Критичний момент для континенту: Європа наближається до свого Перл-Харбору

Гібридна війна Владіміра Путіна підштовхує Європу до нового смертоносного «моменту Перл-Харбору», попередив колишній міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс в коментарі впливовому британському виданню The Telegraph. Габріелюс Ландсбергіс підкреслив: «Чи приймаємо ми реальність того, що ми, можливо, вже перебуваємо у стані війни, чи все ще віримо, що контролюємо ситуацію? Ми допускаємо все вищий рівень ескалації без належних відповідей. Якщо це продовжуватиметься, нам слід очікувати, що Європа матиме такий самий день, як Перл-Харбор, коли ескалацію буде настільки неможливо ігнорувати, що вона призведе до пробудження Заходу».

І це дійсно так. Європейці вичікують у той час, коли Російська Федерація вже стала не тільки європейською, а й світовою проблемою. Диктатор Путін один з найнебезпечніших воєнних злочинців у світовій історії, який перетворив геноцид українців на головну справу всього свого життя. Але жахи Другої світової війни деформували західну психіку до такого стану, що ті, хто приймали рішення в державах колективного Заходу, коли йшлося про війну Росії в Україні, дійшли спільного висновку, що обмежена військова участь, яка несе з собою обмежені втрати, краща за повномасштабну боротьбу з ворогом. Хоча від самого початку було зрозуміло, що відтерміновані рішення ніяк не здатні розв’язати проблему, а лише затягують її вирішення.

Будь-який військовий конфлікт є одночасно ризикованим і невизначеним, але передумова, що обмежена участь є оптимальним рішенням – від початку була стратегічно хибною. Оскільки таке рішення призводить до триваліших воєнних дій, зростання втрат і витрат, і, зрештою, ще більше провокує Путіна на продовження кривавої війни в Україні.

Розпочавши війну Росія недооцінила силу волі та державницькі переконання українського народу, який не бажав опинитися під владою божевільного та кривавого деспота, що порахував всі українські землі своєї законною здобиччю. Але й Сполучені Штати, висловлюючи підтримку українському суверенітету, одночасно своїми обмеженнями та заборонами, фактично зв’язали одну руку за спиною України. І коли переважаюча на початку армія розпочинає тотальну війну, її ніколи не можна виграти покладаючись лише на оборону.

Путін ніколи не припинить війну, поки населення Російської Федерації не відчує на собі, що ця війна прийшла і до них особисто. Що вона і їм принесла біль та страждання. А коли все це стосується виключно тільки українців, то на Московії не відчувають для себе наслідків відплати за всі ті звірства, які вони вчинили на території України.

Необхідно визнати, що концепція надавання Україні напівдопомоги була закладена ще в часи колишнього президента США Джо Байдена. На жаль, він неї не відмовилися і під час каденції 47 президента Америки Дональда Трампа. Хоча надання Україні підтримки в обсягах необхідних тільки для оборонних операцій, і ненадання модерної зброї для завдання нокаутуючого удару по терористичним військам Путіна, не відповідає геополітичним інтересам Сполучених Штатів.

Адже перемога України над Росією слугувала б фактором утримування Китаю від запланованого вторгнення на Тайвань, чим на певний час зняла питання зіткнення Китайської Народної Республіки та Сполучених Штатів. Коли на Заході нарешті зрозуміють, що умиротворення, напівзаходи та компроміси з тиранами не працюють? Мир може настати тільки тоді, коли вороги відчують твою силу, а твоя військова потуга слугуватиме надійним щитом прикриття твоєї країни та її союзників від будь-яких нападів ворожих сил. Тому найшвидший шлях до миру простий: переконлива перемога України на полі бою.

Путіну не можна дозволяти ховатися за загрозою Третьої світової війни та обміну ядерними ударами, чим він користується тероризуючи мирне українське населення та перетворюючи на руїни міста та села на Сході та Півдні України. Він перетворив життя цивільних українців на пекло, тож це пекло мусить повернутися назад до Росії, як відплата за те, що він без жодної причини підступно вдерся на територію суверенної держави. Держави, яка є одним із засновників Організації Об’єднаних Націй, яка так і не спромоглася зробити нічого, аби припинити вторгнення Російської Федерації в Україну.

Очевидно, що в Сполучених Штатах та об’єднаній Європі досі превалювала концепція, що російсько-українська війна у її нинішньому форматі, буде продовжуватися доти, поки Росія не буде виснажена військово, економічно, політично та дипломатично, а Путін втратить бажання розв’язувати нову війну найближчим часом.

Проте Путін не обмежує себе в будь-яких діях в Україні, атакуючи її цивільні об’єкти та критичну інфраструктуру, а українці змушенні через американські обмеження стримувати свої контратаки. Тому у Москви немає жодних стимулів припиняти свої агресивні дії або думати про просування до мирних домовленостей. А не стимулюючи деспота силовими методами, годі й думати про закінчення цієї затяжної війни.

Путін розпочав війну, але не хоче нести відповідальність за її наслідки. Він прагне боксерського поєдинку, де у суперника зв’язані руки. Адже диктатор уявляє війну, як своєрідну військову операцію, коли Захід допомагає українцям за залишковим принципом, а він робить на території Української держави все, що тільки захоче, і при цьому постійно відмовляється вести переговори.

Тепер він випробовує країни НАТО за допомогою безпілотників, вторгнень у повітряний простір та нарощування військ на кордонах країн Північноатлантичного альянсу. Головний кремлівець не уявляє припинення війни без поразки України, а свою поразку, повну або часткову, він навіть не розглядає.

Сполучені Штати нарешті мають вирішити питання надання українцям необхідної зброї для завершення російсько-української війни. Адже очевидно, що якщо ракети великої дальності знищать значну частину російського видобутку нафти, це може пом’якшити рик божевільного ведмедя.

А поки що він вірить, що зможе залякати Європу. Висуваючи абсурдні тези, що втручання європейців у війну та допомога Україні розглядатиметься Москвою, як агресія проти Російської Федерації. Путінський театр абсурду продовжується, і коли Європа вирішить по-справжньому допомогти Україні, то це буде не агресія, це оборона.

Москва звинувачує Європу у тому, що робить сама, – в провокуванні конфронтації та розгортанні гібридної війни. Але від початку дії московитів неможливо логічно пояснити. Вони діють повністю алогічно, не мають моральних зобов’язань і брешуть у будь-якій ситуації. І в цьому немає нічого нового для тих, хто коли-небудь мав справу з росіянами.

Тут проглядається пряма аналогія, якби Велика Британія та Франція допомогли Чехословаччині зупинити вторгнення Німеччини, Друга світова війна могла б і не початися. Коли не зупинити путінську Росію в Україні, то дика російська армія продовжуватиме своє вторгнення вже в Європу, і можна тільки собі уявити, скільки при цьому буде знищено мирного європейського населення.

Затятість Путіна щодо України збільшується тим, що він переконаний, що йому зійде з рук обмежений ядерний удар, після якого, на його думку, українці мусять здатися. Вважаючи, що Сполучені Штати не наважаться ризикувати американськими містами, захищаючи Європу, а європейці мають дуже обмежену кількість ядерної зброї для використання проти Росії.

Що можна пояснити тяжінням президента США Дональда Трампа до ізоляціонізму, котре нагадує початкові спроби 32 другого президента Америки Франкліна Рузвельта не втягувати США у Другу світову війну. Хоча така трампівська позиція значно збільшує ризик Третьої світової ядерної війни.

Путін, який досі перебуває в ілюзорному вимірі свого радянського комуністичного минулого, мріє не тільки відродити СССР, окупувавши Україну. Він бачить себе володарем світу, який в ідеалі не опиратиметься путінській агресії та буде прогинатися під всі його абсурдні бажання.

Як і 25 років тому, він керується недолугим і нічим не підтвердженим переконанням, що колективний Захід занадто роз’єднаний і слабкий, щоб протистояти Російській Федерації. А держави Європи, зі своїм недолугим керівництвом, яке постійно змінюється, на відміну від його довічної влади, не зможуть йому ні в чому реально протистояти.

Звідки в нього взялося бачення ситуації, що європейські країни слабкі, їхні економіки конкурентно неспроможні, а армії повністю недієздатні, важко сказати. Тим часом диктатор мав би зрозуміти, що це не так. Бо якщо й були якісь пробої в європейській обороні, то вони зараз доволі успішно закриваються. А одночасно зростають обороні бюджети, щоб протистояти російській загрозі.

Європейська спільна система оборони зазнає досить швидких змін, а розвідки європейських держав оперативно відстежують наміри Москви, і після цього приймаються необхідні відповідні рішення.

Але всього цього явно замало. Москва націлюється на Європейський континент. То що Росія має зробити ще, щоб в Європі нарешті усвідомили, що війна в Україні – це і їхня війна?

Габріелюс Ландсбергіс, говорячи про очевидну пасивність європейських лідерів, розглядає її, як «геополітичний День бабака», наголошуючи, що «Замість того, щоб питати, чи ризикуємо ми розпочати Третю світову війну, питання полягає в тому: чи ризикнемо ми її зупинити?».