнерка, друг, любов і тепло. Кожен раз, коли все летить шкереберть і менталка близька до крайньої точки — вона вертає її на місце)

Що по музиці? Чи допомагає? Чи ти до неї спокійно?
Люблю скандинавський фолк, кілька груп/виконавців, що особливо подобаються – Skald, Garmana. Та й багато чого з поточних українських “військово-мілітарних” хітів також заходить, але в цілому великої ролі в моєму житті музика не грає. Так, часом в автівці послухати під настрій, не більше. Наодинці більше люблю подкасти, або ютуб у якості подкасту.

Як з соцмережами/текстами? Чи є можливість щось читати/дивитись кіно?
Можливість є, не завжди є бажання. Часто не вистачає емоцій на книгу чи дійсно довгий текст. Так що моє чтиво наразі — або короткі статті, або короткі статті про роботу) Кіно — іноді, за кілька вечорів можна подивитися фільм. Саме тому в основному це Нетфлікс, серіали, в яких одну серію можна вмістити у вечір.

Як ти уявляєш своє життя після цього всього? В тебе унікальний досвід, але коли ти повернешся, ти опинишся серед людей, які його не мають і, умовно, поговорити може бути ні з ким. Що ти взагалі думаєш про життя після?
І безшумно хочеться і трохи боюся цього часу, тому що повноцінного плану на життя зараз немає. Є те що я робив на цивілці, що я, мабуть, можу робити далі, але поки нема уявлення що саме так має виглядати моє цивільне щастя. Бойові дії і досвід участі в них (на вже багатьох різних ролях) — це страшний, але дуже цікавий двіж. Абсолютна змагальність: тебе за своє життя з противником, тебе за життя противника. Це одна з найбільш визначальних емоцій в житті наразі, і після неї робота юриста видається… менш цікавою у своїй постійності?

За соціальну адаптацію поки не переживаю, не відчуваю себе зараз відірваним від суспільства. Думаю, важко буде спілкуватись з людьми, які під час війни були свідомими свого вибору ухилянтами — але це, думаю, переживу. Зрештою, небагато хто з них зараз набивається у друзі, то і проблеми начебто немає.

То в юриспруденції не повернешся чи так далеко не заглядаєш?
Юриспруденція це наразі найбільш зрозумілий і в чомусь комфортний шлях для мене, навіть враховуючи, що доведеться певний час відновлювати і знання, і навички. Але і війна ще надто довга і життя надто довге. Подивимось, що воно має запропонувати)

Кого читаєш в соцмережах?
Наразі не заглядаю, але це скоріше дається взнаки набута в армії звичка не мати довгострокового плану на своє життя😁 Казарін, Флеш, Говорять Снайпер. Майже всю Демсокиру)

Що з останнього що дивився зачепило? Подкаст/серіал?
Зараз дивлюся другий сезон The Sandman. І по-моєму це чарівно і захоплююче. До цього був The Man in the High Castle — забрав багато вечорів мого життя, але воно того вартувало.

Як подкаст — це часто або Телебачення Торонто, або Данило Мокрик.

І фінальне запитання: що врятує світ, на твою думку? І чи вартий він того, що його рятувати? Бо ти по факту один з тих, хто це робить
Добро, щирість і багато зброї. Світ точно вартий того, щоб його рятувати. Світ прекрасний, просто з нього треба викорінити всяких гнилих їбланів. Цим і займаємось)

Автор: Іван Міщенко

Джерело: Dead Lawyers Sosiety