Мир з Росією неможливий

Постараюся бути максимально лаконічним. Тема – мир і на яких умовах його можна досягти. Вибачте, якщо когось розчарую. Як казав Великий Комбінатор (персонаж нині забороненої книги): Згода – це продукт непротивлення двох сторін.

Мир – це і є цей самий продукт непротивлення. Тому я не бачу на сьогодні жодних шансів для того, щоб він настав. Наша проблема у тому, що ми неправильно розуміємо мету Росії в цій війні. Їхня мета – не території, не захоплення Києва і навіть не зміна режиму. Їхня мета – знищення української державності. Перетворення її на російську державність.

Повернення до витоків, так би мовити. Вони хочуть відновити не тільки буферну зону, але і статус-кво. Наші спроби вийти на косо-криве-кульгаве, але відмінне від їх сакрального шляху, розвиток, це вкрай поганий кейс для їх політики.

Вони витратять роки на те, щоб повернути нас в стійло до того стада, що у них залишилося. Це потрібно для того, щоб стадо залишилося в стабільному рабському стані, у владі еліт, які елітами можна назвати тільки збожеволівши.

(Мені скажуть, що наші еліти не кращі, але у мене є відповідь: наші еліти повне лайно, але вони змінні. Це дає нам шанс, якого у росіян немає. І який їм не потрібен).

Якщо зрозуміти, що мета РФ – зникнення держави Україна, а не ось це все, то стає абсолютно ясно, що мирна угода неможлива.
Немає спільних точок дотику. Вони хочуть нас знищити – не фізично, фізично це неможливо. Ми хочемо жити далі так, як хочемо.

Основна суперечність очевидна. І я не бачу жодного шансу на компроміс. Шукати компроміс з тими, хто хоче тебе знищити, справа безнадійна і вкрай шкідлива для здоров'я.

Не варто засуджувати наше не найрозумніше керівництво за нинішній стан речей. Ця війна була питанням часу, а не збігом обставин. Вона була абсолютно неминуча. Ракова пухлина, якщо її не видалити або не спалити радіацією, завжди захоплює здорові тканини. А ми, до того ж, тканина не дуже здорова.

На жаль, єдина можлива для нас політика виживання – це політика скунса. Ми не вб'ємо противника смердючим струменем, але сильно зіпсуємо йому життя і, можливо, він вважатиме за краще поки не чіпати все інше.
Два ключові слова: можливо і поки.

На даний момент РФ досягла необхідних цілей. Залишилися достатні, з ними вона може і почекати. Крим окупований, захоплений і укріплений сухопутний коридор до Криму. Українська металургія, енергетика, видобувна галузь, хімія – зруйновані практично повністю.

Завдано колосальної шкоди екології, сільському господарству, логістиці. Демографічна катастрофа – це питання найближчих 5-10 років. Ефективне адміністрування територій, що залишилися в України, теж під питанням. На цьому тлі їм не потрібно захоплювати тисячі квадратних кілометрів територій, їм достатньо не послаблювати дистанційний тиск, повітряний і ракетний терор, ідеологічні диверсійні заходи, спрямовані на розкол українського суспільства. А у цьому всьому вони доки.

Те, що ми зараз б'ємо по них у відповідь – це єдиний можливий варіант для того, щоб вони порівняли збитки, завдані нашими ударами, з перспективами подальшого протистояння. І задовольнилися досягнутим на даному етапі.

Леопард не завжди з'їдає дикобраза. Лисиця не завжди може зжерти їжака. Для нас, у нинішній ситуації, перемога – це не взяти Москву і не повернути Крим, а зробити так, щоб наше знищення коштувало їм значно дорожче, ніж вони можуть потягнути. І використовувати паузу для того, щоб в подальшому ми стали колом у них у горлі. Тому, давайте не говорити дурниць про те, що з ними можна домовитися. Домовитися з ними не можна. Немає точок дотику. Не існує компромісної позиції, прийнятної для обох сторін.

Цілі визначені. Основні цілі в цій війні росіяни досягли. Ми, як не дивно, теж. Ми вижили і зберегли державність. Це диво, оплачене багатьма тисячами життів. Ми не даємо себе доїсти. Ми не капітулювали, незважаючи на жахливі збитки, які нам завдано. Так, спасибі за це союзникам, але і ми самі зробили для виживання все можливе.