Росія та США ділять світ: чи допоможуть "Томагавки" Трампа Києву

Як дивляться на Україну в адміністрації Трампа? Яке місце в Україні в американській політиці? Анатолій Амелін та Віктор Куртєв з'їздили до США та розповідають про зустрічі з високопосадовцями, бізнесом, експертами.

Ефір Юрія Романенка з економістом Анатолієм Амеліним та енергетиком Віктором Куртєвим став однією з найзмістовніших дискусій про майбутнє України. Троє експертів говорять не лише про поточні виклики — енергетичні атаки, управлінську кризу, відтік капіталу, — але й про те, якою має стати країна після перемоги, якщо вона справді хоче вирватися з кола бідності, залежності та хаотичного управління.

1. Війна як точка обнулення і вікно можливостей
Розмова починається з усвідомлення: війна — це не лише катастрофа, а й історичний шанс. Україна вперше за 30 років отримала моральне лідерство, увагу світу та можливість інституційного перезавантаження. Амелін наголошує, що перемога на фронті не гарантує перемоги у мирі: «Ми можемо виграти війну й програти мир, якщо не змінимо систему».
Він підкреслює, що зараз Україна живе “в кредит”: міжнародні партнери підтримують, але не вічно. Треба переходити від економіки допомоги до економіки інвестицій — а це можливо лише за наявності передбачуваності, реформ і стратегії.
Куртєв додає, що енергетика — символ української стійкості: «Ми вистояли не тому, що система ефективна, а тому, що люди — герої». Але героїзм не може бути моделлю управління — потрібна системність, стандарти, автоматизація і нова філософія енергії.

2. Енергетика: від виживання до модернізації
Куртєв детально пояснює, що енергосистема України залишається вразливою та неефективною. Удари Росії показали залежність від централізованих мереж і застарілої інфраструктури. Україна має перейти до децентралізованої моделі, де громади, міста та підприємства матимуть власні джерела генерації — сонячні панелі, біогаз, малі ТЕС, акумулятори.
Амелін погоджується: енергетична стійкість — це не лише технології, а насамперед державна філософія. Енергетика не повинна бути інструментом політичного контролю. Багато держкомпаній працюють у “ручному режимі”, що означає корупцію та неефективність. «Енергетика — це не галузь, це нерв економіки. Без дешевої енергії неможливе виробництво, експорт і соціальна стабільність».
Експерти сходяться, що майбутнє української енергетики — у комбінації атомної, відновлюваної та локальної генерації. Куртєв наголошує: «Україна може стати енергетичним донором Європи — але лише якщо навчиться керувати енергією, а не просто її виробляти».

3. Економіка: від бідності до системного зростання
Амелін говорить про стратегічний глухий кут: українська економіка залишається залежною від зовнішньої допомоги і не створює нових драйверів зростання. «Ми країна, що вміє виживати, але не зростати».
Він пропонує нову економічну парадигму, засновану на трьох опорах:
1) Інституції, а не особистості — правила важливіші за “героїчних міністрів”.
2) Капітал, а не дотації — Україна має бути цікавою для інвесторів, а не донорів.
3) Експорт, а не внутрішня замкненість — без відкритої економіки Україна не стане конкурентною.
Політики досі мислять виборчими циклами, а не десятиліттями. Економіка вимагає бачення на 20 років, а не латання дірок.

4. Держава та еліти: зміна управлінської ДНК
Війна стала тестом для української еліти — і більшість, на думку учасників, цей тест провалила.
Амелін зазначає, що еліта в Україні — це не клас лідерів, а “клас споживачів системи”. Держуправлінці не створюють довгострокових рішень, вони лише розподіляють ресурси.
Куртєв додає: енергетика особливо потерпає від цього — рішення ухвалюються у вузькому колі, без аналізу наслідків. Він закликає до повного перезапуску енергоменеджменту з приходом технократів та незалежних аудиторів.
Романенко підсумовує: «Якщо після війни при владі залишаться ті самі люди — усе повториться. Тільки в біднішій і зруйнованій країні».

5. Енергетичний поворот: від вугілля до водню
Ключова тема розмови — “зелений перехід”. Куртєв переконаний, що Україна має величезний потенціал у водневій енергетиці та ВДЕ.
Він описує сценарій, за якого Україна експортуватиме “зелений водень” та чисту електроенергію до ЄС через модернізовані газопроводи. Це може забезпечити мільярдні інвестиції й зробити країну регіональним енергетичним гравцем.
Для цього потрібна нова нормативна база, гарантії інвестицій і технологічне партнерство з Німеччиною, Японією, Кореєю.
Амелін додає: якщо Україна інтегрується у глобальний енергоперехід, вона отримає не лише економічні вигоди, а й нову геополітичну ідентичність — країни, що пропонує рішення, а не просить допомоги.

6. Відбудова і стратегія-2040
У фіналі учасники обговорюють, якою буде Україна через 10–15 років.
Амелін бачить її як інноваційний, відкритий хаб Східної Європи, де люди і технології створюють додану вартість. «Наш головний ресурс — не зерно й не руда, а мізки. Але якщо ми не створимо умови для їх реалізації — вони виїдуть».
Куртєв підкреслює, що енергетична незалежність має стати новим символом суверенітету. Україна може бути бідною, але не залежною від імпорту пального та електроенергії.
Романенко завершує: «Перемога — не фінал, а старт. Ми повинні побудувати державу, яка не боїться майбутнього».

7. Висновок: енергія сенсу й енергія реформ
Головна ідея — Україна має перетворити енергію спротиву на енергію творення.
Економіка, енергетика, еліти, суспільство — все потребує оновлення. Перемога на фронті буде повною лише тоді, коли за нею прийде перемога у відбудові.
Амелін і Куртєв переконані: якщо Україна створить ефективну державу й технологічну економіку, вона стане не периферією Європи, а її новим драйвером зростання.