Як рашисти маніпулюють родичами зниклих та полонених, підбурюючи їх на злочини

Кількість зниклих безвісти через російську агресію українців сягає десятків тисяч і збільшується щодня. Їхні рідні, перебуваючи в стані невизначеної втрати та невідомості, стають однією з найвразливіших категорій для шахрайства, шантажу та маніпуляцій, зокрема з боку російських спецслужб.

Користуючись складним емоційним станом людей, ворожі агенти в обмін на інформацію про зниклого чи полоненого можуть схиляти рідних до протиправних дій, збору потрібної їм інформації або просто виманювати їхні гроші.

Видання ZMINA розповідає, які методи та інструменти найчастіше використовує російська сторона, чим насправді може обернутися зголошення на співпрацю з агентами для самих полонених і для їхніх рідних і що потрібно робити, щоб не стати жертвами такого шантажу.

Для цього ми поспілкувалися з рідними бранців, яких росіяни шантажували або на яких чинили психологічний тиск, а також із представниками Коордштабу з поводження з військовополоненими та СБУ.

У стані горювання люди часто не здатні мислити раціонально

Військова психологиня Олена Нагорна наголошує на колосальному масштабі маніпуляцій зі свідомістю людей, які “перебувають у стані горювання або стані невизначеної втрати” – це коли близька людина зникла безвісти чи перебуває в полоні. У такому стані люди часто не здатні мислити раціонально і стають вразливими до шахрайських схем. У роботі з такими родинами фахівчиня разом з колегами намагається убезпечити їх від ризику стати жертвами як росіян-шахраїв, так і власних емоційних станів.

За словами Нагорної, серед родин зниклих безвісти та військовополонених є випадки залучення до протиправних дій. Їх використовують для збору розвідувальної інформації, фіксації наслідків обстрілів, коригування вогню, а також отримання персональних даних військовослужбовців.

“Я з особистого досвіду знаю навіть не про десятки, а про десятки десятків випадків, коли саме родичі зниклих безвісти й полонених стають фігурантами кримінальних дій. На жаль, такі випадки непоодинокі. І, повторюся, їх навіть не десятки”, – зазначає вона.

Нагорна визнає, що говорити про такі випадки без емоцій украй складно, адже кожна з історій пов’язана з особистим болем, який завжди є унікальним та глибоким. Коли родина отримує звістку про загибель або зникнення близької людини, у неї руйнуються базові життєві інстинкти, тобто вижити й продовжити свій рід.

“Руйнується ця базова конструкція. І людина переживає дуже важкий стан. Навіть якщо зовні вона видаватиметься спокійною або навіть цинічною, це не означає, що в неї немає цих процесів. Але коли людина в цьому стані, їй важко реально оцінити свою здатність. На цьому і грають противники”, – пояснює Нагорна.

За її словами, ворожі комунікаційні схеми з родинами загиблих, зниклих безвісти та полонених зазвичай будуються на експлуатації недовіри до інституцій. Ця недовіра часто має історичне коріння й не завжди відображає реальні спроможності державних органів, але вона підштовхує родичів до самостійних пошуків і ризикованих дій. Подібні випадки траплялись і в інших країнах, зокрема в США, де рідні утримуваних у полоні іноді вважали, що уряд робить не досить і не каже всієї правди. Саме тому вони самостійно їх розшукували, потрапляючи водночас у різні неприємності.

В Україні, за словами Нагорної, рідні часто самостійно розпочинають пошуки через медіа та соціальні мережі, публікуючи персональні дані бійців. Це все відбувається в стані емоційної нестабільності, що створює додаткові можливості для ворога. Останній верифікує інформацію про полоненого, щоб встановити контакт із його близькими під виглядом “адвоката” чи “волонтера”. Професійні маніпулятори втягують рідних у розмову, поступово підкидаючи одну за одною емоційні “наживки” та піддаючи їх шантажу.

“У цих історіях методи вербування не змінюються. Якщо не можна домовитися – можна купити. Якщо не можна купити – можна зробити це через погрозу. Якщо не можна зробити через погрозу – можна просто змусити людину це зробити під страхом фізичного знищення. Цей ланцюжок незмінний”, – зазначає фахівчиня.

“Вимагали інформацію про аеропорт”: реальні історії шантажу та тиску

Спілкуючись із рідними безвісти зниклих та цивільних полонених, журналісти видання ZMINA неодноразово чули історії про спроби маніпуляцій та шантажу з боку російських спецслужб. Тут розповідаємо про три випадки, коли росіяни під різними приводами намагалися тиснути як на рідних цивільних бранців, так і на їхніх знайомих.

Перший випадок стосується шахрайства з боку окупантів, що трапився з родиною Слісаренків із села Горностаївка Херсонської області. Після викрадення директора Горностаївського терцентру Олександра Слісаренка на зв’язок з його дружиною Людмилою вийшов “представник штабу військовополонених ДНР”. Сам він називав себе “Андрієм Володимировичем”. Пізніше до їхнього листування у вайбері приєдналися ще двоє деенерівців. За звільнення чоловіка вони вимагали 500 доларів. Натомість обіцяли надіслати фотографію списку на обмін, де буде прізвище Олександра. Щоб його відпустили за два дні, вона мала перерахувати деенерівцям ще 500 доларів. Коли ж жінка зажадала доказів (фото паспорта або світлину із СІЗО), деенерівці заявили, що документів чоловіка в них немає.

“Вони тиждень нас тероризували, поки ми їм не сказали, що грошей у нас немає”, – розповідає Людмила.

Трохи згодом вона отримала повідомлення через месенджер “Телеграм”. Чоловік, що назвався Сергієм Васильовичем, написав: “Людо, я в Криму, це довірена особа”. Але коли Людмила почала ставити йому уточнювальні запитання, він не зміг відповісти на жодне з них. Натомість він написав, що її чоловік сидить біля нього в камері. Проте коли Людмила запитала про татуювання чоловіка, співрозмовник видалився з бесіди.

Після цього жінці надіслали в телеграм фото з підписом: “Ваш?” У чоловіка на світлині була забинтована голова, опухле вухо та підбите око. Оскільки були сумніви, що на фото саме Олександр, син Людмили спробував самостійно визначити його особу. Так, на одному з телеграм-каналів він знайшов фотографію того самого чоловіка, але у військовій формі. Порівнявши її зі світлинами батька, він остаточно переконався в тому, що це не він.

“На фотографії людина була худорлявою. У мене ж чоловік важив 120 кілограмів. Навіть якби він схуд, він не мав би такого вигляду. Вони з різних шматків “зліпили” фотографію. Поєднали цивільний одяг з обличчям військового, водночас у нього зникла шия. Та й ще домалювали брови. Коли ми про це їм написали, вони зникли”, – зазначає Людмила.

Другий випадок стосується росіян, які називали себе українськими в’язнями й закликали виходити на акції на підтримку полонених. З Оленою (ім’я змінено з міркувань безпеки), подругою бранки, зв’язалися через месенджер “Вотсап” двоє “в’язнів”, які нібито перебували в одній в’язниці з її подругою. Чоловіки їй написали, що мають знайомих у Координаційному штабі й нібито можуть посприяти обміну. Натомість вони просили вислати фотографії полонянки.

“Одного з них звали Антон Жуковський, а іншого – Дмитро Малиш. Останній представлявся другом, “подєльніком”, а потім і братом. Спочатку мені писав Антон, а потім під’єднався Дмитро. Побачивши фото моєї подруги, вони написали: “Яка краса”. Ці слова викликали в мене сумніви, що вони можуть допомогти”, – розповідає жінка.

Олена почала їх запитувати, звідки в них мобільні телефони, якщо вони українські бранці.

“Чому в подруги його немає, а в них є? Хто їм дозволяє спілкуватися? Яку саме допомогу вони збираються надати? Вони нічого конкретного мені не відповіли”, – пригадує жінка.

Антон почав казати, що їм необхідна інформація про бранку для плакатів на акції. Коли Олена запитала, до кого звернутися щодо заходів, він відповів, що цим займається його друг з Києва. Тоді жінка попросила контакти цієї людини, і той надіслав російський номер телефону. Тоді ж їй з цього номера написав Дмитро, який казав, що треба виходити на мітинг, бо в Україні всі забули про полонених. Водночас чоловік почав цікавитися самою Оленою та як її звати. Ба більше, він запропонував поспілкуватися телефоном, щоб зібрати інформацію для Коордштабу. На це жінка відповіла, що в КШ вже є вся необхідна інформація про її подругу і в цьому немає жодної потреби.

“Якщо вони були з нею в одній в’язниці, то чому вони не могли поспілкуватися з нею та її сфотографувати? Потім я написала, що не бачу, як вони можуть допомогти. Вони почали тиснути, що я могла б їй допомогти, а я роблю їй гірше і вони покажуть їй наше листування. Я сказала, що нехай показують. Після цього вони почали агресивно поводитись”, – додає вона.

За словами Олени, після агресивної поведінки утворилася пауза, згодом чоловіки почали надсилати голосові повідомлення українською про втрату ними близьких під час війни. Наприклад, у когось загинула дружина і дитина, тому всі мають триматися разом.

“Знову були прохання зідзвонитись, але я більше не відповідала на ці повідомлення”, – каже жінка.

Третій випадок стосується шантажу рідних цивільного бранця. Незаконно ув’язнений окупантами Олександр (ім’я змінено з міркувань безпеки) почав надсилати своїй доньці Тетяні голосові повідомлення через телеграм. У них він повідомляв, що з ним усе гаразд і якщо вона робитиме все, що їй скажуть, то його відпустять. Потім окупанти надіслали жінці відео з батьком на підтвердження того, що з ним усе нормально. Водночас вони дорікали їй тим, що вона нічого не робить для того, щоб його повернути.

“Я думаю, це були ефесбівці. Вони, щойно взяли батька, хотіли, щоб я пішла з ними на співпрацю, і тоді вони його відпустять. Вони вимагали інформацію про прильоти, про об’єкти, про аеропорт. Я казала, що я нічого не знаю і не маю нікуди доступу. Вони хотіли, щоб я робила те, що вони скажуть. Вони, по суті, шантажували мене батьком. Я не пішла на співпрацю, бо я розуміла, чим це може для мене закінчиться”, – каже жінка.

Тетяна одразу повідомила про тиск на неї з боку ворога до СБУ, надавши скриншоти листування з росіянами. Після цього есбівці підказували їй, як себе поводити та як спілкуватися з ворогом. Жінка вигадувала різні приводи, щоб тільки не робити того, що від неї вимагали російські спецслужби. Зокрема, Тетяна казала, що в неї немає машини, телевізора та апаратури для фото- та відеознімання.

“Потім росіяни сказали, що, якщо не буде інформації, вони припинять спілкування. І есбівці сказали, що треба припиняти, бо ми, дійсно, нічим йому не допоможемо. Тільки витрачаємо дарма власні нерви. Я написала, що я захворіла, а так і було”, – пригадує жінка.

Після того як росіяни зрозуміли, що шантаж не спрацював, вони видалили в телеграмі акаунт.

Жінка пригадує, що спочатку вона була в паніці й не знала, як діяти в такій ситуації.

Як ефесбівці полюють на родичів зниклих безвісти та полонених

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки й Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими підготували пояснення, з якою метою ефесбівці “полюють” на родини військовополонених та цивільних. Зокрема, вони користуються їхнім вразливим емоційним станом, застосовуючи маніпуляції, шантаж та інші методи психологічного впливу.

Для поширення ворожих меседжів і закликів до дій росіяни використовують різні інструменти, зокрема:

відео в тікток та на інших платформах з маніпуляціями на тему полонених, зниклих безвісти й загиблих, обмінів, виплат тощо;
втручання в чати, де спілкуються рідні полонених і зниклих безвісти;
телеграм-канали, присвячені пошуку зниклих безвісти;
встановлення особистих контактів з родичами полонених і зниклих безвісти.

За допомогою цих інструментів російські спецслужби намагаються переконати родичів полонених та зниклих безвісти в тому, що їхнім ворогом є власна держава, тому необхідно виходити на протести. Також вони залучають їх до поширення пропагандистського контенту, обіцяючи натомість звільнити їхніх рідних. Крім того, росіяни намагаються отримати від родичів необхідну їм інформацію або вербують останніх для диверсій.

Чому співпраця з російськими спецслужбами не допоможе повернути полоненого

За словами представника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петра Яценка, ще 2022-го росіяни розпочали кампанію з дискредитації українських державних органів, розхитування суспільства та провокування масових заворушень.

Для цього вони, зокрема, змушували українських військовополонених і цивільних бранців телефонувати своїм рідним в Україні.

“Для багатьох це був перший дзвінок з часу потрапляння в полон. Майже у всіх випадках розмова була однотипною. Полонені повідомляли, що з ними все гаразд, що росіяни до них добре ставляться, що готові їх поміняти, але Україна нічого не робить. Тому їхні рідні мають почати щось робити. Це був такий дуже однозначний натяк”, – розповів він у коментарі ZMINA.

У 2024–2025 роках почастішали випадки грубого шантажу родин цивільних та полонених з боку росіян. Яценко зазначає, що часто родини бояться звертатися до державних органів, тому що росіяни їх залякують, кажучи, що якщо вони це зроблять, то для їхніх рідних буде тільки гірше.

Утім, посадовець наголошує, що важливо мати довіру до державних структур та правоохоронних органів. Якщо є такі дзвінки або повідомлення з погрозами, це варто зафіксувати й передати правоохоронцям.

Яценко підкреслює: якщо хтось із членів родини йде з росіянами на співпрацю, то для них полонений стає цінним ресурсом і вони не будуть його повертати. Адже так вони втратять важіль впливу на цю сімʼю. По суті, їх постійно триматимуть у лещатах і шантажуватимуть.

І це стосується не лише родин в Україні, а й сімей, які переїхали за кордон.

“Ми працюємо, щоб також усі, хто не має доступу до інтернету, бачили необхідну інформацію на білбордах або сітілайтах. Щоб у газетах була інформація, куди треба звертатися в разі зникнення близької людини чи шантажу з боку російських спецслужб”, – пояснює посадовець.

СБУ: Виконання вказівок ворога можуть кваліфікувати як держзраду

За словами речника пресслужби СБУ Артема Дехтяренка, Служба безпеки відіграє одну з ключових ролей у процесах обміну полоненими. Об’єднаний центр із координації пошуку та звільнення військовополонених при СБУ спільно з іншими відомствами веде облік усіх, хто перебуває в полоні, здійснює розшукову роботу й безпосередньо організовує обміни.

Щодо обміну інформацією між СБУ та родинами бранців, на відсутність якого неодноразово скаржилися сімʼї, він зазначає, що співробітники об’єднаного центру перебувають на постійному зв’язку з родичами полонених, надаючи їм необхідну підтримку та правову допомогу, а також завжди надають рідним наявну інформацію про місця утримання полонених.

“СБУ протидіє спробам ворога втягнути рідних українських військовополонених у протиправну діяльність. Співробітники Об’єднаного центру постійно проводять з родинами роз’яснювальну роботу, щоб запобігти вербуванню їх російськими спецслужбами. Спецслужби РФ намагаються маніпулювати емоціями людей, чиї рідні в полоні, використовуючи шантаж і погрози. Але співпраця з ворогом жодним чином не полегшить долю полоненого, а може лише значно ускладнити обмін”, – додає він.

У відповідь на запит ZMINA в СБУ повідомили, що з початку повномасштабного вторгнення відомство викрило чимало спроб російських спецслужб завербувати родичів українських військовополонених. Зокрема, і завдяки повідомленням до СБУ самих родичів полонених про підозрілі контакти.

В СБУ наголошують: якщо людина погоджується виконувати вказівки ворога і вчиняє протиправні дії, це є кримінальним злочином і може класифікуватися як державна зрада. Покарання за цей злочин, згідно з ККУ, передбачає позбавлення волі, включно з довічним ув’язненням. Якщо ж людина не вчиняла жодних дій на шкоду державній безпеці й своєчасно повідомила про спробу вербування, то вона звільняється від кримінальної відповідальності й отримує належний захист.

У СБУ радять повідомляти про спроби вербування на їхню гарячу лінію (0 800 501 482) чи за контактами Об’єднаного центру (044321 11 21; 098 321 11 21; 067 65083 32). Якщо ж надійшла пропозиція влаштувати підпал, диверсію чи теракт, можна написати в чат-бот “Спали ФСБшника”.

Також СБУ спільно з Національною поліцією викриває злочинні схеми шахраїв, які виманюють гроші в сімей українських військовополонених.