Вода за нормативами: арифметика, яка не сходиться

Пані Галина Ковтун, пенсіонерка з Кропивницького, живе сама в двокімнатній квартирі. Вона звикла економити: посуд миє в мисці, під кран не ставить, білизну пере раз на тиждень, душ приймає швидко. За її словами, щомісяця у неї виходить приблизно 1–1,5 куби холодної води і трохи менше одного куба гарячої. Але платіжка наполягає: за нормативом — 4,5 кубометра холодної та 3 кубометри гарячої. «Я стільки фізично не використовую, — каже вона. — А платити мушу. Чому?».

Норма, до якої споживач не дотягує

Нормативи споживання води в Україні затверджуються на основі постанови Кабміну №1107 від 25 серпня 2004 року та рішень місцевих органів влади. Сьогодні вони виглядають, наприклад у Києві, так: холодна вода — 4,5 м³ на одну людину на місяць, гаряча — 3,0 м³. Ще є соціальні нормативи споживання: холодна вода — 2,4 м³ за наявності централізованого гарячого водопостачання і 4,0 м³ — за його відсутності; гаряча вода — 1,6 м³. Ці норми використовуються для розрахунку пільг і субсидій на комунальні послуги.

Однак у реальному житті, якщо подивитися на середні показники з квартир, де стоять лічильники, отримаємо іншу картину: холодна вода — 3–5 м³ на особу; гаряча — 1–2 м³.

Це означає, що частина споживачів (без лічильників) за цими показниками не досягають нормативів. І, платячи за нормою, фактично покривають у платіжках воду, якої не використовували.

Рахуємо платіжку пенсіонера. Візьмемо тариф для Києва станом на серпень 2025 року: холодна вода — 30,38 грн/м³; гаряча — залежно від теплопостачальної компанії від 75,96 грн до 97,89 грн/м³ (візьмемо умовно 97,89 грн/м³).

За лічильником розрахунок такий: холодна вода — 4 м³ × 30,38 ≈ 121,52 грн; гаряча — 1,8 м³ × 97,89 ≈ 176,20 грн. Разом: 297,72 грн/міс., або 3573 грн/рік.

За нормативом: холодна вода — 4,5 м³ × 30,38 ≈ 136,71 грн; гаряча — 3,0 м³ × 97,89 грн = 293,67 грн. Разом: 430,38 грн/міс., або 5165 грн/рік.

Різниця — майже 1592 грн на рік.

Чому нормативів не знижують?

Експерти пояснюють: нормативи формувалися, коли в побуті активно використовували ванни, пральні машини з великим споживанням води, а ціни на воду були копійчані. Сьогодні ситуація інша: сучасна техніка економна, багато хто віддає перевагу душу, та й тарифи виросли в десятки разів. Проте зміни до нормативів вносяться повільно, а в окремих містах вони взагалі не переглядалися роками.

І тут виникає підозра: завищений норматив вигідний водоканалам. Плата за нормою виставляється за обсяг, який не завжди реально постачається, а розрахунок для таких абонентів простий — без перевірки факту використання.

Соціальний вимір

Проблема в тому, що найчастіше за нормативом платять ті, хто не має можливості встановити лічильник: люди у старих будинках з технічно складними стояками; орендарі, яким не дозволяє власник; малозабезпечені, що банально не мають грошей на прилад і його монтаж.

У результаті виходить парадокс: економні бідні платять більше, а забезпечені споживачі з лічильниками можуть регулювати витрати і платити лише за фактичне споживання.

Лічильник: економія чи витрати?

«Я поставив лічильник 2020-го, — розповідає киянин Михайло Шпак. — Спочатку радів: замість 300 гривень на воду почав платити 180. А потім через чотири роки — повірка. Заплатив майже 700 гривень. Плюс демонтаж і монтаж. Тобто спочатку зекономив, а потім повернув частину економії назад водоканалу».

Скільки коштує лічильник

Ціна складається з кількох частин.

1. Сам лічильник на воду буває різних виробників.

Найдешевші моделі українського виробництва — від 550 грн. Імпортні бренди — 700–900 грн.

2. Монтаж.

У середньому 500–1000 грн (залежить від складності робіт і регіону).

3. Пломбування та реєстрація.

В окремих містах безкоштовно, в інших — ще 200–400 грн.

Отже, повний комплект з нуля може обійтися від 1200 до 2000 грн.

Повірка — обов’язковий «податок» раз на чотири роки.

За чинними правилами (наказ Мінекономрозвитку №193 від 08.02.2016 року), повірка лічильників холодної та гарячої води проводиться раз на чотири роки.

Варіанти повірки

Без демонтажу — від 450 до 700 грн.

З демонтажем (коли до приладу немає технічного доступу) — 700–1200 грн.

Деякі водоканали надають послугу «повірка під ключ», але тоді сума часто перевищує 1000 грн.

Коли лічильник окупається?

Повернемося до прикладу з пенсіонером. Різниця між платою «за нормою» і за фактичним споживанням — приблизно 1600 грн на рік (лічильники гарячої і холодної води). Вартість встановлення одного — від 1500 грн.

Отже, окупність — близько двох років. Але через чотири роки — повірка, яка збільшує час окупності. Якщо взяти реальне витрачання води і врахувати, що в квартирі проживає не одна особа, а кілька, то, відповідно, при наведених розрахунках економія буде 1600 грн, помножені на кількість осіб, тобто лічильник окупиться, ще й вигода буде.

Чому деякі люди проти лічильників?

Витрати на старті: для тих, хто живе від пенсії до пенсії, навіть 1500 грн (за один лічильник) — сума непідйомна.

Періодична повірка: додаткові витрати раз на чотири роки. Технічні складнощі: у старих будинках або за відсутності доступу до стояків монтаж буває неможливим без капремонту.

Чому інші — за?

Контроль витрат: лічильник дисциплінує, змушує думати про кожну зайву хвилину під краном.

Захист від несправедливих нарахувань: якщо у будинку є зареєстровані, але відсутні мешканці, платіжка «за нормою» може вирости вдвічі.

Реальна економія: для сімей, які споживають мало, лічильник окупається швидко.

Що кажуть експерти

Фахівці пропонують кілька варіантів полегшення долі мешканців-одинаків:

1. Перегляд нормативів — привести їх у відповідність до реального середнього споживання.
2. Державні або місцеві програми компенсації — безоплатне встановлення лічильників для малозабезпечених і пенсіонерів.
3. Електронний реєстр повірок — для уникнення плутанини з термінами і подвійних оплат.
4. Поетапний перехід на 100% облік — як у країнах ЄС, де ніхто не платить «за нормою».

Досвід Європи

«У Франції та Німеччині немає понять «норма по квартирі», — розповідає експерт із водопостачання та енергетики Олексій Савченко. — Усі платять за фактичне споживання, а тарифи прозорі і прив’язані до реальної вартості води, обслуговування труб та екологічних платежів».

Як це працює в ЄС.

1. 100-відсотковий облік. У багатьох європейських містах встановлено лічильники в кожній квартирі, навіть у старих будинках.
2. Соціальні тарифи. Малозабезпечені отримують допомогу держави, якщо споживання перевищує критичну межу.
3. Автоматизовані системи повірки. Лічильники часто передають дані онлайн, що знімає питання демонтажу та додаткових платежів за повірку.
4. Прозорість. Споживач бачить точні витрати, може планувати економію, а державні та муніципальні органи контролюють тарифну політику.

«Ми не платимо за норму, а платимо за воду, яку реально спожили», — додає жителька Берліна пані Елізабет.

***

Тож проблема води — це не лише питання труб і тарифів. Це дзеркало соціальної політики. Сьогодні вибір між «платити за нормою» і «ставити лічильник» для багатьох — це вибір між додатковими витратами зараз і потенційною економією завтра. Але поки держава не зробить цей вибір простішим, переглянувши норми і підтримавши тих, хто не може встановити прилади обліку, арифметика у платіжках для пенсіонерів так і залишатиметься несправедливою.