Перетворити болото на золото - як фермеру заробляти на палюдікультурі

про те, що здавалося б непридатними заболоченими угіддями, може стати джерелом доходу для фермерів і водночас врятувати клімат. Торфовища України — це не просто землі, які можна осушити та засіяти кукурудзою. Це природні «губки», які накопичують воду, дають паливо, ягоди, цінні рослини, а ще відкривають шлях новим видам тваринництва та палюдикультури. І чим швидше ми навчимося працювати з ними розумно, тим більше шансів зберегти родючість землі та зробити її прибутковою без втрат для природи.

Скільки заболочених земель в Україні?

За даними Держкомітету України з геології та використання надр від 1999 р. площа торфовищ становила 1 млн га. Наразі дуже важко зробити висновки про розміри природних торф'яних боліт чи торфовищ, оскільки не ведеться окремий облік таких територій.

За даними Державної служби з геодезії, картографії та кадастру на 1 січня 2020 р. в Україні було 973 800 га відкритих заболочених земель, але частина торф'яних боліт може бути включена й до інших категорій. Чи багато це чи мало? Заболочені землі займають 1,6% загальної території України. Формально – мало. Екологічно – катастрофічно мало. Кожен гектар з цих 973 800 га є надцінним, оскільки це залишки колись набагато більшої болотної системи, яка регулювала клімат та водний режим на континентальному рівні.

Окремо слід розглянути торфовища. У 1991 р. територія, займана природними торф'яними болотами, оцінювалася в 693 700 га. На сьогоднішній день ця цифра зменшилася через посуху, видобуток корисних копалин, вигоряння торфовищ, застосування гідротехнічної меліорації тощо. Торф'яники зосереджені на Півночі України, переважно у басейнах Прип'яті та Дніпра. Найменші за площею торфовища розташовані в Карпатських горах, у дельті Дунаю та інших затоплюваних гирлах річок басейну Чорного моря.

«В Україні немає єдиного державного обліку торфовищ, однак у різні роки робилися окремі спроби оцінити їх площу за різними методиками. Тому в різних джерелах цифри коливаються від 1 до 3 млн. га. Це означає, що ми маємо справу з дуже поширеним типом екосистем, які забезпечують нашу життєдіяльність та надають нам зиск як у вигляді екосистемних послуг (чисте повітря та вода), так і створюють можливість для екогосподарювання», – каже Тетяна Тевкун, керівник тематичної групи проектів із захисту навколишнього середовища ПРООН.

Вона наголошує — щоб перейти від теоретичних оцінок до практичних рішень, потрібна державна політика: інвентаризація торфовищ та прийняття постанови, яка б урегулювала питання їх використання та відновлення. Відповідно до статті 150 Земельного кодексу України така постанова має бути ухвалена і зараз ПРООН працює над нею спільно з Міністерством економіки, навколишнього середовища та сільського господарства.

Чому болота не можна висушувати?

Осушення боліт та торфовищ – це шлях у нікуди. Коли рівень води штучно знижують, торф починає швидко руйнуватися: він мінералізується, ущільнюється і земля просідає. Фактично фермер «з'їдає» самий ґрунт, на якому працює, і через кілька десятиліть ці землі стають непридатними для сільського господарства. У той же час у повітря вивільняються величезні обсяги парникових газів — від 17 до 38 т CO₂ з кожного гектара щорічно. Це перетворює торфовищ із природного накопичувача вуглецю на його потужне джерело, посилюючи кліматичну кризу.

Є ще одна небезпека – пожежі. Висохлий торф спалахує дуже легко, і такі займання практично неможливо згасити. Вогонь знищує біорізноманіття, а густий дим шкодить здоров'ю людей. Додайте до цього втрату природної родючості: спочатку врожаї кукурудзи або трав на осушених землях можуть здаватися вигідними, але з кожним роком грунт виснажується, і фермер змушений вкладати все більше в добрива та обробіток, а результат при цьому падає.

«Торфовища працюють як губки: набирають воду, коли є опади чи повені та поступово віддають її, особливо у посушливі періоди. Торфяники, що збереглися, пом'якшують наслідки зміни клімату, служать будинком для багатьох тварин, у тому числі рідкісних, а також є середовищем зростання унікальних рослин і середовищем існування унікальних тварин. Але найважливіша роль торфовищ Полісся України – це накопичення води, яка припливами стікає до Дніпра. Таким чином, від торфовищ на Півночі України залежить, чи буде вода на Півдні України», - каже Ігор Зубович, заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України.

Він зазначає, що в Україні значну частину торфовищ осушено і вже інтенсивно використовується як для сільського господарства, так і для видобутку торфу ще з середини минулого століття.

«Наслідки цього ми бачимо — меліють річки Західний Буг, Прип'ять, Десна і дедалі менше води надходить у каскад Дніпровського водосховища. Саме тому слід говорити не про використання торфовищ, а про їхнє екологічне відновлення. Ці цінні екосистеми захищаються також і на міжнародному рівні, а Україна охороняє 50 водно-болотних угідь міжнародного значення», — додає Ігор Зубович.

Чи може на торфовищі рости кукурудза та соняшник?

На обводнених торфовищах немає сенсу сіяти традиційні «сухі» культури, такі як кукурудза чи пшениця — вони просто не витримають високого рівня води. Палюдикультура пропонує вирощувати ті рослини, яким саме волога та заболочений ґрунт підходять найбільше.

Палюдикультура – ​​це сільськогосподарське або лісогосподарське використання вологих та обводнених торфовищ. Термін походить від латинського palus – "болото".

Найпоширеніші приклади - очерет звичайний або рогоз. Їх можна використовувати як сировину для будівництва, виготовлення ізоляційних матеріалів, підстилок для тварин і навіть у харчовій промисловості.

«Сьогодні, наприклад, дедалі більше закладів громадського харчування відмовляються від пластикових соломинок, замінюючи їх на екологічні альтернативи, зокрема з осоки. Враховуючи заборону на використання пластикових соломинок у ЄС та необхідність запровадження аналогічних правил в Україні в рамках євроінтеграції, попит на екологічні соломинки зростатиме як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках», — наводить приклад Тетяна Тевкун.

Сфагновий мох має великий попит у садівництві — як субстрат для розсади та кімнатних рослин. На деяких ділянках добре росте вільха, деревина якої підходить для меблевої та будівельної галузі.

Також торфовища дають урожай дикорослих ресурсів: журавлини, чорниці, лохини, брусниці, лікарських рослин. Це можуть бути нішеві продукти із високою доданою вартістю.

Іншими словами, на торфовищах після обводнення можна вирощувати все те, що любить воду і приносить користь не лише фермеру, а й екосистемі. Це і рослини для енергії чи будівництва, і ягоди з лікарськими травами, і навіть нові для України моделі випасу худоби.

Тварини, які дружать із болотом

Тваринництво на торфовищах можливе, але воно зовсім інше, ніж на звичайних пасовищах. Осушувати землю для корів чи овець недоцільно – ґрунт швидко деградує і врожай кормів падає. Саме тому у палюді культурі роблять ставку на інші види.

Найяскравіший приклад – водяні буйволи. Ці тварини добре адаптовані до вологих умов: їм подобається стояти у воді, вони добре поїдають очерету та інші болотяні трави. Буйволи не лише дають молоко та м'ясо, а й допомагають утримувати рослинність під контролем, створюючи своєрідний «живий механізм догляду за болотом».

е один напрямок - гуси та качки. Вони можуть пастися на заболочених луках, поїдаючи молоді рослини і водночас удобрюючи ґрунт. Для дрібних селян це може стати додатковим джерелом доходу.

Також можливе випасання овець на вологих пасовищах. Вони менш вибагливі до кормів і можуть використовувати травостій, який не підходить для великої рогатої худоби.

Звичайні корови теж можуть бути частково присутніми, але тільки м'ясні породи і тільки на ділянках з невисоким рівнем грунтових вод. Для молочного напряму такі землі малопридатні – тварини потребують якісного корму, який на болотяних луках вирощувати складно.

«Особливим напрямком є ​​бджільництво, зокрема традиційне бортництво, яке ще зустрічається на Поліссі та може стати перспективним агротуристичним пам'ятком», — додає представник ПРООН.

Про біомасу з торфовищ

Якщо землю не осушувати, а навпаки підняти рівень води та перейти на палюди культуру, то основним продуктом стає біомаса. На заболочених ґрунтах добре ростуть очерети, рогози, осоки, сфагновий мох, а також вільха. Це рослини, які не бояться високої води і навіть потребують її. Вони формують густі чагарники з великою кількістю зеленої маси. Фермер може косити цю масу один раз або кілька разів на рік. Далі є кілька шляхів її монетизації.

По-перше, біомасу сушать, пресують у брикети або пелети та продають як паливо для котелень або ТЕС. Наприклад, у Німеччині є станції, які працюють виключно на біомасі з палюди культури. Також скошену біомасу можна переробляти на підстилку для худоби або як корм нижчої якості для м'ясних порід.

По-друге, очерет та рогоз йдуть на покрівельні матеріали, плити для утеплення та шумоізоляції. Попит на зелені матеріали в ЄС зростає і це може бути експортна ніша для України.

По-третє, сфагновий мох використовують як субстрат для розсади, кімнатних рослин, вертикальних ферм. Це дуже дорогий продукт на ринку і його можна вирощувати спеціально.

Чи є українські фермери, які вже експериментують із палюдикультурою?

Тетяна Тевкун із ПРООН в Україні розповідає, що поняття «палюдикультура» відносно нове для України і лише починає входити до наукового та професійного звернення. Тому навіть ті фермери, які вже застосовують усталені практики, зазвичай не називають їхньою палюдикультурою і не підсвічують це у своїй діяльності.

«Фактично йдеться про багатьох українських фермерів, які працюють за такими підходами, як випасання великої рогатої худоби на вологих луках, вирощування ягід та лікарських рослин на зволожених ділянках, утримання гусей та качок на луках тощо», — каже фахівець.

І тут постає логічне питання – що зупиняє фермерів? Тетяна Тевкун каже, що серед усіх бар'єрів чи не найзначнішим залишається ментальний — небажання відмовлятися від традиційного вирощування зернових та олійних культур на користь нішевих чи тваринництва. Також є побоювання, пов'язані з пошуком нових та незнайомих ринків збуту, орієнтацією у цінових коливаннях та конкуренцією.

«Багато фермерів ментально побоюються новацій та пошуку нових можливостей, адже звичні методи дають прогнозований результат «тут і зараз». Саме для підтримки таких агровиробників ПРООН реалізує проект «Сприяння стійкому тваринництву та збереженню екосистем на Півночі України», зокрема підготувала компендіум щодо можливості впровадження постійних практик господарювання. Подолати ці та інші невпевненості допоможе також участь в онлайн-платформі для агровиробників, які впроваджують усталені практики. Ми працюємо над її створенням. У майбутньому учасники зможуть отримати доступ до споживачів своєї продукції та актуальної інформації про цінові тенденції та технологічні особливості вирощування різних культур та тварин», — зазначає фахівець.

Болотне землеробство для фермерів України стане необхідністю

Ще 24 червня 2024 року прийнято РЕГЛАМЕНТ (ЄС) 2024/1991 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ про відновлення природи та внесення змін до Регламенту (ЄС) 2022/869. Він встановлює низку правил, включаючи відновлення біорізноманіття та сталості екосистем на сухопутних та морських територіях держав-членів шляхом відновлення порушених екосистем.

Статтею 11 «Відновлення сільськогосподарських екосистем» Регламенту встановлюється, що держави-члени повинні запровадити заходи, спрямовані на відновлення органічних ґрунтів у сільськогосподарському використанні, що становлять висушені торфовища. Ці заходи мають бути вжиті принаймні для:

(а) 30% таких територій до 2030 року, з яких щонайменше чверть має бути повторно заболочена;

(b) 40% таких територій до 2040 року, з яких щонайменше третина має бути повторно заболочена;

(c) 50% таких територій до 2050 року, з яких щонайменше третина має бути повторно заболочена.

Вилучення торфу в більшості європейських країн вже заборонено, а також стимулюється зменшення використання торфовищ для сільського та лісового господарства.

«Міністерство за підтримки ПРООН розробляє Стратегію збереження біологічної різноманітності України на період до 2035 року. Стратегія заснована на 23 цілях, серед яких мета 2 передбачає забезпечити, щоб до 2030 року щонайменше 30% територій деградованих наземних, внутрішніх вод, морських та прибережних екосистем знаходилися під ефективним відновленням з метою підвищення біорізноманіття та екосистемних функцій та послуг екологічної цілісності. Серед таких екосистем є й деградовані торфовища, які мають бути відновлені», – зазначає заступник Міністра Ігор Зубович.

При цьому в преамбулі Регламенту зазначено, що відновлені та повторно заболочені торфовища можна продовжувати продуктивно використовувати альтернативними способами. Ці практики повинні ґрунтуватися на принципах сталого управління та спрямовані на покращення біорізноманіття, щоб мати високу цінність як у фінансовому, так і в екологічному плані.

«Варто зазначити, що в той час, коли директиви ЄС потребують імплементації до національного законодавства, для нас, як для країни, яка прагне вступу до ЄС, виконання цього регламенту буде обов'язковим», — пояснює Тетяна Тевкун.

Вона зазначає, що у рамках проекту ПРООН-ГЕФ «Сприяння стійкому тваринництву та збереженню екосистем на півночі України» організація обстежує перспективні земельні ділянки осушених торфовищ для їх відновлення.

"І оскільки ми також допомагатимемо фермерам впроваджувати палюдикультурні практики як завдяки семінарам та воркшопам, так і шляхом надання обладнання, то цей проект можна назвати пілотним у впровадженні цього Регламенту", - зазначає фахівець.