Телевізор намагається вижити, ШІ-ведучі в Україні, фронт, театр і кіно: що почитати на «ДМ»

Середа, 8 жовтня 2025 року

Привіт. На зв’язку редактор текстів «ДМ» Євген Бриж і вся наша команда, яка продовжує працювати попри всі складнощі. Ділюся новинами й текстами, які вам не слід пропускати.

ТЕЛЕРИНОК. Почнемо із загальних тенденцій на медіаринку України. Війна, скорочення рекламного ринку, а також нові закони у сфері фармації та азартних ігор впливають на колись роздуту бульбашку національного телебачення. У матеріалі«Криза та скорочення на телевізійному ринку: як у 2025 році виживають три найбільші медіагрупи» йдеться про фінансові труднощі українських телеканалів у 2025 році. Через нестачу коштів медіагрупи скорочують виробництво і персонал. Наталка Данькова розповідає, як три найбільші медіагрупи адаптуються до кризи, змінюють стратегії та намагаються залишатися на плаву.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ. У колонці «На полях NAM Summit та IT Arena: іномовлення в епоху технологічних трансформацій» Вадим Лубчак, керівник диджитал-напряму ДП «МПІУ», аналізує досвід застосування ШІ у виробництві новинного контенту, зокрема автоматичний переклад, озвучення й адаптацію відео. У тексті є приклади й посилання, де можна побачити, що редакція робить і як саме. Автор пише, що це допомагає їм  бути ефективнішими. Лубчак також обговорює морально-етичні аспекти використання аватарів та ШІ-генерованих образів ведучих, пишучи, що рішення про публікацію завжди ухвалює людина. Тут досі дискусійна тема (до першої помилки, яку в поспіху не помітять), а тому чужі думки практиків завжди цікаві. Ну й відеоприклади теж — вони у статті.

МЕДІЙНИКИ. Від загальних тенденцій — до персональних історій. В інтерв’юДіани Делюрман із Frontliner Світлані Остапі журналістка розповідає про свою роботу на прифронтових територіях і каже, що зараз практично неможливо створювати контент, який не був би пов’язаний із війною. Крім цієї «бази», я ще відзначив би її роздуми про досвід дотримання професійних стандартів і відповідальність журналістів під час війни, адже Делюрман фотографує та постійно має справу з чутливим контентом. Ну й кілька історій про життя і роботу теж є — куди ж без цього.

МАРАФОН. Черговий моніторинг телемарафону та ефіру Першого каналу Суспільного від Ігоря Куляса важливо читати хоча б для того, щоб на прикладі, як робити не треба, вчитися, як робити треба. Бо порушення стандартів нікуди не поділися, емоційні оцінки й експертні міркування від ведучих теж — а це ж спотворює події. Ну і традиційно в ефірі домінували нардепи від «Слуги народу», а представники «Європейської солідарності» не були запрошені. Не тільки цього разу, а й за весь квартал загалом. Важко уявити це в країні, де декларована свобода медіа, й важко назвати це інакше, ніж цензурою. Також спостерігалося невиправдане згадування фракційної належності депутатів і «паркетне» висвітлення урочистостей до Дня захисників і захисниць.

ТЕАТР. От ви коли були востаннє в театрі? А Ярослава Кравченко, засновниця «Дикого театру», пише в колонці  «Як театр стає інструментом суспільного діалогу», що театр має здатність не нав’язувати, а запрошувати до діалогу, дозволяючи глядачам самим знаходити сенс у представлених темах. І це те, що не покажуть по телевізору з його блискавичними 2-3-секундними планами й постійним закадровим бурмотінням. Вистави театру, зокрема й «Дикого», торкаються актуальних соціальних проблем, таких як дискримінація, війна, гендерна рівність, і сприяють формуванню критичного та свідомого суспільства. Кравченко наголошує на важливості того, щоб театр розширював горизонти глядачів і ставив перед ними нові питання, сприяючи таким чином суспільному діалогу та розумінню важливих тем. Й інтелектуальному розвитку, що ж про це мовчати, бо в телеграмі розумним не станеш.

КІНО. А кіно? Це ж усе — і про кіно також. Загалом війна стимулює творчість: у глядачів викликає бажання абстрагуватися, відпочити, зрозуміти й осмислити події та складні теми, а у творців — бажання відрефлексувати, поділитися цим. Підсумки 16-го Одеського міжнародного кінофестивалю, що відбувся, підбив Дмитро Десятерик. Він пише так: «ОМКФ існує і розвивається на зло загарбникам. Страждає від недофінансування і повітряних тривог —  але лишається вірним собі». У тексті знайдете перелік переможців, тобто фільмів, які варто подивитися всім.

ЮТУБ. Роднянський, Нікітін, Плохій, Грицак, Данилюк-Ярмолаєва, Ключковська. Більш ніж половину прізвищ у цьому списку ви точно знаєте і клацнете по черговій новині з їхніми цитатами (чи зашкварами). А тут — огляд їхніх інтерв’ю в матеріалі Марії Спалєк «“Недосяжна величина” у Мосейчук, дует Грицака й Плохія та вічні проблеми з комунікацією. Про що говорять у ютубі». Я слухав би все — аби мав стільки часу. А щоб ви послухали хоча б фрагментарно, вбудував вам усі розмови прямо в статтю. Невеличкий лайфхак: якщо автор дозволив, то прямо в ютубі можна згенерувати українські субтитри, потім викачати їх як текст і спробувати почитати. Це швидше — щоправда, часу на це теж регулярно бракує. Сподіваюся, у вас не так.

Наразі це все.

Дякуємо, що дочитали цей лист до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті «Детектор медіа». Весь зворотний зв’язок також пишіть сюди — нам на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям і задонатите нам та іншим якісним медіа, які зараз потребують підтримки.

До зустрічі!

Євген Бриж і ваша команда «ДМ»