14 часов на падение правительства. Как Макрон теряет контроль во Франции и избежит ли он перевыборов

14 годин – приблизно стільки "пропрацювали" міністри уряду Себастьєна Лекорню.

Абсолютний антирекорд, який буде побитий дуже нескоро.

Сам Лекорню пропрацював на посаді прем’єр-міністра Франції трохи довше – 27 днів.

Але і це є антирекордом в історії країни.

Причиною відставки уряду став конфлікт між двома ключовими політичними силами, що формували уряд: "макроністами" та правими "Республіканцями".

Проте важливішим є інше – це вже третя відставка уряду за останній рік.

І шансів, що наступний уряд буде здатний пропрацювати хоча б рік, майже немає.

Ситуація, що склалася після дострокових виборів 2024 року, стала для Франції перманентною політичною кризою.

А всі спроби президента Емманюеля Макрона знайти з неї вихід виявилися марними.

Така ситуація фактично не залишає шансів уникнути нових парламентських виборів.

Нехай навіть це може привести до остаточної поразки пропрезидентських сил та політичного двовладдя у Франції.

Міністр, що зруйнував коаліцію.

"Бути прем'єр-міністром – непросте завдання.

І безперечно, що зараз воно навіть трохи важче, ніж зазвичай, але не можна бути прем'єр-міністром, коли для цього немає умов", – так Себастьєн Лекорню пояснив журналістам причини своєї відставки.

Колишній міністр оборони, призначений 9 вересня Макроном на посаду голови уряду, Лекорню довго не міг сформувати склад свого кабінету міністрів.

Зрештою, більшість міністрів було призначено увечері неділі 5 жовтня.

І те, насамперед тому, що добігав визначений конституцією час на формування уряду, а на вівторок 7 жовтня було заплановане звернення голови уряду перед Національними зборами.

На яке прем’єр хотів піти вже з новим складом кабінету, напередодні провівши його перше засідання.

Навіть у таких умовах було оголошено лише про частину міністрів – очікувалося, що інші будуть призначені вже після виступу у парламенті.

Причиною цього стали складнощі при затвердженні міністрів "Республіканцями" – правою політичною силою, яка була єдиним коаліційним партнером "макроністів".

За даними ЗМІ, в обмін на участь у нинішньому уряді "Республіканці" вимагали третину міністерських посад, а також згоду на більш жорстку міграційну політику.

В такій ситуації тактика збереження низки портфелів вакантними виглядала правильним кроком – це дозволяло запустити роботу нового уряду, не перериваючи політичних торгів із "Республіканцями".

Проте одне міністерське призначення, озвучене у неділю, виявилося "червоною ганчіркою" для консерваторів.

Йдеться про призначення Бруно Ле Мера на посаду міністра оборони та зі справ ветеранів.

Причин незадоволення цим призначенням у "Республіканців" щонайменше дві.

По-перше, Ле Мер був членом цієї партії, зокрема, за її квотою був призначений на посаду міністра сільського господарства, а напередодні виборів 2017 року брав участь у партійних праймериз, змагаючись за висування кандидатом у президенти.

Проте після перемоги Макрона Ле Мер лобіював співпрацю правих із новим президентом, а зрештою, пішов із партії, приєднавшись до "макроністів".

До речі, аналогічний перехід зробив тоді і нинішній голова уряду Лекорню.

Тож "Республіканці" могли вирішити, що два перебіжчики в одному уряді – це явний перебір.

Друга причина незадоволення правих – Ле Мер, обіймаючи у 2017-2024 роках посаду міністра економіки та фінансів, несе основну провину за нинішню боргову кризу, спроби вирішення якої призвели до відставки двох попередників прем’єра Лекорню.

Окрім Ле Мера, незадоволення "Республіканців" викликало призначення на посаду міністра економіки, на яку вони претендували, члена президентської партії "Відродження" Ролана Ескюра.

Хай там як, а "Республіканці" оголосили про проведення термінового партійного засідання, на якому мали обговорити доцільність перебування у нинішній коаліції.

І рішення цього з’їзду було очевидним.

"Понад рік тому у нас були вибори.

Французи сказали президенту: ми хочемо змін у політиці, ми хочемо перегорнути сторінку макронізму.

Який висновок зробив президент з цього розпуску? Вчорашня відповідь була: ніяких висновків.

Роками не було настільки макроністського уряду, як цей", – заявив віцепрезидент "Республіканців" Ксав’є Бертран.

В такій ситуації виступ голови уряду перед Національними зборами мав стати абсолютним приниженням – прем’єр мав давати звіт по планах своєї роботи, вже знаючи про розпад урядової коаліції.

Тож щоб уникнути такого конфузу, глава уряду зранку зустрівся з президентом і подав йому заяву про відставку.

Уряд з обмеженими можливостями.

Виникає питання: навіщо президент Макрон погодив формування такого уряду, який мав гарантовано зустріти несприйняття ключових коаліційних партнерів?.

Відповідь полягає в тому, що прем’єр Лекорню, щоб заспокоїти опозицію, раніше оголосив про відмову від використання статті 49.3 конституції, яка дозволяла приймати необхідні законопроєкти без голосування у парламенті.

Під час другої президентської каденції Макрона його уряди (жоден з яких не мав стабільної більшості) час від часу використовували цей механізм.

А в останній рік звернення до цієї норми стало регулярним, що відверто дратувало депутатів.

Публічна відмова прем’єра, який не має за собою більшості у парламенті, від використання статті 49.3 змушує задатися питанням: а як тоді він планує приймати законопроєкти, починаючи з бюджету на наступний рік?.

Єдиний вихід – шукати голоси у поміркованих лівих, зокрема у соціалістів.

Проте для цього уряд має бути "не занадто правим" – і ця дилема зрештою і призвела до відставки Лекорню.

"Більше не було умов, які б дозволили мені виконувати свої обов'язки і дали б уряду можливість постати перед Національними зборами… Політичні сили часом вдавали, ніби не помічають змін, а саме суттєвої зміни у відмові від застосування статті 49.3 конституції… А політичні партії продовжують поводитися так, ніби кожна з них має у своєму розпорядженні абсолютну більшість у Національних зборах", – так голова уряду пояснював причини своєї відставки.

Невідомо, чи були у Лекорню шанси залучити до співпраці з урядом поміркованих лівих, проте його рішення подати у відставки було сприйняте ними з повагою.

"Я питав себе, чи залишився в цій країні хоч один голліст (послідовник генерала Шарля де Голля).

Залишився один, і він щойно пішов у відставку з гідністю та честю", – так прокоментував відставку прем’єра лідер соціалістів Олів’є Фор.

Перевибори або імпічмент.

Чергова відставка уряду знову активізувала розмови про необхідність дострокових виборів – щонайменше парламентських.

І дійсно, якщо рік, що минув після попередніх виборів, показав, що президент так і не зумів знайти вихід з політичної кризи, то є потреба звернутися до виборців.

"Ми не збираємося змінювати уряд кожні 48 годин.

Якщо французи цього захочуть, ми готові правити.

Якщо вони цього не хочуть, а підтримують республіканців чи демократів – ми поважатимемо їхню волю", – заявляє лідер ультраправого "Національного об’єднання" Жордан Барделла.

"Я закликаю його (президента Макрона) розпустити Національні збори – ми вже наприкінці цього жарту, фарс триває вже досить довго ", – стверджує інша лідерка ультраправих Марін Ле Пен.

Варто уточнити: тепер до переобрання парламенту закликають і в інших політичних силах.

Зокрема, окремі "республіканці".

Ще далі у своїх вимогах йде ультраліва партія "Нескорена Франція".

"Після відставки Себастьєна Лекорню ми закликаємо до негайного розгляду пропозиції 104 депутатів щодо звільнення Емманюеля Макрона ", – заявляє лідер ультралівих Жан-Люк Меланшон.

При цьому, коментуючи цю вимогу, Жордан Барделла уточнює: наразі "пропозиція про імпічмент не матиме шансів на успіх, враховуючи розклад сил у парламенті", однак якщо "президент все ще чекатиме" – то у праворадикалів "не буде іншого вибору", окрім як підтримати її.

Зацікавленість ультраправих у проведенні дострокових виборів очевидна – саме вони наразі мають найкращі шанси отримати більшість та самостійно сформувати новий уряд.

Тим самим позбавивши президента Макрона значної частини повноважень.

Чи залишаються у Макрона шанси уникнути перевиборів? Так, але їх небагато.

Один із них – домовитися з лівою опозицією.

Принаймні, про таку пропозицію від президента вже заявила лідерка "Зелених" Марін Тондельє.

За її словами, вони розглядають можливість "призначення лівого прем'єр-міністра".

Саме тому ані соціалісти, ані екологи наразі не поспішають відповісти на заклик лідера ультралівих Меланшона терміново зібратися та сформувати єдину позицію щодо перевиборів.

Проте виникає питання: як домовитися про такий "лівий" уряд, якщо ультраліва "Нескорена Франція" виступає проти компромісів із Макроном, а праві "Республіканці" – категорично проти підтримки уряду, в якому будуть навіть помірковані ліві?.

Тож виклик, який постав перед президентом Франції, виглядає дійсно (майже) нездоланним.

Тим часом журналісти зафіксували, що вранці 6 жовтня Емманюель Макрон на самоті прогулювався набережною Сени.

І це – ідеальна ілюстрація становища, в якому зараз опинився президент Франції.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".