"Аня бігла за машиною і благала відпустити маму": окупанти на очах у дітей викрали жінку

Світлана Головань / © ТСН

Шість років у російському полоні пробула Світлана Головань. За обвинуваченням у шпигунстві мати-одиначку окупаційна влада Донеччини арештувала на очах її двох маленьких доньок і засудила до 10 років тюрми. Звільнити Світлану вдалося аж цього серпня. І найперше, що зробили для неї омбудсмени — зустріч і відпочинок з дітьми.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Алли Пасс.

Ані було 11, а Софії — 5, коли одного серпневого дня 6 років тому до їхнього дому в Новоазовську приїхали з обшуком. Приватну підприємицю, що займалася засолкою та копченням азовської риби, Світлану Головань обвинуватили у співпраці із ЗСУ лише тому, що там служить чоловік її сестри.

«Аня бігла за моєю машиною і плакала — відпустіть маму. Вона розуміла, що мама тільки була поруч, і щось відбувається», — згадує Світлана Головань.

До останнього, каже жінка, думала, що це злий розіграш. Навіть коли їй наділи на голову мішок і повезли до Донецька.

«Почали мене допитувати, бити, одягати пакет на голову, душити. Руки зв’язували, піднімали вверх. Перші думки в мене були — це було напередодні 1 вересня — як моя Аня піде до школи. Хто її збере, хто її одягне. Байдуже було, що зі мною далі буде», — каже жінка.

5 місяців — тортур у підвалі та ще 8 — у тюрмі. Світлана вимушено зізналася у тому, чого не робила.

«Мене кинули до камери, метр на півтора. І я думала, що схожу з розуму, тому що я чула голос своєї дочки Ані. Ти це чуєш і мені здавалося, що щось щось сталося з дітьми, і це було дуже… Я схопилася за цю клітку і волала, що з моїми дітьми?», — згадує цивільна полонена.

Знайшлися й свідки з досить близького оточення, які підтвердили начебто шпигунську діяльність Світлани. Окупаційний суд засудив її на 10 років. Але найгірше — росіяни погрожували віддати її донечок до дитбудинку. Дивом родичі встигли вивезти їх до тоді ще підконтрольного Україні Маріуполя. А далі — до Німеччини.

Світлана запевняє, у полоні ні на мить не сумнівалася, що Україна за неї бореться. і Це давало сили триматись.

«Проблема в тому, що найбільш складною категорією для повернення є якраз цивільні заручники. Немає міжнародного механізму, ми не можемо використовувати обмінні процеси, бо цивільних на цивільних не можна міняти, згідно міжнародного гуманітарного права, це прописано виключно для військовополонених», — каже омбудсман Дмитро Лубінець.

Саме омбудсмени допомогли жінці якнайшвидше зустрітися з дітьми.

Після полону Світлану чекає довга реабілітація у лікарні. Але до того вона попросила якийсь час провести з дітьми. Усі умови для таких возз’єднань створює Буковель.

Тепер вони намагаються надолужити втрачене за 6 років полону. І якщо старша Аня планує повертатися до Німеччини, аби там вчитися То Софія хоче лише одного — переїхати до України і жити з мамою.