Тайвань на торгах: чи обміняє Трамп союзника на «велику угоду» з Китаєм?

Через два тижні політика «стратегічної двозначності» США щодо Тайваню може перетворитися на «однозначність», яка може сподобатися не всім.

Після пів року «шоу одного актора» у виконанні Дональда Трампа на світовій арені наближається час його особистої зустрічі з СіЦзіньпінем. Судячи з обережних заяв з обох боків, сторони покладають дещо різні надії на її можливі результати. Для президента США важливо вирішити цілу низку торговельних питань, які дозволять йому вчергове заявити про свої непересічні здібності у мистецтві укладати угоди. Очільнику КНР крім питань торгівлі необхідно досягти прогресу у низці політичних аспектів взаємодії зі світовим старіючим, але все-ще-гегемоном. Більше третини американських військових баз досі розташовані у Східній Азії, а політика США у цьому життєво важливому для КНР регіоні полягає у стримуванні Китаю. В умовах тарифної війни «США проти всіх» Пекін почувається впевненіше, ніж будь-коли, і хотів би скористатися стратегічним послабленням США для зміцнення своїх позицій в очах сусідів — як друзів, так і суперників.

У центрі геополітичного протистояння США—Китай стоїть проблема Тайваню. Республіка Китай є розвинутою демократичною державою — альтернативою комуністичному режиму КНР. КНР ніколи не володіла Тайванем, де знайшли прихисток залишки армії Гоміньдана наприкінці Другої світової війни. Ігноруючи історичну реальність, Пекін вважає Тайвань своєю територією, а Сі Цзіньпінь визначив «мирне» возз’єднання з Тайванем метою, яка має бути безумовно досягнута в рамках курсу «великого омолодження китайської нації». Очільник КНР настільки часто про це говорить, що майже всі повірили — це колись станеться.

Довга і драматична історія боротьби Тайваню за збереження свого суверенітету з 1971 року, коли замість Республіки Китай в ООН і РБ ООН було «повернуто» КНР, включала всі можливі форми дипломатії. Політику «одного Китаю» визнали США, але, про що не дуже добре відомо, її визнають і на Тайвані. Тільки з точки зору Тайбея майбутнє об’єднання має відбутися шляхом поширення демократичної моделі Тайваню на материковий Китай, а не навпаки. У 1960-х роках на Тайвані навіть розроблялися плани військової інтервенції на материк і звільнення Китаю від комуністів.

Позиція США полягає у збереженні стратегічної двозначності: відкрито не підтримуючи незалежність Тайваню, у той же час стримувати Пекін від силового захоплення острова. США постачають Тайваню зброю, але уникають офіційних контактів. Війна Росії проти України загострила увагу світу до проблеми Тайваню, оскільки є побоювання, що КНР скористається фактичним демонтажем системи міжнародної безпеки і здійснить інтервенцію на Тайвань. Важливо розуміти, навіщо це Пекіну і як саме сьогодні, в умовах тотальної ревізії світового порядку, завдяки діям США, Росії і самої КНР Китай може просунутись на шляху «возз’єднання».

Соя в обмін на Тайвань?

Наразі Китай веде себе обережно й намагається рухатися маленькими, але чіткими кроками. У Пекіні враховують, що на Тайвані є політичні сили (той самий Гоміньдан), які підтримують обʼєднання з материковим Китаєм. Правляча Демократична прогресивна партія (ДПП) виступає категорично проти. Але нещодавній арешт чотирьох дуже високопоставлених функціонерів в уряді ДПП, які виявилися шпигунами на користь КНР, став додатковим підтвердженням — на самому острові немає єдності.

У Пекіні добре засвоїли «доктрину Герасімова» про гібридний характер сучасної війни, й тому намагаються насамперед демотивувати населення у підтримці незалежності, сіяти розбрат у суспільстві, проводити масштабні кампанії дезінформації та військові навчання поблизу Тайваню, які мають відвертий загрозливий характер. Частиною зусиль «мирного» плану КНР є тиск на США, особливо в умовах нової реальності — адміністрації Трампа 2.0, яка поступово «забирає» США зі світу.

Тайвань не уникнув долі інших країн Східної Азії й отримав 20% мито на торгівлю з головним стратегічним партнером — США — на рівні з В’єтнамом, Індонезією і Філіппінами. І це після того, як протягом останніх років тайванська корпорація TSMC здійснила надзвичайні зусилля з перенесення у США і Японію виробництва найсучасніших чипів — нового «золотого» еквіваленту світової економіки. Наразі уряд Тайваню веде інтенсивні переговори з адміністрацією Трампа про здійснення додаткових інвестицій у виробництва на території США, мета яких полягає не стільки в економічній доцільності, скільки у спробі не втратити підтримки Вашингтона. У вересні Дональд Трамп не дозволив продаж зброї Тайваню на суму 400 млн дол., і причиною, на думку аналітиків, є надія Білого дому на «велику прекрасну» торговельну домовленість з КНР.

Президент США Дональд Трамп заявив, що зустрінеться з лідером КНР Сі Цзіньпіном наприкінці жовтня на саміті АТЕС у Південній Кореї на тлі триваючих переговорів про досягнення торговельної угоди між країнами. За його словами, на порядку денному будуть постачання американської сої до Китаю. «Фермери, які вирощують сою в нашій країні, страждають, тому що Китай, виключно з «переговорних» причин, не купує її… Джо Байден не забезпечив виконання нашої угоди з Китаєм, за якою вони збиралися закупити нашу сільськогосподарську продукцію на мільярди доларів... Через чотири тижні я зустрінуся з головою КНР Сі Цзіньпіном, і соя стане головною темою обговорення», — написав він нещодавно у соціальній мережі Truth Social. Перед цим Трамп, скоріше за все, відвідає Японію, а потім і Малайзію, де відбудеться саміт АСЕАН. Але хоч би що зараз з цього приводу говорив Трамп, обговорюватимуть вони не тільки сою.

В обмін на згоду Китаю продати ТікТок Сполученим Штатам Сі Цзіньпін очікує від Трампа заяву, що США — проти незалежності Тайваню. Дональд Трамп відкрито визнав, що користувачі ТікТок зіграли важливу роль у його перемозі на виборах. Він покладає на цю соціальну мережу великі надії, і тому очільник КНР вправі сподіватися на його поступливість. За повідомленнями ЗМІ, Пекін вже звернувся до США з відповідною вимогою.

Для необізнаних спостерігачів зміна американської риторики зі «США не підтримують незалежність Тайваню» на «США виступають проти» такої незалежності не виглядає вагомою різницею. Але для Китаю подібна заява означатиме зелене світло щодо «мирної» або не дуже інтеграції Тайваню з материковим Китаєм. Поки що Державний департамент наголошує на незмінності позиції США щодо дотримання політики «одного Китаю» й опозиції одностороннім змінам наявного статусу. Ситуація виглядає таким чином, що Білий дім веде торговельні переговори одночасно з Тайбеєм і Пекіном, намагаючись не завдати шкоди тісним зв’язкам з Тайванем, але й не зіпсувати діалог з Сі.

На думку азійських аналітиків, ситуація навколо Тайваню в умовах новітньої політики адміністрації США погіршується. Вже практично ніхто не має сумніву, що США не втручатимутьсяу бійку між сторонами, якщо вона все ж таки станеться, хоча й продовжуватимуть політику стримування КНР.

Для країн Східної Азії це погані новини, оскільки перехід Тайваню під контроль КНР означатиме встановлення контролю над Південно-Китайським морем, підводними кабелями зв’язку, різке погіршення стратегічної позиції Японії з точки зору можливості морської блокади японських островів і остаточне розчарування азійських держав у спроможності США проводити сильну політику в регіоні.

У той же час фахівці зазначають, що армія Тайваню дуже добре оснащена найсучаснішою зброєю і тренована захищати острів з будь-яких боків, тому легкою прогулянкою для армії КНР, яка не воювала 50 років, можлива агресія не буде. Поки що залишається без відповіді питання про дії Японії у цій ситуації, оскільки Сили самооборони цієї країни не володіють достатньою потужністю самостійно втручатись у конфлікт. Варто очікувати, що й з цього приводу Трамп матиме серйозну розмову з новою очільницею уряду Японії.

Тайвань у межах можливого підтримує Україну й дуже уважно слідкує за подіями на фронтах нашого супротиву російській агресії. Багато експертів проводять аналогію між параноїдальним прагненням Путіна підкорити Україну й особливим акцентом Сі Цзіньпіня на проблемі «возз’єднання».

Сьогодні значна частина синологів говорить про неможливість застосування сили з боку КНР, зважаючи на історичні аспекти виникнення РК і КНР і фактичну належність народів по обидва боки Тайванської протоки до синської культури. Проте й про можливу агресію Росії проти України до 2014 року говорили лише одиниці, а того, що відбувається зараз, не передбачав ніхто. Як важко було передбачити появу саме у критичний момент підготовки до саміту США—КНР публікації у The Guardian про те, що Тайвань став найбільшим у світі покупцем певного продукту нафтопереробки походженням з Росії (так звана naphtha). Сам факт, скоріше за все, відповідає дійсності, але важливо взяти до уваги, що саме з цього продукту на Тайвані виробляють необхідні хімічні елементи для чипів.

Без підтримання економіки у динамічному стані Тайвань не матиме можливості протистояти тиску КНР. Крім того, Тайвань, як і Японія, практично на 100 відсотків залежить від імпорту енергоресурсів, і тому обидві країни вимушені купувати їх частину у Росії попри введені проти неї двосторонні й міжнародні санкції. Слід зазначити, що в обох країнах шукають шляхів припинення співпраці з агресором, але наразі зробити такий крок надзвичайно важко.

Святкування 3 вересня у Пекіні закінчення Другої світової війни висвітило ще один аспект тайванської проблеми, який не можна ігнорувати. Сі Цзіньпін, як і Путін, намагається переписати історію. У його версії саме комуністичний Китай переміг у війні проти Японської імперії, а не війська Гоміньдана. Новітня історія КНР, за версією Сі, має виглядати як непереможний рух від зубожіння до процвітання, від бідності до заможності. Саме тому йому потрібен Тайвань всередині КНР, а не ззовні. Поглинання Тайваню має завершити процес формування славетного минулого КПК, тим самим виправдовуючи її прагнення контролювати майбутнє.