Флагманів-двієчників провчили на День учителя, Карпати поступово оживають, Колос згас, Кривбас та Полісся на куражі. Підсумки 8-го туру УПЛ

Восьмий тур української Прем’єр-ліги став останнім перед початком жовтневої міжнародної перерви, тож тепер дійсно час робити якісь підсумки стартового етапу сезону. Сталих тенденцій у жодної з команд за цей період не спостерігалось, через що в турнірній таблиці в нас наразі спостерігається якась дика щільність поміж командами. Та й самі вихідні минули в тому ж дусі — чимало несподівано, і при цьому, на щастя, жодних "нульових" рахунків на табло.

Динамо Київ під копірку штампує нічийні результати, але цього разу Туран відповідає повним знищенням із боку Пономарьова

Велика сенсація в цьому турі насправді таки сталась, але виключно для підняття довкола неї рівня ажіотажу варто спочатку розглянути матч у той самий недільний ігровий день, але який стартував на кілька годин раніше. Київське Динамо на полі столичного стадіону ім. В. Лобановського приймало харківський Металіст 1925, і за становищем команд у турнірній таблиці саме ця гра мала вважатись центральною минулими вихідними.

Команда Олександра Шовковського підходила до протистояння на тлі всіма очікуваної, але все одно неприємної поразки від лондонського Крістал Пелес у Лізі конференцій УЄФА (0:2), і характер розвитку подій у тій грі був таким, що настрій усередині чинного чемпіона України перед матчем внутрішньої першості був зрозумілим — його там у принципі не було. Ще й із появою стартових складів стало зрозуміло, що ті емоції, як Андрій Ярмоленко спрямовував у бік тренерської лави після своєї заміни в матчі проти "склярів", були спрямовані цілком конкретним людям.

Вони ж і формували цю саме заявку на гру, а потім повідомили всім нам, що лідер команди самовільно залишив розташування клубу через сімейні причини перед матчем проти 1925. Нормального для здорового співіснування всередині колективу в цій історії нічого немає.

І зрештою таке Динамо виходить на гру проти Металіста 1925, який заряджений успішним результатом (так само — нічийним, 1:1) проти Шахтаря, нехай і з присмаком скандалу, і видає такий перший тайм, після завершення якого залишалось лише дивуватись, як команда Шовковського не забила три чи чотири голи й не влаштувала потім легку розминку в другому таймі. І це все за умов наявності ротації, бо без цього нікуди — надто мало часу на відновлення, ще й переїзди якийсь ресурс у команди з’їли, вочевидь.

Але Динамо знову не створило собі подушку безпеки, і коли Герреро змарнував черговий момент на початку другого тайму, почали одразу закрадатись підозри, що "це ж було вже". І, дійсно, було. Команда Шовковського пропустила за кілька хвилин гол, психологічний удар від якого для неї виявився непоборним. Ба більше — колектив Младена Бартуловича міг і другий м’яч забити, і за рахунок чого потім "біло-сині" мали б рятуватись від потенційно більших проблем — незрозуміло. Виходить, що це "нічийне каре" — це вже не ситуаційна помилки, невдача чи відсутність фарту. Це система.

Тим часом розклад туру був таким, що донецький Шахтар, за нормальних умов,якими вони в підсумку й були, дізнався б про результат гри одвічних опонентів за декілька хвилин до початку власної гри проти ЛНЗ. При цьому якщо ми говоримо про час на відновлення для гравців Динамо, то підопічні Арди Турана, якщо мали здоровий восьмигодинний сон після вояжу до Шотландії, то це вже було б великою перемогою. А з тією ніччю, яка була, зокрема, на Львівщині, є всі сумніви в тому, що хоч якось футболістам, як і всім мешканцям, удалось поспати.

Але програли "гірники" черкаському ЛНЗ не тому, що були несвіжими, а тому, що проти них застосували систему, яка працювала монотонно всі 90 з ґаком хвилин і просто виключила Шахтар із гри. Руслан Пономарьов говорив перед матчем, що вони "готують сюрприз" для суперників, і, вочевидь, коли він побачив, як Абердін грою один-в-один заганяє донеччан у глухий кут посеред тижня, то український тренер уже тоді розумів, що всі його нариси спрацюють.

Але в шотландців була одна проблема — той їхній пресинг, за якого Шахтар виглядав відверто кволо, тривав 20, ну, максимум, 30 стартових хвилин. ЛНЗ натомість дав усі 90. Шалена титанічна робота, на справді. І тому й гра команди Турана виглядала настільки ніяково в атаці. Мало хто в УПЛ здатен поставити такий футбол. На думку одразу спадає львівський Рух… так, Рух часів Пономарьова, який постійно забирав очки в Шахтаря раніше. А тепер під цю ігрову модель підклали трохи ресурсу, і бачите самі, який результат.

Просто феноменальна гра кожного з гравців "бузкових", після якої говорити щось про футболістів "гірників" немає не те що бажання, а просто сенсу — їх перемістили на перші ряди трибун Арени Львів. Особливо Миколу Матвієнка, якого ми ще маємо незабаром побачити в лавах національної збірної, але після того, що із захисником робив Проспер Обах, шлейф у цієї можливої появи в команді Сергія Реброва буде такий собі. І щоб не топити одного лишень капітана Шахтаря, там варто звернути увагу ще й на Іраклі Азарові, який своєю появою на заміну наочно продемонстрував Турану, що в того є лише один лівий фланговий захисник у команді на додачу до людини, яку за інерцією від успішного виступу на одному з молодіжних Євро викликають до національної збірної власної країни. Але в рамках УПЛ переїхали й грузина. Хоча кого в тому Шахтарі зразка недільного вечора не переїхали.

Лідери втрачають, переслідувачі — набирають. Але не всі

Кінець жовтня, листопад та, вочевидь, грудень у рамках УПЛ будуть дуже спекотними. Це вже помітно за турнірною таблицею та тим мізером дистанції, який є поміж командами в будь-якій зоні. Як утворилась така рівновага та через які причини — то вже справа для окремої розмови, тоді як зараз ми просто констатуємо факти. Поміж першою та дев’ятою сходинками всього шість очок.

І якщо Динамо та Шахтар схибили, то хтось цим мав-таки скористатись. Повноцінно готовими до цього виклику виявились лише житомирське Полісся, криворізький Кривбас. А от ковалівський Колос, навіть на такій короткій дистанції, тиску витримати не зумів і покотився з трійки лідерів у напрямку екватору таблиці шаленими темпами.

Команда Руслана Костишина нещодавно була першою певний час, а тепер — лише сьома. І не тільки через поразку в цьому турі від львівського Руху (0:2) це сталось. Хоча сам факт того, що "колоски" банально не можуть забити у ворота суперників уже три матчі поспіль викликає відверте здивування. Тим паче, якщо йдеться про "жовто-чорних", які є командою з однією з найбільших кількостей пропущених м’ячів у нашому чемпіонаті.

Однак команда Івана Федика, щодо позицій якого в клубі були певні питання, коли Рух не міг здобути очко кілька турів поспіль у чемпіонаті, цього разу навідалась до Ковалівки й почувала себе там, якщо не як удома, то точно впевнено. І результат тієї гри в підсумку виглядає цілком упевненим на користь львів’ян, запорукою чого став якісний початок другого тайму. Тоді як у Колоса й яскравого відтинку ігрового часу в цьому матчі пригадати важко.

Команда Костишина при цьому в турі грала однією з перших, і якщо програла, то автоматично підставилась під удар із боку переслідувачів. А там такі заряджені команди, як житомирське Полісся та криворізький Кривбас, тож "колосків" швидко покарали. До того, що команда Руслана Ротаня, що колектив Патріка ван Леувена, грали проти абсолютних новачків "еліти" й дали їм кілька непоганих уроків.

Двобій "вовків" проти СК Полтави при цьому взагалі не потребує жодного обговорення. І не тому, що Полісся в ньому зробило щось настільки впевнене, що б виключило суперників із гри. Це сама команда Павла Матвійченка зробила так, що про жодну конкуренцію з її боку говорити не доводилось. Фестиваль помилок у захисті тривалістю пів години завершився трьома пропущеними м’ячами, а потім… потім Полтава прийшла до тями й більше настільки кричуще не привозила моменти біля власних воріт, атакувала чужі, і нехай і пропустила зрештою ще один гол. Але чому стався такий провал у, як здалось, чітко фіксований відтинок гри? Дивина та й годі.

От Кривбасу, наприклад, із Кудрівкою ще треба було добряче повозить, щоб чогось досягти в домашній грі, у якій на трибуни Гірника повернулись ультрас, і стало справді доволі затишно домашній команді. Бо в принципі колектив Василя Баранова себе зарекомендував із такого боку, що кожному з його суперників буде важко чіплятись за результат у очних зустрічах. І якось цю марку новачки намагаються втримувати.

Але результати останнім часом не тішать. Досвід доводить, що Кудрівці не можна давати забивати першою, а якщо це зробити власноруч, то в команди Баранова з’являються дуже великі проблеми в подальшому в позиційній грі. Кривбас так і зробив на початку першого тайму, після чого трохи підсушив, а після перерви почав грати на контратаках. А як вилітають "червоно-білі" через лівий фланг Мендози — то це вже чи не місцева легенда, а не історія. Кудрівка зрештою відповіла шедевром із центру поля, але лише для красивих оглядів та гучних заголовків — очок за це не дають.

Олександрія привозить сама собі, а Оболонь та Епіцентр створюють, проте не забивають

Матч на стадіоні Ніка на початку суботньої частини туру було цікаво подивитись хоча б із тих міркувань, що команда Кирила Нестеренка почала оживати після провального статусу, тоді як у контексті колективу Владислава Лупашка всі допитувались, коли ж Карпати перестануть грати в яскраві нічиї й нарешті перейдуть до переможних серій.

Гра в підсумку виявилась для обох команд рівною, але нічийного рахунку в підсумку на табло ніхто так і не побачив, оскільки гра виявилась також і несподівано контрастною в ключових епізодах. Бо коли "поліграфи" пропускали м’ячі у власні ворота, узагалі-то тривали періоди їхньої активності на чужій половині поля. Але був такий собі X-фактор у особі Мігела Кампуша, який спочатку пенальті у власні привіз незграбною грою рукою, а потім узагалі відзначився автоголом посеред другого тайму й фактично добив свою команду, яка й без того не виблискувала. Трагедія одного легіонеру — відсутність очок для Олександрії в цьому турі.

Тим часом за добу до цього кам’янець-подільський Епіцентр продовжив долучати Тернопіль до футболу рівня УПЛ, і цього разу привіз до файного міста луганську Зорю. Вочевидь, команда Сергія Нагорняка прагнула хоча б із четвертої спроби здобути номінально домашню перемогу, але коли в тебе в суперниках Шахтар, Динамо, Кривбас та "мужики", то залишається лише порадити трохи збавити рівень конкуренції.

Бо ризикували ми побачити той самий сценарій, що й проти Кривбасу, коли було дев’ять голів на обидві команди (а хто був би проти такого повторення?). Епіцентр ж насправді пропустив швидкий гол уже на п’ятій хвилині від Андушича, який був копією того, що забивали йому криворіжці, і при цьому команда Нагорняка так само багато атакувала й зрештою перебила суперників за кількістю ударів по воротах. Але це все суха статистика, тоді як на полі луганці відзначились удруге що до перерви, тож уже все пішло не за "шаблоном Кривбасу".

І ще один цікавий матч у цьому турі подарували нам київська Оболонь та рівненський Верес у суботу. Команда Олександра Антоненка загалом своєю грою залишає непогане враження в цьому сезоні, але от щодо результатів, то тут у "пивоварів" є певні проблеми. Атакувальний футбол, у який хоче грати столичний колектив, йому більш-менш удається нав’язувати суперникам, але просто перебити статистично — це також не дорівнює перемозі, як і було в контексті попередньої з нами розглянутих гри.

Оболонь пропустила м’яч з ауту, який можна цілком вважати трохи дурнуватим, бо захиснику Дубку забракло розуміння ситуації, щоб просто не чіпати те вкидання суперників і уникнути таким чином прикрого автогола. Але то таке — хто ж міг передбачити, що й воротар киян пропустить м’яч під ногами в тій ситуації. А от відігрались господарі дійсно ефектно — Василь Курко поклав красивий удар зльоту у ворота явно не чужої для нього команди, але з проявів гренадерських здібностей гравців Оболоні це був останній успішний у цій грі.

Гол туру

Василь Курко (Оболонь)

Олександр Кемкін (Кудрівка / автогол)

Денис Кузик (ЛНЗ)

Єгор Назарина (Шахтар)

Найкращий гравець туру — Проспер Обах (ЛНЗ).

Найкращий тренер туру — Віталій Пономарьов (ЛНЗ).