ПреЗе!дентська фракція. Як з'явилась і чому занепадає перша в історії монобільшість у Раді

"Народні депутати, ви призначили самі інавгурацію в понеділок, в робочий день.

Я бачу в цьому плюс.

Це значить, що сьогодні вечірок не буде.

Будемо з вами працювати".

Після кожного з цих речень інавгураційної промови новообраний президент Володимир Зеленський робить коротку викличну паузу, таємниче посміхається і окидає поглядом різні сектори сесійної зали у Верховній Раді.

За попередні 20 хвилин виступу він уже встиг "попросити" весь уряд на чолі з прем'єром Володимиром Гройсманом піти у відставку.

Тепер, під непевні вигуки підтримки із залу та багатотисячні підбадьорення прихильників із площі перед парламентом, Зеленський почав адресувати "прохання" депутатам.

"Я дуже вас прошу прийняти закон про скасування депутатської недоторканності, закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, багатостраждальний Виборчий кодекс.

А також я прошу вас звільнити з посад: голову Служби безпеки України, генерального прокурора України, міністра оборони України", – чеканить слова новообраний президент.

Тепер черга посміхатись і показово тримати обличчя переходить від ложі уряду справа від Зеленського до ложі для гостей з протилежного боку залу від нього.

Юрій Луценко і Василь Грицак підкреслено спокійні; здається, їм навіть цікаво дочекатись, що ж буде далі.

"У вас на це буде два місяці", – каже Зеленський.

І сесійна зала миттєво переключається від обговорення "відставок" на цю ще не до кінця зрозумілу фразу.

Під куполом на мить западає тиша, якою Зеленський користується для посилення ефекту своїх слів і повторює зі ще більш спокійним виглядом:.

"У вас на це буде два місяці.

Зробіть це і повісьте медалі собі.

Непогані бали на дострокові парламентські вибори (гул у залі посилюється).

Я розпускаю Верховну Раду 8-го скликання.

Слава Україні!".

Опозиційні фракції захоплено схоплюються на ноги з оплесками, коаліціанти із БПП і "Народного фронту" стримано плескають; і ті ,й інші уже прикидають різні сценарії майбутнього.

Але навряд чи хтось із них в цей момент навіть припускає думку, що мине якихось два місяці, і вся їхня політична реальність попросту зникне.

Партія Зеленського, названа на честь комедійного серіалу (!), отримає тріумфальну перемогу на виборах і на наступні роки в політичному лексиконі України одним із ключових термінів стане досить незграбний неологізм – монобільшість.

На початку сьомого року формального існування цього явища "Українська правда" вирішила згадати, як перша в Раді більшість однієї партії стала реальною, хто забезпечив її перемогу на виборах, як Зеленський намагався перевернути країну за допомогою "зеленого принтера" і "турборежиму", а також чому йому це не вдалося.

Та як урешті від піднесення перших днів монобільшості фракція президента дійшла до фактичного напіврозпаду і вимушеного випрошування голосів у решток проросійських партій та олігархічних груп.

Зеленський: як все починалося.

Інавгурація Володимира Зеленського, яка дала старт історії монобільшості у Раді, відбувалась 20 травня 2019 року.

Але почалося все приблизно за рік до цього.

Десь наприкінці весни, якраз у травні, Зеленський почав збирати свого роду протоштаб: людей, яким він міг довіряти і які могли йому допомогти у здійсненні вже оформленого на той час бажання – спробувати балотуватись у президенти.

На цих перших нарадах були присутні найближчі до потенційного кандидата люди.

Партнери по медійному бізнесу брати Шефіри, Андрій Богдан, майбутній глава Офісу президента, а на тоді відомий як адвокат Ігоря Коломойського.

Були давній друг Зеленського Іван Баканов, знайомий Зеленського і дуже важливий на етапі кампанії юрист Сергій Нижний.

З першої зустрічі в команді був і добре знаний у колі, скажімо так, покровителів не до кінця легальних експортно-імпортних операцій, відомих у народі як контрабанда курятини, Ілля Павлюк.

З ним Зеленський мав давні стосунки і покладався на його розгалужену мережу знайомств.

Від самого початку в цей імпровізований штаб залучили і майбутнього спікера Ради Руслана Стефанчука.

Вони з лідером "Кварталу" були знайомі ще з часу спільних виступів у КВК, плюс Стефанчук був із того ж середовища "хмельницьких реформаторів", що і Нижний.

У 2018-му Руслан Олексійович пробував свої сили на посаду судді Конституційного Суду, і тому свою близькість до Зеленського якийсь час не афішував.

Але до написання програми для свого кандидата був залучений відразу.

Коло залучених розросталось, часто за рахунок людей із "Кварталу-95".

Наприклад, майже одразу регіональну роботу доручили Сергію Трофімову, який на тоді відповідав за кіновиробництво, концертну й комерційну діяльність студії Зеленського.

"Всі знають штаб Зеленського на Печерську, де вся кампанія проходила.

Але перші всі ці зустрічі і робота у 2018-му році відбувались в офісі "Кварталу" на Лук'янівці.

Там у них був такий класний великий мітінг-рум, який для таких нарад ідеально підходив.

Потім ще в кінці 2018 року там Гордон записував оте велике перше інтерв'ю із Зеленським", – розповідає в розмові з УП один із учасників тодішніх зустрічей на Лук'янівці.

На першому етапі роботи кандидат був один, а команд, які його вели, фактично дві.

Першою була вузька "кварталівська" тусовка, яка разом із Зеленським креативила можливі ходи і стратегії.

До неї на різних етапах також входили Богдан, медійник штабу Кирило Тимошенко, кварталівські автори, як Юрій Костюк, які після виборів всі разом очолять ОП.

Друга частина команди спершу була більш політтехнологічна в традиційному розумінні цього слова.

Сергій Нижний запросив у команду технологом керівника Інституту Майбутнього Віктора Андрусіва, пізніше – Дмитра Разумкова.

Восени 2018-го через чернігівського бізнесмена Валерія Давиденка та Іллю Павлюка до команди приєднається Олександр Корнієнко.

"Андрусів зі своїми людьми відразу почали проводити фокус-групи, шукати якісь традиційні рішення в плані кампанії, команди, агітація і так далі.

Була в нього навіть ідея – співбесіда кандидата у народу.

Типу в Палаці спорту Зеленський мав пройти "співбесіду" і відповідати на питання людей.

Зе послухав, сказав, що це, скажем так, погана ідея.

Він на роботу ні до кого влаштовуватись не буде.

І пішли в свою "кварталівську" історію – знімати новий сезон "Слуги народу" і випускати під вибори", – пригадує один із учасників штабу Зеленського.

"Нижний ще тоді з Бакановим підказали, що це можна буде використати як безкоштовну агітацію.

Не треба буде через фонд виборчий це проводити, бо це ж просто кіно", – додає співрозмовник.

Власне, різниця між цими двома задумками чудово ілюструє новизну підходу до кампанії, яку приніс у політику Зеленський-кандидат.

Перетворити виборчі перегони на шоу на стадіоні, використати телебачення, гастрольні тури як платформу для масованої прихованої агітації.

На яку він не витрачав ресурси, а навпаки – на якій його студія заробляла.

Усе це, помножене на величезний запит суспільства на оновлення політичних еліт, стало передумовою для розгромної перемоги Зеленського на президентських виборах 2019 року і дало йому змогу під час інавгураційної промови заявити про розпуск Верховної Ради.

Його перемога на виборах мала стати не фіналом, а лише прологом для повного перезавантаження системи влади.

Народження монобільшості.

Парламентська кампанія 2019 року була часом політичної біфуркації.

Журналісти УП в ті червневі –липневі дні неодноразово чули від різних парламентських старожилів дуже схожі проєкти майбутнього, в яке всі вони хотіли вірити.

Зводилися ці погляди у прийдешнє до того, що виграти вибори президента Зеленський зміг на емоції.

Але для перемоги на виборах у Раду треба штаби, команди, десятиліттями підгодовані мажоритарні округи і решта раціональних факторів.

А отже – "Слуга народу" набере якісь відсотки за партійними списками, програє мажоритарку і Зеленський повторить долю Ющенка – як президент без Ради, а може й без уряду.

Саме тому старі партії типу БПП, "Народний фронт", "Батьківщина" чи Опоблок в ході консультацій в Офісі Зеленського відмовились від його ідеї провести вибори за чистою пропорційною системою із закритими списками.

Вони уповали на мажоритарку як на інструмент балансування.

Ці самозаспокійливі аналітичні вправи нехтували тим фактом, що Зеленський не був Ющенком.

Влітку 2019-го всі зусилля його команди були спрямовані на дві речі.

Перша – створення президентові образу жорсткого й рішучого лідера, який здатен швидко навести порядок і попросити на вихід всіх "розбійників".

Друга – полягала в тому, щоб переконати виборців, що парламентські вибори – це такий собі "третій тур" президентських виборів, коли вони мають "зробити їх (тобто усіх колишніх політиків) разом" ще раз.

А для цього необхідно знову підтримати свого улюбленця, щоб дати йому більше влади і можливостей.

І ця стратегія працювала чудово.

Принаймні електоральні рейтинги щойно створеної партії "Слуга народу", для якої команда відповідального за діджитал-просування Зе!команди Михайла Федорова обрала логотипом серіального чоловіка з булавою на велосипеді, росли ледь не щодня.

Але коли 27 травня 2019-го Корнієнко заявив, що їхня партія має намір отримати 226+ голосів у наступному парламенті, то в навколополітичній тусовці з нього ще відкрито посміювались.

Того дня "Слуга" отримала нове керівництво: лідером партії став Дмитро Разумков, керівником штабу – Корнієнко, а керівником діджиталу – Михайло Федоров.

Але ні виборчого списку, ні кандидатів на округи від СН ніхто не бачив.

Ніби це мало вирішальний вплив.

А тим часом пошук людей у команді вели шаленими темпами.

"Я відповідав за формування виборчих списків.

За мажоритарку відповідали Корнієнко і Трофімов", – пригадує в розмові з УП Дмитро Разумков.

"Тому ситуацію зі списками я дуже добре розумів.

Список формувався за кількома підходами.

По-перше, там були штабні люди.

Це ті, хто працювали у центральному виборчому штабі, хто поклав багато сил, щоб отримати те, що ми отримали.

Були люди від регіональних штабів.

Кожен із них мав свою квоту, в хорошому сенсі цього слова, у списку.

Була група "кварталівців".

Це не є секретом, але частина з них активно була долучена до виборчого процесу.

Тобто були ті, хто просто з'явився в списку, а були ті, хто працював весь час на етапі проведення виборчої кампанії.

Були люди, дотичні до партійного процесу, потім їх називали групою Нижного.

Була група експертів, хто був у так званій "білій кімнаті" у штабі нашому і приймав участь в усіх обговореннях.

Була група BRDO, так звана група реформаторів Гончарука.

І вони, плюс-мінус, отримали по одному місцю в кожній десятці.

Було троє людей, кого я делегував", – розповідає Разумков.

Головна проблема із формуванням списку полягала в тому, що ніхто точно не розумів, яка ж із його частин буде прохідною.

Наприклад, Разумков пригадує, як народний депутат Микита Потураєв образився і навіть просив його виключити зі списку, коли дізнався, що буде там аж під № 97.

Інтриги додавав той факт, що до партійного з'їзду ніхто зі списочників не знав свого місця.

Разумков спеціально тримав це в таємниці, щоб уникнути передчасних спекуляцій і образ.

Але навіть таку невідомість не можна і близько порівняти з формуванням списку висуванців від "Слуги" по мажоритарці.

Там рівень напруги був просто захмарним.

Найперше кількість людей, які були залучені до ухвалення рішень, була набагато більшою.

Офіційно модерували весь процес Олександр Корнієнко та Сергій Трофімов.

Неформально з ними дуже тісно працював Ілля Павлюк, який ще з 2018 року відповідав за пошук місцевих, скажімо так, політичних контрагентів.

В деяких областях він допомагав контактами, в деяких сам відповідав за всіх висуванців.

Такими були, наприклад, рідна Павлюку Чернівецька область, а також Кіровоградська, Житомирська та Одеська.

"Окремо на парламентських виборах уже відкрито проявився "Товариш".

Так у штабі називали Ігоря Коломойського.

На президентських виборах всі розуміли, що він десь присутній, але видно його не було.

Так, "Плюси" працювали на нас, але сам "Товариш" з'явився уже тільки на парламентські", – пригадує в розмові з УП один із членів виборчої команди "Слуги".

За його словами, роль Коломойського полягала в тому, щоб реально спробувати дати додатковий ресурс СН.

"Типу є області, де ми не змогли б самі, а в нього були люди і можливості.

І вони не лізли в список, а ішли в поля на найважчі округи реально змагатись.

У список він там хіба Ткаченка сказав взяти, і то типу не для себе, а "він же на вас відпахав всю кампанію, уважте людину".

Отака була розмова", – пригадує співрозмовник УП.

Активності Коломойського і його людей були зосереджені на кількох напрямках.

По-перше, частина округів у Києві, де він посунув висуванців куратора столиці від ОП Андрія Холодова.

По-друге, частина округів у Київській області, куди відрядили "десант 1+1", переважно з журналістів медіахолдингу Коломойського на чолі з його вірним улюбленцем Олександром Дубінським.

По-третє, у рідній для олігарха Дніпропетровській області його люди теж змагалися на кількох округах.

Когось вони висували самостійно, когось, як Максима Бужанського, підтримували медійно в рамках так званого "проєкту блогерів", за який відповідав усе той же Дубінський.

"Бужанський до Ради бачив Дубінського два рази.

Той просто подзвонив, спитав, чи треба допомога.

Ясно, що Бужанський погодився, бо він ішов проти кількох грошових мішків на окрузі, і йому будь-яка допомога була потрібна", – розповідає один із депутатів, знайомих із ходом виборів у Дніпрі.

Хоча в плані олігархічних груп Дніпро і область у "Слуги" виглядали максимально строкато: там і кілька людей самого Коломойського, і люди його людей типу Святослава Олійника, і люди Геннадія Буткевича, і Віктора Пінчука….

Останнім регіоном компактного вибирання людей Коломойського стала Полтавська область, де у нього теж були досить серйозні можливості для просування своїх кандидатів.

Були області, де місцеві феодали проводили одного – двох своїх висуванців під брендом СН, а решту – протискали під власними політичними брендами.

Як, наприклад, на Волині, де Ігор Палиця і сам обрався, і всіх своїх людей провів по округах і навіть делегував одного в "Слугу".

Це була така форма політичної ввічливості та повідомлення про готовність до співпраці.

Як і послуги від тодішнього глави МВС Арсена Авакова.

"Ми під час президентської кампанії зібрали велику кількість даних про виборчі "сітки" Порошенка.

Але Арсен під час виборів президента казав, що не гарно дуже втручатись.

Давайте, мовляв, розіграємо цю карту на парламентських.

І, треба віддати належне, на виборах в Раду він, і правда, закрив масу сіток на округах, і так змогли виграти багато абсолютно безнадійних кандидатів, навіть Коля Тищенко", – пригадує один із членів виборчого штабу Зеленського.

Але попри олігархічно-феодальну допомогу, сам бренд партії Зеленського на тій кампанії творив чудеса.

"Ми знали все про всіх своїх кандидатів.

І знали, що багато з них виявились "технарями" для когось із місцевих босів.

Вони ніякої кампанії не вели, навіть з хати не виходили.

Але приходить день виборів – і вони виграють! Це якась магія була.

Богдан в чати цілий день кидав результати паралельного підрахунку, і всі були в шоці", – пригадує один зі штабних ЗЕ!команди.

* * *.

"За різними оцінками ми мали отримати максимум десь 210–215 людей у Раду.

Ми набрали трохи менше, ніж я розраховував по списку, але взяли набагато більше по мажоритарці.

І вийшла монобільшість – 254 депутати.

Треба розуміти, що влада розбещує, а абсолютна влада – розбещує абсолютно", – пригадує перший номер списку "Слуги народу" Дмитро Разумков.

"Якось дуже швидко люди почали змінюватись.

Уже, мабуть, наприкінці передвиборчої кампанії, коли президент побув президентом, відчувалося, що трохи інакше його люди сприймають те, що вони отримали.

Що це не робота, а якийсь їхній привілей", – додає колишній спікер Ради.

"Ви знаєте, нас зібралось більше 250 абсолютно незнайомих людей, нічим не пов'язаних.

Хтось когось десь бачив, але це не партія Порошенка, яка з першого дня горою один за одного.

Із цього всього треба було зробити одну силу, визначитись із ідеологією, як ми будемо виконувати все те, що президент пообіцяв людям.

Що могло піти не так в Трускавці, яка ідея Андрія Богдана посварила фракцію і Зеленського на першій же зустрічі перед голосуванням, як Банкова намагалась контролювати фракцію і не дати олігархічним групам всередині розірвати монобільшість – читайте в найближчі 2 тижні в наступній частині "Пре.

Зе!дентської фракції".

Далі буде….

Роман Романюк, УП.