Кладовище проєктів Google: чому інноваційний гігант так часто відмовляється від власних продуктів

В історії технологій Google посідає унікальне місце. Ця компанія не лише створює продукти, що визначають цілі індустрії, але й з такою ж регулярністю відправляє власні розробки на звалище історії.

Існує навіть спеціальний ресурс, «Killed by Google», що каталогізує цей цифровий цвинтар — місце, де амбітні проєкти завершують свій життєвий цикл.

На перший погляд, це може здатися парадоксом. Як компанія, що стоїть за Пошуком, Android та Gmail, може мати такий великий список невдач? Проте глибший аналіз показує, що ця схильність до «вбивства» власних продуктів є не ознакою слабкості, а ключовим елементом її корпоративної стратегії, що дозволяє зберігати лідерство та гнучкість у мінливому світі технологій.

Чому це важливо: парадокс інновацій Google

Історія Google — це не просто хроніка успіху. Це також історія про культуру, де експерименти цінуються настільки високо, що невдача вважається неминучим і навіть бажаним побічним продуктом. Розуміння того, чому Google закриває продукти, — це ключ до розуміння її ДНК: компанії, яка готова ризикувати мільярдами доларів і роками роботи заради можливості знайти наступну проривну ідею, навіть якщо це означає залишати за собою шлейф із покинутих сервісів та розчарованих користувачів.

Масштаб закриттів: погляд через цифри

Статистика закриттів справді вражає і свідчить про системний підхід. За даними, зібраними ентузіастами, станом на 2025 рік Google розробив приблизно 559 продуктів, з яких 288 були офіційно закриті. Це означає, що понад 51% ініціатив компанії не пройшли перевірку часом.

Середній термін життя продукту Google становить чотири роки. Ця цифра змушує замислитись: команди інженерів та менеджерів витрачають роки на розробку, усвідомлюючи високу ймовірність того, що їхній проєкт не доживе до свого п'ятиріччя. Тенденція до закриттів лише посилюється. Якщо у перші роки свого існування компанія припиняла підтримувати приблизно 12 проєктів на рік, то в останнє десятиліття цей показник зріс до 22. Піковим став 2019 рік, коли було закрито понад 25 сервісів.

Важливо, що під цю стратегію потрапляють проєкти будь-якого масштабу: від невеликих експериментальних застосунків до сервісів із мільйонною аудиторією та амбітних апаратних пристроїв.

Анатомія невдач: розбір ключових проєктів

Історії найвідоміших проєктів з «кладовища» Google добре ілюструють принципи, якими керується компанія під час ухвалення рішень про закриття.

Google Glass: технологія, що випередила соціальну готовність

Проєкт Google Glass, запущений у 2013 році, став одним із найгучніших анонсів десятиліття. Окуляри доповненої реальності обіцяли справжню революцію у взаємодії з інформацією. Однак проєкт зіткнувся з трьома фундаментальними проблемами: соціальним неприйняттям, високою ціною та обмеженою практичністю. Навіть ідейний натхненник проєкту, співзасновник Google Сергій Брін, пізніше визнав, що випуск продукту був дещо передчасним.

Технологічний кореспондент Рорі Селлан-Джонс, який тестував пристрій протягом шести тижнів, назвав його захопливою невдачею. Вбудована камера спричинила гострі дискусії про приватність, а сам вигляд пристрою породив зневажливий термін Glasshole. Ціна у $1500 за прототип була недоступною для масового споживача, а слабкий акумулятор та незграбний інтерфейс робили його радше цікавим гаджетом, ніж корисним інструментом. У 2015 році споживчу версію згорнули, хоча згодом технологія знайшла застосування у корпоративному секторі.

Google Wave: складність, що відштовхнула користувачів

Google Wave, представлений у 2009 році, був амбітною спробою переосмислити онлайн-комунікацію, поєднавши email, месенджер та інструменти для спільної роботи.

Концепція хвиль — динамічних мультимедійних документів для спільного редагування — була інноваційною, але на практиці продукт виявився надто складним та неінтуїтивним. Користувачі просто не розуміли, яку проблему він вирішує. Ларс Расмуссен, один зі творців Wave (і Google Maps), пізніше визнав:

Ми не змогли чітко сформулювати, навіщо потрібен Wave, і це стало нашою головною помилкою.

Продукт не зміг сформувати чіткої ніші і був закритий у 2012 році.

Google+: соціальна мережа, що програла «священну війну»

Четверта спроба Google вийти на ринок соцмереж, Google+, була запущена у 2011 році з метою кинути виклик Facebook. Тодішній керівник проєкту Вік Гундотра навіть оголосив «священну війну» конкуренту, намагаючись мобілізувати компанію. Платформа пропонувала низку цікавих функцій, як-от «Кола» для сегментації контактів, але її головною проблемою став пізній вихід на ринок, який уже був зайнятий.

Google+ не зміг запропонувати користувачам достатньо унікальної цінності, щоб мотивувати їх до переходу. Агресивна інтеграція з іншими сервісами Google, зокрема з YouTube, спричинила негативну реакцію. Фінальним акордом став масштабний витік даних, після якого у 2019 році споживчу версію мережі було остаточно закрито. Цікавий факт: засновник популярного сервісу Foursquare, Денніс Кроулі, раніше продав Google свій геолокаційний стартап Dodgeball, але згодом залишив компанію через розчарування і створив успішного конкурента, поки Google намагався розвивати власні невдалі проєкти у цій сфері.

Google Stadia: хмарний геймінг із провальною бізнес-моделлю

Сервіс Stadia, запущений у 2019 році, мав на меті здійснити революцію в ігровій індустрії. Керівник проєкту Філ Гаррісон на презентації заявляв, що Stadia — це «майбутнє геймінгу». Ідея грати у вимогливі ААА-ігри на будь-якому екрані без потреби у потужній консолі була справді проривною.

Проте реалізація виявилася невдалою. Бізнес-модель була незрозумілою: на відміну від очікуваного «Netflix для ігор», користувачам доводилося купувати більшість ігор за повною ціною. Технологія потокового передання хоч і вражала, але не завжди могла забезпечити стабільність. Зрештою, не маючи сильної бібліотеки ексклюзивних ігор, Stadia не змогла переконати гравців відмовитися від перевірених екосистем. Сервіс закрили на початку 2023 року, а Google, у безпрецедентному кроці, повернув гравцям гроші за всі придбані ігри та обладнання.

Чому проєкти потрапляють на «цвинтар»: різні причини невдач

Не всі проєкти у «кладовищі» Google закінчують свій шлях однаково. Деякі ідеї, як-от Google Glass, просто випереджають свій час: технологія вже існує, але суспільство ще не готове її прийняти. Інші, як-от соціальна мережа Google+, з'являються на ринку занадто пізно і не можуть запропонувати нічого настільки унікального, щоб переманити користувачів від гігантів.

Іноді закриття продукту — це не провал, а радше еволюція. Так сталося з сервісами Picasa та Google Reader, чиї функції були інтегровані у більш сучасні та пріоритетні проєкти, як-от Google Photos та Google News. Також існують випадки, коли чудова технологічна ідея, як у Google Stadia, розбивається об нежиттєздатну бізнес-модель, що робить проєкт комерційно невигідним.

Стратегія, що стоїть за закриттями: це не хаос, а система

Рішення про закриття продуктів не випадкове і є частиною чіткої інноваційної стратегії. Один з її ключових принципів — «Fail Fast» («Швидко зазнавай невдачі»). Колишній CEO Google Ерік Шмідт навіть казав: «Ми святкуємо наші невдачі». Цей підхід дозволяє швидко тестувати гіпотези і, якщо вони не працюють, без жалю закривати проєкти, щоб звільнити ресурси для чогось більш перспективного.

Усередині компанії рішення базуються на безжальному аналізі даних. Якщо продукт не демонструє зростання, не залучає достатньо користувачів або не має чіткого шляху до монетизації, його майбутнє вирішене. Емоційна прив'язаність команди чи любов невеликої групи фанатів рідко впливають на остаточний вердикт. Крім того, компанія іноді закриває продукти, щоб уникнути внутрішньої конкуренції, або «канібалізації». Наприклад, існування десятків месенджерів (Talk, Allo, Duo, Hangouts) розпорошувало зусилля, тому їхня консолідація у меншу кількість сервісів стала логічним кроком.

Культурний вплив: коли бути загугленим стало проблемою

Часті закриття продуктів сформували унікальний культурний феномен. У технологічній спільноті з'явився термін «to be Googled» (бути загугленим), який означає ситуацію, коли сервіс, яким ви користуєтесь, раптово припиняє існування. Це має значні наслідки. Це підриває довіру користувачів і змушує двічі подумати, перш ніж інвестувати свій час та дані у новий продукт від Google. Гучне закриття Google Reader у 2013 році спричинило масове обурення і стало яскравим прикладом того, як такі рішення можуть нашкодити лояльності аудиторії.

Усередині компанії це створює атмосферу невизначеності. Інсайдери та колишні співробітники розповідають про демотивацію, адже команди не можуть бути впевнені, що їхній проєкт доживе до наступного року. Така культура може перешкоджати довгостроковому та стратегічному плануванню, оскільки фокус зміщується на короткострокові показники успіху.