Рецензія на фільм "Каховський об’єкт"

Прем’єра “Каховського об’єкта” відбулася 1 жовтня 2025 року, і від самого початку про фільм говорили не як про щось окреме, а як про частину більшої франшизи “Кіногероїнь темних часів”, що має розвиватися в майбутньому. Автори ще до релізу згадували “Конотопську відьму” — попередню спробу зіграти на полі українського жанрового кіно. І, звісно, перші порівняння виникають саме з нею. У випадку з “Каховським об’єктом” прогрес очевидний: більше амбіцій, масштабніший задум, технічно складніші сцени. Але разом з тим виникає питання — чи вдалося цей задум дотягнути до рівня, коли стрічку можна назвати успішною?

Плюси:

гнітюча та клаустрофобна атмосфера, з відчуттям постійної небезпеки в радянських бетонних коридорах; ідея антирадянського зомбі-горору — свіжа для українського кіно, і вже сама концепція працює як метафора; акторська гра рівна, без провалів; головна акторка справді витягує кілька сцен

Мінуси:

сценарій банальний; персонажі діють нелогічно; діалоги часто надумані; багато сцен виглядають поспішно зліпленими; екшен місцями „гальмує“; монтаж рваний, ритм просідає; графіка слабка, особливо в фіналі; забагато пафосу

5.5/10

Оцінка
ITC.ua

“Каховський об’єкт“

Жанр бойовик, горор, антирадянський екшен
Режисер Олексій Тараненко
У ролях Марина Кошкіна, Олександр Яцентюк, Володимир Ращук, та ін.
Прем’єра 1 жовтня 2025 року, кінотеатри

Після підриву російськими загарбниками, та терористами, Каховської дамби, група українських військових під проводом “Мари” опиняється в радянському підземному бункері, який приховує темні секрети минулого. Там проводили жахливі експерименти над людьми, і результати досі живі в буквальному сенсі.

Зомбі з радянською символікою, портретами вождів у приміщеннях і всією цією химерною атрибутикою з минулого виглядають принаймні свіжо для нашого кінематографа. Ідея антирадянського горору інтригує, бо тема для нас болюча й актуальна. Хто б не захотів подивитися, як українські бійці трощать “мертву спадщину” імперії? Але на жаль, гарна концепція ще не гарантує цілісного фільму.

Сценарій фільму тріщить по швах: персонажі часто діють нелогічно, сюжетні лінії наче є, але розвиваються кволо, а інтрига, яку намагаються розтягнути до фіналу, у підсумку розсипається. Є відчуття, що сценаристи хотіли тримати глядача в напрузі, але не докрутили цього до максимуму.

Втім, не можна сказати, що картина зовсім порожня. Атмосфера — одна з найсильніших сторін “Каховського об’єкта”. Лабіринти підземного бункера справді гнітять. Радянські символи, на які ми вже давно дивимося радше в новинах, ніж у власному житті, в замкнутому просторі викликають дискомфорт. Вони стають не просто реквізитом, а додатковим емоційним шаром, який давить на героїв і глядачів.

Тут відчувається майстерність постановки: від приглушеного світла до клаустрофобних кадрів, коли ти буквально відчуваєш, що стіни стискаються. І якщо сюжет місцями не працює, то атмосфера робить свою справу.

Сцени екшену виглядають неоднозначно. З одного боку, є моменти, коли ти отримуєш задоволення від масштабності, відчуваєш драйв, і солдати, які розкидають натовпи зомбі, працюють на рівні жанрової насолоди.

З іншого — частина сцен знята топорно. Рухи виглядають неприродно, монтаж місцями рваний, а спецефекти частенько не рятують. Це той випадок, коли задум є, а до реалізації бракує плавності і грошей. Грим подекуди непоганий, але більше схожий на комп’ютерну гру, ніж на щось реалістичне. Особливо у фіналі, де графіка не витягує і одразу видає обмежений бюджет. Візуально це не катастрофа, але “вау»-ефекту бракує.

Спецпроєкти

Музика виконує роль підтримки, але не стає рушієм. Вона не псує сцени й не відволікає, та й цього достатньо для проєкту, який не націлений на оскарівський рівень саундтреку.

Операторська робота тримає стабільний рівень, іноді дає гарні кадри, особливо у вузьких коридорах бункера, але знову ж таки без дивовижних відкриттів.

Акторська гра приємно здивувала. Якщо візуальна частина і сценарій провисають, то актори тримають рівень. Головна акторка Марина Кошкіна (“Мара“) вкотре довела, що здатна нести на собі проєкт. Вона природна в страху, впевнена в напружених моментах і щира там, де персонаж дозволяє показати людські емоції. Інші актори виглядають теж нормально, ніхто не псує загальне враження, але й виділити когось крім Кошкіної складно.

Що з фільмом у підсумку? “Каховський об’єкт“ виходить рядовим кіно. Фільм, який можна подивитися, але який не стане переломним для українського жанрового кінематографа. Він цікавіший і більш впевнений, ніж “Конотопська відьма“, але все одно спотикається на головному — на сценарії.

І тут проблема системна. Поки ми будемо гнатися за ефектами й видовищними ідеями без якісно продуманих історій, ми приречені на такі “середнячки“. І це не трагедія, бо ми вчимося. Ми набиваємо шишки, пробуємо різні жанри, тестуємо формати. Але важливо зробити висновки й почати серйозно працювати над драматургією. Бо саме сценарій визначає, чи залишається фільм у пам’яті. Ідеї є, атмосфера вже виходить, актори теж готові — бракує головного: глибини історії.

Висновок:

"Каховський об’єкт“ — крок уперед, але він невпевнений. Так, у ньому є свої прикольні моменти, деякі екшен сцени працюють, атмосфера давить, а гра акторів тримає рівень. Але водночас він виглядає як горор категорії „Б“ десятирічної давності, тільки тепер із нашими реаліями й знайомими символами.

Це краще, ніж попередні спроби, але все ще не те кіно, яке можна назвати справжнім проривом. І скільки б ми не повторювали, що „ми лише починаємо“, рано чи пізно доведеться переходити від виправдань до результату.