Чума замість танків: чи зберегла РФ лабораторії біологічної зброї СРСР

Інвестуючи в "Біопрепарат", СРСР розраховував, що біологічна зброя зможе забезпечити асиметричну перевагу над Заходом.

Фокус переклав статтю воєнного аналітика порталу The National Interest Гаррісона Касса, присвячену темі біологічної зброї. У матеріалі з назвою "Жахіття наяву: таємна програма СРСР зі створення біологічної зброї" Касс розповів про секретну програму СРСР і про те, у що її перетворила РФ.

У розпал холодної війни Радянський Союз розпочав масштабну програму зі створення біологічної зброї під назвою "Біопрепарат". Секретна програма "Біопрепарат", що діяла на базі перепрофільованих цивільних інститутів, була відома публіці як фармацевтичний і біозахисний конгломерат, що загалом відповідало дійсності. Але подвійну природу програми, яка включала розробку наступальної біологічної зброї, ретельно приховували.

У період свого розквіту програма "Біопрепарат" охоплювала десятки дослідницьких інститутів, виробничих підприємств і випробувальних центрів, в яких працювали тисячі співробітників по всьому Радянському Союзу. Масштаби програми вражали як з точки зору об'єктів і трудових ресурсів, так і досліджень у галузі біологічної зброї.

Небезпечні дослідження "Біопрепарату"

Дослідження "Біопрепарату" були зосереджені на декількох біологічних агентах, таких як сибірська виразка, які, на думку радянських вчених, можна було б з успіхом використовувати як зброю в разі конфлікту.

• Сибірську виразку викликають бактеріальні спори, які при вдиханні викликають важку системну інфекцію. Вдихання призводить до лихоманки, дихальної недостатності й шоку; без лікування вдихання спор майже завжди призводить до летального результату. Шкірні форми сибірської виразки менш смертоносні, але призводять до спотворення обличчя і можуть перерости в системне захворювання. Сибірська виразка мала стратегічну цінність через свою смертоносність і здатність спор зберігатися в навколишньому середовищі.
• Віспа. Радянський Союз також досліджував віспу, яка викликає високу температуру, що супроводжується характерним гнійничковим висипом. Віспа летальна; хоча існують вакцини, їх зазвичай не вводять, оскільки хвороба була викорінена в дикій природі. Ті, хто виживає після спалахів віспи, часто залишаються із серйозними шрамами, а іноді й сліпотою. Хвороба також має серйозний психологічний ефект через похмуру історію епідемій цього захворювання.
• Чума. Дослідження також проводилися на Yersinia pestis, більш відомій як чума. Наслідки хвороби залежать від форми. Бубонна чума викликає набряк лімфатичних вузлів і системне захворювання. Легенева чума вражає легені, швидко прогресує, є високо летальною і може передаватися безпосередньо від людини до людини. Спалахи викликають швидке руйнування громадського порядку.
• Туляремія. Хоча туляремія зазвичай не є смертельною, вона може викликати захворювання від легкої до важкої форми з лихоманкою, часто з локальними виразками або порушенням дихання. Туляремія цінується за свою заразність навіть у малих дозах і повністю паралізує життя всього суспільства. Це робило її корисною як військову зброю; радянські солдати могли занести епідемію туляремії в цінний район, дати їй час нейтралізувати захисників цього району, а потім ввести війська з мінімальним ризиком для радянських сил.
• Ботулізм. Аналогічним чином, радянські вчені досліджували ботулотоксин, вплив якого викликає млявий параліч і вимагає складної підтримуючої терапії. Стратегічне значення ботулізму як зброї полягає в швидкому і інтенсивному навантаженні на медичну систему суспільства.

Хоча розробка біологічної зброї під час холодної війни може здатися недоречною, СРСР був не єдиною країною, яка займалася цим. Сполучені Штати здійснювали свою власну програму зі створення біологічної зброї у Форт-Детріку, штат Меріленд, з 1943 по 1969 рік, а інші держави, в тому числі Китай, розвивали власні програми в інших місцях. Більшість програм зі створення біологічної зброї були зосереджені на біологічних агентах, вказаних вище, з незначними відмінностями між країнами.

Стратегічні розрахунки Радянського Союзу

Інвестиції в "Біопрепарат" відображали розрахунок СРСР, згідно з яким біологічні агенти могли забезпечити асиметричну перевагу над Заходом. В епоху, що визначалася ядерним стримуванням і великими конвенційними формаціями танків і літаків, біологічні загрози, такі як сибірська виразка або туляремія, давали СРСР можливість правдоподібного заперечення, локального впливу і серйозної дезорганізації суспільства супротивника.

Існування "Біопрепарату" також стало важливим уроком для міжнародного контролю над озброєннями. Незважаючи на підписані договори, що офіційно забороняють програми зі створення біологічної зброї, використання інфраструктури подвійного призначення та цивільне прикриття могли приховати такі програми, роблячи договори практично недійсними.

Коли Радянський Союз розпався, про існування "Біопрепарату" стало відомо. Деякі об'єкти та вчені увійшли до системи охорони здоров'я та науково-дослідних установ. Інші брали участь у програмах конверсії. Але інституційні знання про те, як створювати зброю масового знищення в промислових масштабах, не можуть так просто зникнути.

Чи збереглися сліди цієї програми в сучасній Росії? Радше за все, ні, принаймні в офіційному вигляді. Багато з колишніх об'єктів "Біопрепарату" були перетворені на легальні дослідницькі центри. Але професійні кадри й знання про великомасштабну, організовану державою мікробіологічну інженерію нікуди не поділися.

Про автора

Гаррісон Касс — старший автор відділу оборони та національної безпеки в The National Interest. Касс — адвокат і колишній політичний кандидат, який вступив на службу до ВПС США в якості льотчика-стажиста, а потім був демобілізований за станом здоров'я. Він спеціалізується на військовій стратегії, аерокосмічній галузі та питаннях глобальної безпеки. Гаррісон здобув ступінь доктора юриспруденції в Орегонському університеті та ступінь магістра в галузі глобальної журналістики та міжнародних відносин в Нью-Йоркському університеті.