Олександр Терен про життя після Холостяка, кохання і першу зйомку в кіно: «Хейт може зламати людину»

У новому інтерв’ю Viva! він розповів, як навчився не зважати на осуд, яка риса в його розумінні є найкращою зброєю проти критики, і як опинився на знімальному майданчику фільму «10 блогерят».

— Олександре, як ви долучилися до акторського складу фільму «10 блогерят»?

Це доволі символічно. Фільм піднімає тему хейту — і я думаю, не секрет, що проєкт «Холостяк» часто викликає потужну хвилю реакцій, зокрема й негативних. Імовірно, саме через мій досвід публічного хейту продюсери та режисери звернули на мене увагу. Адже стрічка досліджує, як саме ненависть і цькування в мережі можуть зламати людину — іноді буквально.

— Якою була перша реакція на сценарій: сумніви, захоплення, можливо, подив?

Це було захоплення. Я люблю гумор, особливо іронічний, і сценарій мені одразу «зайшов». Багато моментів — смішних, самоіронічних, навіть трошки абсурдних. Читати його було легко й весело, тому рішення взяти участь прийшло майже миттєво.

— Наскільки ваш персонаж у фільмі схожий на вас у реальному житті?

Фактично це я і є. Мій персонаж не вимагав якогось складного перевтілення — швидше, потрібно було залишатися собою. Хоча, звісно, були сцени, де доводилося грати на контрасті або підсилювати емоції. Але загалом — дуже близький до мене образ.

— Хейт — важлива тема фільму. Ви самі з нею стикалися. Як реагуєте на негатив?

По-різному. Якщо це конструктивна критика — я відкритий до діалогу. Але якщо це просто злісні коментарі, з часом виробився імунітет. Та все ж я не з тих, кого це зовсім не зачіпає. Інколи, коли бачиш образливий коментар від абсолютно незнайомої людини, стає неприємно.

— Який ваш особистий рецепт протистояння хейту? І наскільки глянцево він виглядає насправді?

Зовсім не глянцево. Спочатку було багато злості, образи, навіть безсилля. Хотілося відповідати на кожен коментар, але це лише погіршувало ситуацію. Тому з часом я просто припинив це робити. Не читаю — не реагую. Це найпростіший, але найефективніший спосіб. Хейтери завжди знайдуть нову «жертву». Мовчання — найкраща відповідь.

— Чи був момент під час зйомок, коли ви подумали: «Це вже занадто»?

Чесно — ні. Я легко дивуюсь, але складно шокуюсь. Для мене не існує якихось суворих меж у творчості. Я відкритий до експериментів, тому не було жодної сцени, яка б викликала внутрішній протест.

— Якби вас справді замкнули в павільйоні з дев’ятьма блогерами, хто б першим вилетів з гри?

Тут усе залежить від обставин. Але думаю, я б точно не був першим.

— З ким зі знімального майданчика вам було найцікавіше працювати?

Особливо комфортно було з Арамом Арзуманяном — ми мали багато спільних сцен, багато в кадрі працювали разом, і між нами склалась довірлива дружня атмосфера. Він відкрита, щира людина, яка завжди може щось підказати, підкоригувати. Також зі Славою Довженком — дуже професійний, глибокий актор. З обома було легко, весело й продуктивно.

— Яке головне повідомлення ви хотіли б, щоб глядач виніс із цього фільму?

Важко сказати, що винесуть глядачі. Точно можу сказати, на чому хотів би наголосити я. Важливо, аби люди задумались: «А чи варто це писати?». Коментар — це не просто текст у соцмережі. Він може ранити, зламати, довести до фатального рішення. Цей фільм — про відповідальність. Про те, що по інший бік екрана — жива людина.

— Після «Холостяка» ви опинилися під прицілом публіки. Як із цим впорались?

Впізнаваність дійсно виросла. Але не можу сказати, що це завжди було позитивно. До проєкту вона була іншою — скромнішою, зате щирішою. А тут довелося вчитись не жити з популярністю, а, швидше, реагувати на її наслідки, зокрема на хейт.

— Який неочевидний урок ви винесли з «Холостяка» та життя у публічному просторі?

Мабуть, головний урок — не втрачати себе. І пам’ятати, що життя за кадром значно важливіше, ніж картинка в екрані. Щирість — це те, що завжди залишатиметься цінним, незалежно від формату.

— Чи змінилося ваше ставлення до стосунків за останній рік?

Так. З досвідом приходить розуміння — не лише того, що ти хочеш отримати у стосунках, а й того, що можеш дати. Важливо бути свідомим партнером, і я стараюся працювати над цим.

— Чи є зараз у вашому житті місце для кохання?

Звісно. Я завжди відкритий до почуттів, якщо вони взаємні. Любов — це те, що я ціную і готовий як дарувати, так і приймати.

— Як ваші друзі й рідні ставляться до того, що ваше особисте життя стало надбанням публіки?

Часто — з гумором. Іноді — з ноткою співчуття. Бо вони розуміють, що приватне вже не завжди залишається приватним. Але підтримка друзів — це моя опора.

— Які творчі цілі ставите перед собою на найближчий рік?

Хочу знятися ще в одному художньому фільмі. Паралельно працюю над сценарієм, поки це лише на етапі розробки, але є ідеї, якими дуже горю. Також планую серйозніше зайнятися акторською майстерністю.

— Які фільми чи серіали вам до душі? Є улюблений жанр?

Колись були комедії, потім драми, а зараз більше тягне на кримінальні драми, детективи, бойовики. Але й мультфільми нікуди не зникли — вони завжди піднімають настрій. І, звісно, намагаюсь слідкувати за українським кінематографом.

— Що вас надихає — книги, музика, щось інше?

Музика — однозначно. Увімкнути трек під настрій — це як терапія. А ще іноді надихає навіть одне речення з книги. Натхнення може прийти звідусіль, якщо бути до нього відкритим.

Українська комедія «10 блогерят», яка підсвічує тему хейту у соцмережах та культуру суспільного осуду, вийде в прокат 16 жовтня.