Макрон як «кульгава качка», у якої закінчуються варіанти утримати владу — The Times

Катастрофічне рішення президента Франції Еммануеля Макрона оголосити позачергові парламентські вибори у 2024 році, які призвели до безрезультатного складу Національної асамблеї, повернуло Францію до потрясінь 1950-х років. Знову меншинні уряди падають, як кеглі, політичні партії займаються кулуарними маневрами, а електорат роздратований, пише The Times.

За 12 місяців змінилося три прем’єр-міністри, бюджет цього року був ухвалений із запізненням, а бюджет наступного року може взагалі не бути ухвалений. Теоретично Макрон зберігає широкий спектр повноважень, наданих йому конституцією П’ятої Французької Республіки, яка набула чинності 67 років тому. На практиці центрист є ослабленим лідером, нездатним нав’язати свою політику розколотому і неспокійному парламенту. Він — «кульгава качка», що кульгає до завершення свого запланованого терміну повноважень у 2027 році, і навіть не впевнений, чи вдасться йому протриматися до кінця.

Небезпеки є гострими в країні, яка протягом своєї історії неодноразово була спокусою розірвати себе на частини без сильного лідера, який би її утримував. Вже зростає відчуття незадоволеності демократією. Багато виборців, які минулого року підтримали «Національне об’єднання», вважають, що їх обдурили, коли всі інші партії об’єдналися проти нього.

Ліві виборці відчувають таку ж несправедливість. Хоча ліва коаліція отримала найбільшу кількість депутатів у 2024 році — хоча й значно меншу за абсолютну більшість — Макрон відмовився призначити когось із них прем’єр-міністром. Він вважав за краще віддати цю посаду своїм союзникам, хоча жоден із них не мав достатньої кількості депутатів, щоб керувати. Прийшовши до влади у 2017 році — наймолодшим главою держави після Наполеона Бонапарта — з обіцянкою оновити зашкарублий політичний устрій, президент тепер, здається, має лише невигідні варіанти.

Перший — призначити лівого прем’єр-міністра, який, можливо, зміг би зібрати достатню більшість для управління. Деякі його радники закликають обрати цей шлях, навіть якщо це означатиме відмову від його пробізнесової програми.

Другий — покласти край глухому куту, оголосивши нові парламентські вибори. Багато політичних оглядачів сподіваються, що виборці розв’яжуть вузол, створений у 2024 році, повернувши Національну асамблею з чіткою більшістю, що дозволить призначити стабільний уряд.

Проте для Макрона це пов’язано з ризиками. Якщо якась партія і має шанси отримати більшість у парламенті, то це «Національне об’єднання», яке він обіцяв знищити і яке тепер сильніше, ніж будь-коли. Джордан Барделла, 30-річний голова «Національного об’єднання», який вважав, що минулого року був на межі перемоги, за повідомленнями, готується до кампанії найближчими тижнями, переконаний, що Макрон буде змушений розпустити парламент.

Третій варіант для Макрона — його власна відставка. Він неодноразово відкидав цю можливість, але дедалі більше політиків з усіх сторін спектра закликають його переглянути це рішення. Вони стверджують, що для збереження конституції де Голля необхідні президентські вибори, щоб обрати главу держави з мандатом на управління.

Деякі політики кажуть, що є ще один шлях для Макрона — провести референдум, який вирішить усе. Але вони, здається, не знають, яким має бути питання, і мало хто з коментаторів вважає ймовірним, що Макрон зробить такий вибір.

В ексклюзивному коментарі ZN.UA експосол України у Франції (2014-2020) Олег Шамшур заявив, що відставка Франсуа Байру з посади прем’єра Франції була очікуваною та стала вже другою відставкою глави уряду з моменту позачергових парламентських виборів 2024 року. Політична турбулентність безпосередньо пов’язана з хибним рішенням президента Еммануеля Макрона щодо розпуску Національної асамблеї та віддзеркалює стан парламенту, де немає сталої більшості у жодної політичної сили.

За словами дипломата, ці процеси, включно з втратою Макроном підтримки у Національній асамблеї, свідчать про глибоку політичну кризу у Франції. На його думку, вона пов’язана з тим, що інституції Пʼятої республіки погано працюють у сучасних політичних реаліях країни. Також це відбиває фрагментацію французького суспільства та його поляризацію, наслідком якої його є посилення позицій екстремальних сил: як правих, так і лівих.