Втяглася більше, ніж очікували. Тетяну Бережну збираються призначити Міністеркою культури і не тільки

Хороша новина особисто для мене — більше не доведеться ламати язик ось цим «тимчасова виконувачка обов’язків міністерки культури та стратегічних комунікацій» (питання страткому з мінкульту, судячи з формулювання в дописі заступниці голови фракції «Слуги народу» Євгенії Кравчук, забирають. Але це не точно). Язик — то ще бог із ним, але ж воно все у титр на телику не завжди влізає! Нарешті ці муки скінчаться. 

Ну, це, звісно, якщо комітет схвалить і депутати проголосують. Про такі грандіозні плани стосовно пані Тетяни нам повідомила пані Євгенія: 

А поки ми чекаємо, розповім вам еволюцію того, що людоньки розказують вашій авторці по секрету. Під час останніх кадрових перипетій в уряді вже традиційно людину, яка очолить Мінкульт, шукали дуже довго і нудно. Популярною є точка зору, що це відбувається через маргінальність теми в політиці. Ось, приміром, що тоді написав нардеп Володимир В’ятрович, і в нього безліч однодумців:

Але є й інше міркування — в ОП просто опинилися у складному становищі: класні спеціалісти з культурного менеджменту з ними не хочуть мати справоньку через майже гарантовані репутаційні ризики, а людину керовану і водночас професійну знайти ой як нелегко. Та й ще коли не всіх знаєш. 

Була надія на компроміс, коли почали розглядати культурну діячку Вероніку Селегу, утім не склалося. Мої співрозмовники кажуть, що їй подзвонили і сказали, що сорі, ми обрали Бережну. Нагадаю, Тетяна Бережна прийшла в Мінкультз посади заступниці міністра економіки, довкілля та сільського господарства. І, ясна річ, така віддаленість від тематики обійманої посади одразу нагнала скепсису на культурну спільноту. 

Іронічно було на закритті Одеського кінофестивалю, коли біля крісел глядачі знайшли ось такі листочки:

Їх належало підняти на знак протесту проти новопризначеного міністра культури Литви Ігнотаса Адомавічюса, який в інтерв’ю відмовився відповідати на запитання про Крим. А ще ведучі сказали, що пан Ігнотас не мав досвіду роботи в культурній сфері і це одна з претензій до нього. Тому, мовляв, підіймемо це зображення і не дозволимо литовській культурі впасти у прірву. 

Тим часом у залі сиділа наша т. в. о. міністра культури та страткому Тетяна Бережна, яка точно так само не мала досвіду в культурній сфері. Та й загалом, українська культура після доволі активного розвитку з початком війни останні кілька років летить точно так, як показано на фото. Зокрема, через некомпетентність людей, які очолюють державні інституції.

Тетяна Бережна оголошує фільм, який отримав гран-прі Одеського кінофестивалю, «Ти — космос»

З іншого боку, про Бережну були чудові відгуки як про юристку і загалом людину з хорошою освітою та розумінням важливості культури. В принципі, про її попередника Миколу Точицького говорили те саме: хороший дипломат, адекватна людина і зможе підтягти стратегічні комунікації. На жаль, цього не сталося. Доволі прогнозовано, бо культура — специфічна галузь, і будь-хто, навіть людина фахова в іншій справі та з непоганими організаційними здібностями, може все завалити. 

Утім, одразу після призначення Тетяни Бережної я чула безліч припущень від людей зі сфери, що цей дощ ненадовго. Перш за все апелювали до її вагітності та планів на декрет. Тому, міркували у спільноті, варіант якраз норм. Зараз вона пофіксить організаційні, фінансові питання, які перебувають у дещо запущеному стані, та й піде. 

Але не так склалося, як гадалося. Останнім часом ці розмови від наближених осіб змінилися, і вже йшлося про те, що пані Тетяна втяглася в роботу, їй сподобалося і вона збирається лишатися. Як бачите, реалії виявилися ще більш масштабними, бо Бережна збирається охопити гуманітарну політику загалом. 

І тут хочеться закінчити старим добрим журналістським кліше: «як складеться доля героїв — покаже час». Але ваша Антоніна таки сповнена сумнівів, попри всі намагання зберігати оптимізм. У Мінкульті за останній час провели кілька зустрічей з представниками галузі, і враження моїх співрозмовників десь такі: міністерка більше цікавиться господарськими питаннями, ніж стратегічними. Умовно кажучи, для неї важливішим є питання ремонту, ніж, скажімо, просування української культури у світі. А якраз для розуміння таких речей і потрібен досвід, перебування в контексті впродовж тривалого часу. 

Між тим, наші культурно-стратегічні потуги часто зазнають краху. Далеко не завжди є розуміння, що варто показувати за кордоном і що зазвичай це зовсім не той контент, який отримує успіх в Україні. Наприклад, вистава «Конотопська відьма» — це навряд чи гарний варіант для культурної дипломатії, і наші театрали можуть запропонувати значно сучасніші, ближчі твори для розуміння європейською публікою. Наприклад, той же «Ha*l*t» Тамари Трунової чи опери від лабораторії «Opera Aperta».

Також у нас досі немає алгоритму реагування на прояви російської м'якої сили — ось тут я про це писала. Ми діємо надзвичайно реактивно і не вміємо працювати на випередження. Ті самі ноти протесту з приводу, приміром, російського прапора на Венеційському кінофестивалі мають жалюгідний вигляд. Адже появу цього прапора легко було спрогнозувати більш ніж за місяць до події, бо у програмі оголосили російську стрічку. 

Щоб використовувати культуру як м’яку силу (чим успішно займається Росія), потрібно розуміти, як взагалі воно все працює, яка політика в кінофестивалів, книжкових форумів, театрів, музичних подій різного штибу, чого від них чекати, що перевіряти, як комунікувати. А для цього мало бути хорошими юристами, дипломатами, нейрохірургами чи інженерами. 

А, і ще про комунікації — вже внутрішні. Днями Український інститут (установа при МЗС, яка займається культурною дипломатією) проводив Міжнародний форум культурної дипломатії, на який пані Тетяна не прийшла, хоча на неї очікували. Це подивувало присутнє товариство і навіть спричинило всілякі розмови: чи, бува, не пробігла між Мінкультом та УІ якась чорна кішечка. 

Щоправда, місце для оптимізму завжди лишається, попри минулі розчарування. Тому Антоніна бажає Тетяні Бережній втягнутися в питання культури вже на повну, тим паче, якщо стратегічні комунікації таки заберуть. Тим часом як стратегія лишається, бо без неї ефективний розвиток культури практично неможливий — ухвалюючи рішення, думати доводиться на 10-20-30 років наперед. Але це в ідеалі, про який нині доводиться хіба мріяти. 

Ну а ваша авторка чекає на обіцяне пані Тетяною на Одеському кінофестивалі оголошення та роз’яснення грандіозної президентської ініціативи «1000 годин українського контенту». Дуже сподіваюся, що левову частку не віддадуть на виробництво телесеріалів. Ось тут почитайте,чому ця, на перший погляд, непогана ідея в результаті перетворюється на казна-що. 

Фото: пресслужба ОМКФ, фейсбук Євгенії Кравчук