Пам’яті сапера Михайла Насадюка

Михайло народився у Капустянах Тростянецького району на Вінничині. Після школи вступив у Ладижинський фаховий коледж, згодом відслужив строкову службу і ще два роки навчався у Львівській академії.  

Хлопець мріяв про вищу освіту, тому до війни устиг здобути спеціальність інженера-електрика у Вінницькому національному аграрному університеті і попрацювати за фахом у Ладижині на підприємстві компанії МХП. 

Він був цікавою і різнобічною людиною, розповідає дружина Юлія. 

«Михайло вів невеликий блог про електрику та професійні інструменти. Передав любов до інструментів нашому сину, хотів разом із ним робити контент. Мій чоловік мріяв про власну справу і будинок, у якому все зробить своїми руками. Смачно готував, особливо добре в нього виходив яблучний пиріг. А в сім’ї він був найкращим чоловіком та люблячим батьком. Його поважали рідні та друзі, надзвичайно цінували колеги. Узагалі не пам’ятаю, щоб він комусь відмовив», - згадує жінка. 

Коли Росія вторглася на українську землю, Михайло долучився до лав Збройних Сил України: вже 25 лютого він був у війську. Служив сапером у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Воював на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. 

7 липня 2022 року серед перших у складі зведеної групи, яка розчищала прохід від мінних пасток, він ступив на острів Зміїний і разом із побратимами встановив там Державний прапор України. На острові він йшов першим із групи, обстежив територію й повів групу ГУРівців. 

«Це було важке і неочікуване завдання. Міша не вмів плавати, але не побоявся. Побратими називали його «маленька велика людина» за багатогранність і світлу голову, але невисокий зріст і худу статуру», - розповідає Юлія. 

Побратими Михайла кажуть, що попри молодий вік він був досвідченим командиром, віртуозом своєї справи, талановитим інженером і рушієм колективу. Останній рік служби він моделював боєприпаси і був рушієм змін в оборонно-промисловому комплексі.  

«Михайло був дуже мотивованим воїном, генієм у саперній справі. Йшов на завдання попри ризики чи втому. Спершу заміновував мости й дороги до Миколаєва, а тоді підривав їх перед колонами ворожої техніки, які намагались прорватися в місто», - пригадує побратим Олексій.  

Він каже, що якось поблизу Водяного на Донеччині вони вирушили на мінування, пересувалися у повній темряві.   

«До позиції ворога було кількасот метрів. Раптом я впав у бетонну яму. Разом з екіпіруванням та зброєю важив центнер, Михайло удвічі менше. Але він спустив свій автомат, аби я зміг дотягнутись до ременя, ще й опустив ногу, за яку я схопився. Якби не він, мене б витягли росіяни, бо наша підмога туди б не прийшла», - ділиться Олексій.  

15 серпня 2024 року, у переддень хрещення донечки, Михайло зателефонував дружині і попросив зварити борщ, адже збирався у відпустку додому. Але опісля того чоловік більше не відповідав на її дзвінки та повідомлення. Виявилося, що через пів години після їхньої останньої розмови по місцю базування лабораторії, в якій працював Михайло, ворог ударив ракетами…  

Старший солдат, сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення Михайло Насадюк отримав смертельне поранення, виконуючи бойове завдання із забезпечення ведення бойових дій. Йому було лише 26 років.  

У захисника залишились дружина, син і донька, батьки і двоє братів. 

Військового поховали у Вінниці на Алеї слави Сабарівського кладовища. 

Михайло Насадюк нагороджений орденами «За мужність» III та II (посмертно) ступенів, відзнакою ГУР «Вогнепальна зброя», нагрудним знаком Головнокомандуючого ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» III ступеня, «Золотим хрестом». 

На фасаді ліцею в Капустянах, в якому навчався захисник, встановили меморіальну дошку в пам'ять про Михайла.

Фото з сімейного архіву та соцмереж

За матеріалами Експрес