Магія Джона Фаулза, бентежна і примхлива

«Не можу описати цього враження. Навіяла його не літературщина, а загадково стійка, непозбувна бентега від перебування у просторі, де може статися все, що тільки хоч». Навряд чи видавники роману Джона Фаулза «Маг» далекого 2016-го сподівалися, що один із головних творів англійського постмодерніста викличе неабиякий інтерес у читачів насамперед завдяки перекладу. Перекладач «Мага» Олег Король подарував українській інфосфері «непозбувну бентегу», про яку мало який літератор та/чи блогер того часу не висловив своєї публічної думки.

Треба додати, що нею перекладацький хист пана Короля в «Магові» не обмежився, у чому любителі словознавства можуть переконатися й зараз, відшукавши в надрах Інтернету не одну публікацію. А українська Вікіпедія присвятила цій бентезі окрему статтю з точною фіксацією старту явища: «Вперше мем використано на Фейсбуку 12 січня 2017 року в обговоренні теми якості перекладів і видань художніх творів».

Творчий підхід перекладача до доволі непростого фаулзівського тексту мав збагатити український інфопростір іще не одним словосполученням, але «невиразна будучина», «бездуховна каламуть» чи «губорозпусна вітальня» не вийшли за межі «Мага». Якого видав «Клуб сімейного дозвілля» у співпраці з видавництвом «Вавилонська бібліотека» чималим, як для наших часів, накладом у 10 тисяч примірників, із додатковим накладом книжки в покращеній якості ще в три тисячі (а 2022-го інше видавництво, «Букшеф», перевидало того ж «Мага» накладом у три тисячі).

Доволі пізно виданий в Україні «Маг» є далеко не єдиним твором видатного англійця Джона Фаулза (1926–2005), який часто наголошував, що він — саме англійський, а не британський автор, інколи називаючи себе європейським письменником, у котрого друга батьківщина — Франція (французька література була спочатку головним предметом його навчання, а потім — викладання), а третя — Греція. На маленькому острові Спеце майбутній літературний класик (а в недавньому минулому — морський піхотинець першого повоєнного призову 1945 року та випускник Оксфордського університету) декілька років викладав у гімназії, фінансованій Британською Радою. І саме тут зародилася ідея роману-загадки, дія якого також відбувається на вигаданому грецькому острові Фраксос, котрий нещодавно пережив нацистську окупацію.

Хронологічно «Маг» став першим романом Фаулза, але побачив світ другим. Вочевидь, із цим автору пощастило, бо не факт, що об’ємний, складний і не надто зрозумілий роман із відкритим фіналом відкрив би йому шлях до всесвітнього визнання. Опублікованого 1965 року «Мага» невдовзі екранізували — і фільм зазнав повного краху. Незважаючи на участь зірок рівня Ентоні Квінна, він викликав низку сповнених кепкування відгуків, а сам Фаулз назвав його катастрофою.

Натомість перший, опублікований 1963 року роман «Колекціонер» одразу приніс автору і визнання, і фінансовий успіх — такий, що він зміг завершити свою не надто улюблену викладацьку кар’єру й надалі займатися тільки письменством.

Кадр з фільму "Колекціонер", 1965 рік

Захопливий сюжет і незвичну форму подачі оцінили читачі. Історія викраденої дівчини, настільки позитивної в усіх сенсах, що підпадає під термін «Мері Сью» («архетип персонажа, …обдарований унікальними талантами чи здібностями, надзвичайно привабливий та позбавлений значущих недоліків характеру»), розповідається у вигляді двох щоденників, жертви та викрадача, персонажа не стільки навіть негативного, скільки нікчемного, позбавленого через свою сірість притаманного багатьом мистецьким творам злодійського флеру. Такий сюжет легко піддається екранізації, тож за два роки Фаулз продав авторські права кінематографістам, і фільм зібрав хороший урожай нагород — Каннського фестивалю, «Золотого глобуса» й номінацію на «Оскара» (за режисуру, сценарій та найкращу жіночу роль, утілену Самантою Еггар). Єдиною яскравою рисою негативного героя є його пристрасть до колекціонування метеликів. Вочевидь, невипадково, адже сам Джон Фаулз, окрім глибоких досліджень французької літератури, вельми непогано орієнтувався в природознавстві, демонструючи у своїх текстах хороші знання про дикі рослини, птахів і комах. Українською мовою «Колекціонер» був виданий лише 2015 року («Клуб сімейного дозвілля», переклад Ганни Яновської).

Комерційний успіх «Колекціонера» та виданого слідом за ним «Мага» дали змогу Фаулзу придбати старовинну садибу в містечку Лайм-Реджіс, графство Дорсет, на узбережжі Ла-Маншу, себто майже з далеким видом на любу Францію. Затишне місто з населенням у 4400 осіб, із яких половина — пенсіонери, невдовзі після поселення в ньому видатного письменника стало всесвітньо відомим. Адже саме сюди він поселив головну героїню свого третього роману «Жінка французького лейтенанта».

Кадр з фільму "Жінка французького лейтенанта", 1981 рік

Захоплива історія неймовірної жінки, яка йде проти устоїв манірного вікторіанського суспільства, щоби стати музою для художників нової течії прерафаелітів, у фірмовому вже фаулзівському стилі не обмежується лінійною оповіддю. Автор, якого недарма занесено у список провідних постмодерністів, пропонує читачеві три фінали роману на вибір. Цікавим є і сам стиль оповіді — начебто «вікторіанський» роман розгортається з погляду оповідача-сучасника. Окремий акцент твору — на палеонтології, в ті часи зовсім молодої науки, якою безтурботно захоплювався головний герой, допоки не зустрів загадкову жінку на молі, посеред розбурханого моря.

1981 року книгу екранізує британець чеського походження Карел Рейш. Однойменний фільм теж не обходиться без постмодерністського прийому: його сюжет розгортається у вигляді кінокартини, головні актори якої (а ролі тут грають Джеремі Айронс та Меріл Стріп) закохуються й у житті. Можливо, найкращий із творів Фаулза було перекладено українською лише цього року. Жінка загадкового французького лейтенанта (який у романі практично не фігурує) в перекладі Наталії Ференс стає його коханкою (а в радянських російськомовних перекладах, зроблених іще у 1980-х, вона цнотливо виступала в ролі подруги). Тож читачі сьогодні можуть без проблем замовити «Коханку французького лейтенанта» від видавництва BookChef.

Кадр з фільму "Жінка французького лейтенанта", 1981 рік

У Лайм-Реджисі Джон Фаулз залишиться на все життя, ніби тримаючись відлюдником, хоча й не ігноруючи численних інтерв’ю, зустрічей та інших письменницьких заходів. Він навіть десять років очолював місцевий музей, допоки здоров’я не підірвав інсульт. 1990 року Фаулз пережив смерть улюбленої дружини Елізабет, яка була його натхенницею і певною мірою прототипом його численних жіночих образів. Вісім років по тому письменник одружився вдруге, прожив іще сім років і помер від серцевої недостатності 2005-го.

Поціновувачі Фаулза можуть знайти на сайті «Чтиво» його першу українську збірку «Вежа з чорного дерева» (книжкове видання 1985 року, Віктор Ружицький та Дмитро Стельмах), повість «Хмара» з цієї ж збірки, наново перекладену Сергієм Вакуленком для журналу «Всесвіт» (№3-4, 2001) та збірку філософських роздумів під назвою «Арістос» (Віктор Мельник, книжка вінницького видавництва «Тезис», 2003).

Залишається дочекатися виходу на книжковий ринок перекладу загадкової, замішаної одночасно на історії ранніх США та фантастиці книжки А Maggot (хробак, личинка). Це оповідь про чергову неординарну героїню, реальну історичну фігуру Анну Лі, засновницю релігійної секти шейкерів або «трясунів» — радикальних християнських вірників, які використовували у своїх богослужіннях екстатичні танці. Детективна історія 1736 року, розказана словами зовсім несхожих між собою героїв, залишає читача у стані великого здивування.

Останній роман Фаулза, написаний 1985-го, вже сорок років ніяк не дійде до українського читача. Звісно, заслуговують на переклад і його численні збірки есеїв, статей, критичних дописів і навіть поезії — але комерційний успіх їм гарантувати важко. На відміну від «Маггота», який вирізняється хорошою читабельністю.

«Фаулз продовжує суперничати з Творцем, населяючи наш світ найбільш немислимими персонажами. Ось і тепер один із них, Черв’як, проник у наші душі й на книжкові полиці», — так прокоментувало свого часу вихід роману видання The Guardian. Цікаво, що його ентомологічна назва, котра відсилає і до колекціонера метеликів, і до скам’янілих комах доісторичної ери, має ще одне, забуте значення — «примха, фантазія», і років триста тому використовувалася для позначення музичних творів невизначеного жанру. І, певен, цю авторську примху-фантазію належно оцінить читач.