Блекаут у Москві та нова зброя від США: Гончар – про те, що задумав Трамп

Україна здатна влаштувати блекаут у Москві та поховати енергетику Російської Федерації навіть без американських ракет Tomahawk, вважає Михайло Гончар.

США нададуть Україні розвідувальні дані для завдання ударів далекобійними ракетами по енергетичній інфраструктурі Росії. І цілями можуть бути НПЗ, трубопроводи, електростанції тощо. Про це повідомило видання The Wall Street Journal. За даними видання, Трамп уже підписав дозвіл Пентагону та розвідувальним агентствам допомагати нам з ударами по енергетиці Російської Федерації.

І все це на тлі повідомлень, зокрема Венса та Келлога, про те, що Трамп може ухвалити рішення про надання Україні ракет Tomahawk.

Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт із міжнародних енергетичних відносин і безпеки Михайло Гончар розповів Главреду, як допомога США розвідданими розширить можливості України знищувати російську енергетику, чи надасть Трамп українцям ракети Tomahawk, чи здатна Україна влаштувати блекаут у Москві та поховати енергетику РФ, а також як українські удари по російській нафтопереробці штовхають Росію до колапсу.

Як ви оцінюєте значення допомоги американців у вигляді надання розвідувальних даних задля ударів по об’єктах російської енергетики? Наскільки це розширить наші можливості?

Поки що зарано говорити про те, що ця допомога стала реальністю. Поки що це лише злив інформації, а тому залишається питанням, чи буде все так, як про це написано. Адже коли справді є серйозні наміри, про них таким чином не повідомляють, тим більше, коли йдеться про таку чутливу річ – розвідувальну інформацію.

Як на мене, цей злив покликаний створити додаткову проекцію тиску на Росію з боку адміністрації Трампа, щоб схилити Путіна до переговорів. У Трампа маніакально вважають, що перемовини вирішать усе, і проблема зараз лише в тому, що Путін чомусь не хоче сідати за стіл переговорів. Досі Трамп і його адміністрація намагалися заохочувати Москву до перемовин, тобто діяли "методом пряника", відтерміновуючи запровадження "пекельних санкцій" або блокуючи їх (влітку Сенат США був готовий проголосувати за ці санкції, але Трамп зупинив процес). Потім були червона доріжка, зустріч Трампа й Путіна на Алясці та купа компліментів Путіну.

Втім, "метод пряника" не спрацював, тому Вашингтон створив проекцію загрози для Росії: мовляв, Штати нададуть Україні далекобійні ракети. Однак цей додатковий тиск почне працювати тоді, коли американці трансформують слова у справи. Поки що ми цього не бачимо.

Якщо говорити про ракети Tomahawk, то я практично переконаний, що їх Україні не нададуть. Так, ми просили Tomahawk, а саме модифікацію цих ракет, що передбачають запуск із наземних комплексів, адже Tomahawk – це крилата ракета морського базування, і ніхто не надасть їх разом із бойовими кораблями.

Ця химера з Tomahawk видає наміри США про створення додаткового тиску на Росію. Звісно, насправді може йтися не про Tomahawk, а про якісь інші види озброєння – мовляв, відвертається увага РФ ракетами Tomahawk, а насправді Україна отримує інші ракети. Та навряд чи американці можуть надати нам щось інше, крім добре відомих нам ATACMS.

Тож поки все це нуртує в інформаційному просторі, кожен трактує цю інформацію так, як йому забажається. Поки що Трамп не перейшов від пасивного сприяння Росії до активної протидії їй. Тому зараз більше питань, аніж відповідей.

Що стосується надання нам розвідувальної інформації, то, чесно кажучи, ми і так бачимо, куди бити, і без американських даних. Втім, ця розвідувальна інформація потрібна, тому що ми, космічно-ракетна держава, за 34 роки так і не обзавелися власними розвідувальними супутниками на орбіті. Навіть Азербайджан перед початком операції зі звільнення Нагірного Карабаху запустив супутник-розвідник. У нас такого немає, "супутник Притули" не рахується, бо в цьому випадку йдеться про оренду певних потужностей для космічної зйомки. Тож, звісно, нам потрібна оперативна інформація. Грубо кажучи, коли ми завдали удару по тому чи іншому об’єкту, треба глянути, що в результаті. Так, ми можемо відкрити Google Maps чи Google Earth і подивитися, як що виглядає у будь-якій точці земної кулі, але там дуже низька роздільна здатність, тобто не можна нормально роздивитися детально ті об’єкти, які потрібно вразити. Натомість розвідувальний супутник має високу роздільну здатність, що дозволяє завдавати більш точних ударів та більш точно верифікувати наслідки.

Крім того, можливо, в США є якась додаткова база даних щодо Росії, і цю інформацію нам нададуть.

Та поки що все це звучить як наміри. Індикатором буде початок активних заходів США щодо Росії, тільки тоді можна буде говорити, що наміри про передачу Tomahawk справді можуть реалізуватися. Поки що таких ознак немає. Навіть якщо судити по реакції США на появу безпілотників у повітряному просторі різних європейських країн: Штати чудово знають, чиїх рук це справа, але не вдаються до жодних дій з цього приводу.

Якщо говорити про суто прагматичний інтерес США, то чи зацікавлені вони в знищенні російської енергетики або суттєвому скороченні її експортних можливостей? Адже, наприклад, Штатам вигідно захопити європейський ринок, відтак, для них було б корисно позбавити Росію можливості продавати енергоресурси Європі. Також, напевно, це було б вигідно США в контексті їхнього протистояння з Китаєм, щоб позбавити китайців дешевих російських енергоресурсів.

Гіпотетично так мало би бути, але так не є. Тому що в голові у Трампа співіснують абсолютно протилежні підходи, і він у цьому не бачить конфлікту інтересів. Загалом, наявність двох протилежних думок в одній голові називають шизофренією.

З одного боку, Трамп закликає (передусім європейців) купувати американський скраплений газ і нафту. З іншого – він підтримує реанімацію "Північних потоків", бо там є інтерес певних американських підприємців.

Інша божевільна ідея Трампа – контролювати Запорізьку АЕС втрьох, відновити її експлуатацію, щоб електроенергія з трьох реакторів йшла до України, з інших трьох йшла до Росії. А американці будуть усім цим управляти. Такий підхід несумісний з ідеєю про те, що агресор має бути покараний.

Так, звісно, Трамп дуже зацікавлений у тому, щоб обрізати нафтові потоки Китаю. Але нафтові та газові потоки до Китаю йдуть не з тих родовищ і не тими маршрутами, які починаються в європейській частині Росії, а зі Східного Сибіру. І нафтопроводи так називаються: "Східний Сибір – Тихий океан" і "Сила Сибіру-1". Tomahawk туди не дістануть, навіть якщо нам їх нададуть – знадобиться балістика.

Що стосується "Сили Сибіру-2", що поки що існує лише на папері, то це є спробою Росії розвернути в бік Китаю газові потоки, які колись йшли до Європи, а тепер практично зупинилися. Але й туди теж Tomahawk не дістане.

А от що стосується нафтових потоків, то тут справді могла би бути активна дія, спрямована на те, щоб добити нафтопереробний комплекс. Адже чим більше нафтопереробки ми б’ємо, тим більше Росія намагається продати сирої нафти, а це, відповідно, знижує ціну на нафту на глобальному ринку.

Крім того, ми вже почали бити по нафтотранспортній інфраструктурі, щоб скоротити експортні можливості Росії. Тож гіпотетично така логіка має бути в адміністрації Трампа, але жодних дій у цьому напрямку немає, окрім того, що адміністрація Трампа принципово не заперечує проти наших ударів по російських об’єктах нафтового сектору (на відміну від адміністрації Байдена, яка нас начебто дуже підтримувала, але забороняла бити по підприємствах нафтопереробки). Тож тут є певна "зірка надії". Тим більше, коли мова зайшла про надання розвідувальної інформації, це може свідчити про наявність більш далекосяжних намірів у американців, але в рамках створення проекції тиску на Росію – мовляв, якщо не хочете домовлятися, ми дамо українцям точність визначення цілей, ракети Tomahawk, і вони рознесуть усе вщент.

Найближчі тижні будуть показовими. Бо навіть якщо нам нададуть Tomahawk, вони не з’являться тут протягом тижнів та навіть місяців. Це буде тривалий процес.

Які перспективи зараз вимальовуються для російської нафтопереробки та енергетики загалом з огляду на наші удари по об’єктах енергетики РФ? Що чекає на російську економіку, якщо у нас з’являться додаткові можливості у вигляді розвідувальної інформації США або й ракет Tomahawk?

Наші удари вже створили суттєві проблеми Росії – погляньте, що там відбувається на паливному ринку. Та не бензином єдиним. Зараз у Росії здійснюються відчайдушні спроби обнулити імпортні мита, щоби бензин, дизель та інші нафтопродукти можна було імпортувати: там розуміють, що ситуація не виправиться і не покращиться, а тому слід завозити нафтопродукти в країну. В принципі, Росії нічого не заважає це робити – і Китай, і Індія продадуть готові нафтопродукти. Щоправда, ціна не буде пільговою, але тим не менш.

Нам потрібно розширювати коло об’єктів ураження. З 2023 року ми завдавали ударів здебільшого по нафтопереробних потужностях РФ, зараз б’ємо частково і по нафтотранспорту. Було завдано буквально кілька ударів по енергосистемі, але це були локально чутливі удари, не більше того. І це при тому що Росія системно атакувала і атакує наші об’єкти генерації та енергосистеми. Ми ж росіян лише пощипали. Ба більше, Росія нам зруйнувала майже 40% газовидобутку. Натомість ми бити по об’єктах Газпрому ще навіть не починали, а тут нам є де розгулятися.

Варіант енергетичної блокади столичного регіону РФ, тобто Москви та області, має стояти на порядку денному. Тому що територія Росії велетенська, всю її ми не можемо осягнути, та й у цьому немає потреби. Всі "ісчадія ада" сидять у Москві, тому треба просто погасити столицю РФ.

Блекаут у Москві – це реальна перспектива? Україна здатна змусити російську столицю жити без електроенергії або за графіками подачі світла бодай тимчасово?

Все залежить від правильної постановки задачі і наявності відповідних ресурсів. Ми вже бачимо результат нашої системної роботи по російській нафтопереробці. Ми і в 2023 році її довбали, і в 2024-у, але такого результату не було, тому що нам не вистачало ресурсів та "довгої руки". Ми били лише на відстань кількох сотень кілометрів, наприклад, по Новошахтинському заводу нафтопродуктів у Ростовській області чи по Туапсинському НПЗ у Краснодарському краї, а також Афіпський та Ільський заводи ми діставали. Це було все, куди ми могли дотягнутися. Щойно з’явилися більш далекобійні засоби ураження, ми стали діставати всюди від Балтики до Чорного моря.

Так само і з енергетикою. З технічної точки зору цю задачу ми точно можемо вирішити. Так, звісно, Москва завжди мала і має більш серйозний захист – як із точки зору ППО, так і з точки зору резервування джерел постачання електроенергії. Так чи інакше все це прораховується, і за належного підходу блекауту в Москві можна досягти. Але це не може бути швидким ефектом – треба йти шляхом накопичення, як і щодо нафтопереробки.

Крім того, основні об’єкти атомної енергетики Росії теж розташовані в її європейській частині, і вони дають серйозний потік у загальну енергосистему – близько 20%.

Тому потрібно працювати комплексно. Саме тому я й сказав, що ми ще навіть не починали відпрацьовувати по Газпрому, по енергосистемі центру Росії тощо. За належного підходу все це можна зробити.

Цієї осені-зими блекаут у Москві можливий? Чи бачите ви ознаки того, що Україна почала працювати в цьому напрямку?

Ми цього не знаємо і не повинні знати. Ба більше, нема чого про це говорити. Спочатку роблять, а потім говорять. Не навпаки.

Заяви, що лунають у нас про наміри влаштувати блекаут у Москві, йдуть у фарватері західних підходів із надією на те, що ми скажемо, росіяни злякаються і змінять свою поведінку. Ні, не змінять. Може, злякаються, але будуть і далі робити своє.

Тож слід менше говорити і більше робити.

Що для цього нам потрібно? Було багато розмов про українські балістичні ракети, які рознесуть усе в Росії, про крилаті ракети "Фламінго" з боєголовкою в одну тонну тощо. Чим більше такого "трьопу" без дій, тим більше прилітає в Дніпро, Павлоград, Запоріжжя, тобто туди, де завжди кувався наш ракетний меч. Агресор буде продовжувати війну, допоки його не привести до стану недієздатності. Розмови на нього не впливають.

А якщо говорити про технічну реалізацію ідеї про блекаут у Москві, чи можливо це зробити виключно безпілотниками, які є в України, без ракет?

Немає диво-зброї, якою можна все вирішити. Звичайно, якогось ефекту можна досягти виключно дронами, і це доводить результат нашої роботи по підприємствах нафтопереробки РФ (95% руйнувань, якщо не більше – це те, що зробили наші безпілотники). Наприклад, щоб уразити трансформатор, якщо він не захищений, дрону достатньо. А от для ураження більш потужних об’єктів, наприклад, НПЗ або підстанції високого вольтажу, тобто просторової цілі, яку прикриватиме ППО, потрібна величезна кількість дронів. Саме тому й виникає потреба в більш потужних засобах ураження. Адже для виконання такої самої справи, яку зроблять сто дронів, знадобиться всього кілька крилатих чи балістичних ракет.

Тож тут питання наявності відповідних ресурсів. Якщо порівнювати наші можливості 2023 року, коли ми почали бити по російській нафтопереробці, і наші нинішні можливості, то це дві великі різниці. Але потрібно рухатися далі.

Та, наголошую, спочатку слід робити, а потім говорити. А далі вже масштабувати.

Які політичні наслідки для російської влади може мати або паливна криза в Росії, яка перейде на новий рівень, або блекаут у Москві?

Там можуть початися заворушення, невдоволення тощо. Втім, те, що відбувається десь на периферії, Москву цікавить мало. У Москві та Пітері все спокійно. Але чи стане там аж настільки неспокійно через подібні проблеми – велике питання. У Росії є нацгвардія, щоб нищити "агентів київської хунти", "агентів НАТО", "польських шпигунів" тощо. Ми ж бачимо, що впродовж останніх років відбувається в Росії: там за допис у Фейсбуці можна отримати не тільки 15 діб і штраф, а й цілком конкретний термін ув’язнення.

Загалом, досі у Москві триває спокійне життя. Так, якось прилітали українські дрони, можливо, когось налякали, можливо, десь щось спалили, але такого, як Росія дронами та ракетами робила з Києвом, Дніпром, Харковом та іншими містами, в Москві немає. Загалом, у російській столиці досі триває комфортне життя. Так, є проблеми з пальним у Махачкалі чи Сиктивкарі, десь немає бензину, але Москву це мало турбує, бо в столиці все є.

Саме тому перед Україною стоїть задача про дестабілізацію ситуації в межах МКАДу (Московської кільцевої автодороги). Втім, сподіватися на те, що це автоматично змінить поведінку росіян, не доводиться. Це ілюзія. Ми повинні прагнути добитися, в тому числі й такими діями щодо Москви, знерухомлення сил, які ведуть бойові дії в Україні, перебити логістичні ланцюги та дезорганізувати управління. А якраз ізоляція столичного регіону в енергетичному та логістичному контекстах – це саме те, що потрібно.

Які проблеми для російської армії створюють уже зараз і можуть створити більш інтенсивні наші удари по російській енергетиці? Як це впливає на здатність Росії воювати?

Так, це, безумовно, впливає. Але потрібно дивитися на все в комплексі. Наші удари по нафтопереробних потужностях призвели до дефіциту на паливному ринку Росії, але там у пріоритеті постачання пального для потреб армії. Тобто десь у Ростові на АЗС пального бракуватиме, але для російського угруповання, яке веде бойові дії, воно буде надсилатися. А тому ми також завдаємо ударів по залізничній логістиці, і це надзвичайно важливо, бо це значною мірою дезорганізувало паливну логістику та обмежило застосування військової техніки.

Потрібна системність в ударах по залізничній логістиці між Москвою і Україною, між Москвою і півднем Росії, між Москвою і Білоруссю, щоби ця логістика усіляко нищилася. Тут є над чим працювати.

Власне, те саме росіяни роблять і з нашою залізничною логістикою, особливо протягом останніх місяців.

Україна здатна поховати російську енергетику наявними ресурсами? Вона здатна вбити здатність Росії експортувати нафту й газ, а, відповідно, заробляти на війну?

В принципі, так, здатна. Але це не станеться одномоментно, тобто тиждень подовбали, і все зупинилося. Так не буде. Цього можна досягнути шляхом накопиченого ефекту. Це не означає, що потрібно тотально рознести Новоросійськ, Усть-Лугу чи Приморськ. Регулярні прицільні удари призведуть до того, що танкери для завантаження нафтою просто перестануть приходити в Росію, тому що ніхто не захоче ризикувати. А ті перевізники, які захочуть ризикувати, вимагатимуть шалених страховок, шалених ставок фрахту. І при цих ставках експорт втратить свій бізнесовий сенс. А коли експорт буде унеможливлений, Росії доведеться кудись дівати видобуту нафту. Третина її переробки, навіть більше стоїть. Закачувати нафту в нафтосховища? Але нафтосховища не безрозмірні. І тоді залишається одне – глушити свердловини. Ось це і буде колапсом.

Поки що росіяни свердловини не глушать, а закачують нафту у сховища Транснефти, державного нафтотранспортного монополіста, і нафтових компаній. Але за належного підходу з нашого боку це буде шлях Росії до колапсу.

А що, на вашу думку, чекає на нас, на українську енергетику восени-взимку? Адже у нас вже радять готуватися до блекаутів, максимально заряджатися та закуповувати все необхідне.

Нічого нового ми не побачимо. Все те, що було з 10 жовтня 2022 року, росіяни продовжать робити. Росія дещо змінила тактику: три роки тому вона намагалася накрити крупні підстанції енергосистеми по всій території України, щоб спричинити блекаут і змусити народ вийти на вулиці задля знесення влади, але цього не сталося; влітку 2024 року, на піку спеки, Росія спробувала повторити це, але теж нічого не вийшло; і тепер РФ змінила тактику і вибиває місцеві об’єкти енергетики в прикордонних та прифронтових регіонах, тобто на Чернігівщині, Сумщині, Харківщині, Дніпропетровщині та Запоріжжі. Росія пішла таким методом, тому що об’єкти Укренерго більш-менш надійно захищені, а чимало з того, що було пошкоджено, вже відновлено. Росіяни зрозуміли, що, витрачаючи більше ударних засобів, вони все одно не досягнуть ефекту. Тому вони почали діяти в інший спосіб. Обленерго мало працювали над захистом своїх об’єктів, тому Росія почала бити туди, де не захищено або слабко захищено.

Війна не закінчилася, тому слід чекати нових ударів по нашій енергетиці. Очікувати того, що ворог передумає, просто не доводиться. Тому ми повинні не знижувати, а краще нарощувати інтенсивність наших ударів.

Тобто Росія не заспокоїться, допоки повністю не покладе енергетику тих регіонів, які ви назвали?

Запас ракет і дронів у Росії не безмежний. Вона хотіла досягти цього і в 2023 році, але не вийшло, і в 2024-у, але теж не вийшло.

І в 2025-у не вийде?

Думаю, що так, не вийде. Звісно, для людей на Сумщині та Чернігівщині, де доводиться сидіти без світла по кілька днів, це проблема, але ж це локально. Просто десь для відновлення потрібно кілька годин, десь кілька днів. Ми до цього готові.