«Фламінго»: факти і міфи про нову українську ракету

Адепти крилатої ракети, «кращої, ніж застарілий «Томагавк», почали із захватом тягати по інформпростору публікацію «The Economist», яка схвально відгукується про «Фламінго». Зокрема, стверджується, що вже випускається по 2-3 ракети на добу, і вони мають бойове використання. Також адептами підкреслюється, що публікація в «The Economist» – це не якась там джинса, а переконливе свідчення.

Знаю, наскільки нервово реагують в ОП на будь-який неупереджений аналіз «Фламінго» та інших виробів компанії «Fire Point». Але ж істина дорожче.

Почну з приємного. Як дипломований спеціаліст навскидь можу сказати, що згідно з заявленими масово-габаритним параметрам «Фламінго» теоретично здатна пролетіти 2,5-3 тис. км з бойовим навантаженням біля 1000 кг. При цьому точність та захищеність від засобів ППО-ПРО викликає обґрунтоване занепокоєння, знов-таки виходячи з масово-габаритних параметрів.

Ціна ракети в $500 тис. виглядає відносно прийнятною (з урахуванням закладених 25% прибутку), особливо, якщо вона не буде зростати, як зазвичай відбувається з продукцією наших виробників: зачепилися за контракт, і ціна полізла вгору. Звісно, більш предметно про відповідність ціни можна говорити, лише маючи перед собою конструкторську і технологічну документацію на ракету.

Достовірного підтвердження штатного бойового використання «Фламінго» я ніде не знайшов. І це ніяк не можуть бути журналістські статті у наших чи іноземних виданнях, які базуються на піар-інформації від самої компанії «Fire Point». Зазвичай таким підтвердженням є офіційне повідомлення від нашого Генштабу з підкріпленням у вигляді супутникового чи іншого фото. Зокрема, про крилату ракету «Пекло» такі матеріали є.

Та й ворог регулярно розповідає про те, чим атаковані його об’єкти, і демонструє уламки чи то ракети, чи то безпілотника. Анонс про «Фламінго» наробив стільки галасу у недоімперії, що скиглення у випадку вдалого ураження, або захват від того, що ракету вдалося збити, гарантовані. У будь-якому випадку, наслідки удару повноцінною боєголовкою в 1050 кг приховати неможливо.

Не можу вважати підтвердженням бойового застосування відео з запуском трьох «Фламінго» кудись у напрямку моря. Руйнування прикордонної застави у Криму, яке буцімто робота «Фламінго», на фото виглядають такими, що зроблені іншими, менш потужними засобами. Та й до Криму ніяк не 3000 км.

Таким чином, слід вважати, що «Фламінго» знаходиться на стадії конструкторських випробувань і доопрацювання до анонсованих параметрів. І було б доцільним, як би під час такого доопрацювання турбореактивний двигун сховали всередину корпусу, як це зроблено, наприклад, у «Нептуні», що відразу зменшить радіолокаційну та інфрачервону помітність ракети.

До речі, випуск 2-3 виробів, але не на добу, а на місяць, як раз відповідає стадії конструкторських випробувань.

Про намір «Fire Point» швиденько побудувати від нуля завод по виробництву турбореактивних двигунів я краще промовчу, щоб не насміхатися над світлими мріями. Зауважу тільки, що компанія шукає партнерів для такого будівництва не тільки у Данії, а і в інших країнах ЄС, тобто, черги на партнерство чомусь нема.

І ще одне – стосовно екстремально стислих термінів виготовлення карбонових елементів ракети, чим похвалилися технічна директорка «Fire Point» Ірина Терех. І про що, відповідно, згадує «The Economist». Якщо нам втюхують прискорення отвердіння карбонової конструкції за рахунок нагріву, то ніяке це не ноу-хау, бо процес запікання використовується давно. Але якщо це просте скорочення часу отвердіння, то карбон не набере запланованих параметрів міцності і стійкості.

Пані Ірина має про це знати. Бо приблизно так само ведуть себе вироби з бетону, на яких вона спеціалізувалася до того, як раптом перетворитися на провідного спеціаліста у безпілотній та ракетній сферах.