Нобелівська премія, Трамп і Путін: головні події тижня

Давно не писав оглядових постів про поточний момент. Бо не вистачало часу у статичному положенні, щоб зібрати і відфільтрувати весь цей масив шлаку. Плюс зараз ми напередодні події, яка може перевернути будь-яку логіку. З огляду на це, пунктиром і з надією таки узагальнити через тиждень.

• 1 •

У п'ятницю, 10 жовтня, о 12:00 за Києвом Норвезький нобелівський комітет оголосить лауреата Нобелівської премії миру-2025. Це дійство (залежно від прізвища лауреата) може спровокувати складну гаму психіатричних реакцій в одній конкретній голові і непередбачувано вплинути на хід подій.

Так, безумовно, є речі та інтереси, які не можуть бути повністю відкинуті. Отже, так співпаде, що у США де-факто почнеться відкрита фаза виборів до Конгресу 2026 року. Так, шатдаун та ін.

Але суб'єктивна позиція може дуже сильно вплинути на терміни, обсяги, багатоходові рішення тощо, які прямо або опосередковано зачіпають нас – Україну. Тому залишається тільки описувати сценарії. Образиться? Втратить інтерес? Змістить акценти? Через ескалацію? І т.д.

• 2 •

Фоном моменту є низка констатацій. Одна з головних: в Європі (включаючи Британію) відкрито визнають, що Росія вже не провокує, а повноцінно веде підпорогову війну проти ЄС/НАТО у всіх доменах. Кібератаки стали загальним місцем.

Інформаційно-психологічний вплив, у т.ч. – втручання у вибори – рутина. Шкідлива активність у повітрі (перешкоди цивільній авіації, запуск дронів, маневри бойової авіації) – щоденна практика.

Додався космос: генерал Пол Тедман, глава Космічного командування Британії, заявив, що Росія шпигує за британськими супутниками, намагається їх глушити. Причому є підозра, що РФ в даній ситуації виступає як китайський проксі. Москва вже випробовувала «протисупутникову» ракету, у 2024 році США публічно запідозрили Кремль у запуску супутника, який є протикосмічною зброєю.

Головний військовий розвідник Данії Томас Аренкіель заявив про високий ризик провокацій проти збройних сил королівства з боку РФ. І тут на арену вривається товариш Орбан із твердженням: «угорці не хочуть і не будуть вмирати за Україну». Що відразу викликає питання: а за Естонію хочуть? За Латвію? За Польщу? А за Данію? Чи є взагалі хтось, за кого хочуть вмирати угорці?

З огляду на це вже палає проблема реформування механізмів прийняття рішень і в ЄС, і у НАТО. Створення «коаліцій за інтересами» і нескінченні торги з девіантами – це півзаходи, які краще, ніж нічого, але кардинально ситуацію не змінюють.

Додатковою ілюстрацією глибини проблем стала інформація, поширена через британську пресу, про те, що у Швеції знову дискутують з приводу створення власної ядерної бомби. У Швеції така програма була 50 років тому. Швеція точно здатна вирішити це завдання в найкоротші терміни. Виключно питання політичної волі.

Навіть якщо це нагнітання, ніхто не буде виключати такий сценарій. Тому що чотири роки тому Швеція категорично не збиралася вступати у НАТО. А потім «щось сталося». Так ось зараз, крім Путіна, «стався» Трамп і його маневри.

У Москві все це прекрасно розуміють і спрямовують зусилля на те, щоб виключити концентрацію ресурсів ЄС і НАТО. А навіть групі країн без повноцінного залучення США змагатися з «паперовим ведмедем» травматично.

Вирішення проблеми лежить у площині військового союзу з Україною (через адекватну допомогу) і блокади російського нафтогазового експорту.
Якщо це станеться, нескінченно правий виявиться глава МЗС Туреччини Хакан Фідан у твердженні, що через кілька місяців можливий прорив у переговорах. Нюанс у тому, що сама Туреччина не демонструє готовності відмовитися від бонусів гібридного співробітництва з РФ. А без неї і в інших не буде особливих мотивів.

І тут може зіграти психіатричний стан потенційного нобелівського лауреата, який здатний забезпечити мотивацію, в т.ч. – і для Анкари. Але як воно буде і який спектр сценаріїв залишиться на столі – дізнаємося в кінці наступного тижня.

• 3 •

Ситуацію у РФ ідеально розкривають дві новини з Башкирії.

4 жовтня у Стерлітамаку команда місцевих силачів встановила черговий рекорд – за 84 секунди протягнула ракетний комплекс «Тополь-М» на відстань 8 метрів. Навіщо вони це зробили? Тому що можуть і у них є «Тополь-М»!

На сторінці влади Стерлітамака одностайні коментарі громадян: це недоречна клоунада, хочете показати свою відвагу – мчіть на війну. Днем раніше в башкирських медіа та групах пройшла інформація, що строковиків з Уфи морили голодом і всіляко знущалися, примушуючи підписати контракт для відправки на «СВО». Це при тому, що в Уфі найманець отримує 2,1+ млн рублів разових виплат. При бажанні можна приїхати в сусідній Єкатеринбург і отримати 3,1 млн.

Виходить, бажання особливо немає? Як же так? Може тому, що Башкортостан на першому місці у РФ за кількістю визнаних убитих? Всі 3,5 роки повномасштабного вторгнення у РФ наростав розрив між привілейованими регіонами (Москва, СПб, Кавказ...) і рештою Росії. Паливна криза цей розрив ще раз оголила.

На цьому тлі зростає необхідність посилення заходів щодо набору солдатів в окупаційну армію. РФ вже підготувалася до переходу на цілорічний призов. Вже запущено механізм електронних повісток, щоб відтягнути непопулярну мобілізацію. І тут знову ж таки: сценарії уточнюються після 10 жовтня.

• 4 •

Кая Каллас заявила, що за допомогою жорстоких обстрілів і вбивств мирних людей Росія намагається замаскувати невдачу літнього наступу. Це хороші слова, але ми давно чекаємо від ЄС чітких дій.

Поточний наступальний цикл російської армії переходить у спадну фазу. Основних варіантів продовження – три:

1. через ескалацію (тоді відкрита мобілізація у РФ, підтягування корейців та інших ресурсів, нарощування обстрілів);
2. через рутинізацію – продовження кривавої в'язкої війни на виснаження;
3. через реальні кроки до підморозки – перемир'я.

Щоб вийти на варіант 3, потрібні мотивуючі сигнали для РФ, тому що Кремль готовий затягувати. Затягування для європейських країн, крім іншого, означає не тільки економічні витрати, але і подальшу втрату динаміки внаслідок корекції суспільних настроїв. Коли на зміну високим об'єднуючим цінностям приходить соціально-політичний дарвінізм, де кожен за себе. Що Росію цілком влаштовує.

Так що прагматизму в ухиленні стає все менше. А дарвінізм неминуче виносить на поверхню тему, від якої шарахаються партнери – «нейтралітет» України. Ось її спробую розібрати.