Регулювання криптовалют в Україні: корупція, «тінь» і 50 мільярдів доларів без податків

В Україні вирішили «порегулювати» риноккриптовалют. На кону обіг капіталу на мільярди доларів. Чим завершиться ця чергова епопея «багаторукого регулятивного державного Шиви» — інтрига.

Отже, проаналізуємо для початку, як «посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», або чому НБУ та Верховна Рада не можуть поділити «цифрові мільйони».

Почнемо з новацій парламенту. Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт №102325-д «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо врегулювання обороту віртуальних активів в Україні». Цей проєкт закону визначає особливості оподаткування операцій із віртуальними активами.

Мета законопроєкту очевидна — взяти на облік та оподаткувати. Всі операції з цифровими активами стають об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб (ПДФО) за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 5%. Тобто сукупний показник фіскального навантаження становить традиційні 23% (якщо порівнювати, наприклад, з депозитами; до операцій з державними облігаціями ПДФО не застосовується).

Сам прибуток від операцій з віртуальними активами визначається традиційно — як різниця між доходами від продажу та витратами на придбання таких віртуальних активів протягом року. Крім того, у випадку збитку від’ємний результат переноситься у формулу розрахунку під час наступних податкових періодів до повного погашення такого мінусу.

Тут одразу ми бачимо чергову примару фіскальних «потьомкінських сіл», яких у новелах Податкового кодексу чимало.

Почнемо з того, що у випадку з віртуальними активами немає податкового агента. Якщо фізична особа в Україні розміщує у банку депозит, то саме фінансова установа й утримує такий податок і перераховує його державі. Так само і операції з цінними паперами — тут аналогічну функцію податкового агента виконує торговець цінними паперами.

Звісно, що криптовалютні біржі функції податкового агента не виконуватимуть.

Тож виникає запитання: як регулювати? Поки що держава не може навести лад навіть з оподаткуванням житлової нерухомості фізичних осіб. Уся інформація про площу квартир ніби є, самі угоди з купівлі-продажу посвідчуються нотаріально, але й досі існує величезний масив нерухомості, яка наразі не потрапила до електронних реєстрів.

А «спіймати» прибуток від операцій із віртуальними активами — це як загнати у полі на колінах горобця.

Принагідно зауважимо, що для здійснення операцій із віртуальними активами професійний посередник у вигляді торговця цінними паперами не завжди потрібен, тому і немає того самого «податкового сторожа».

А опція перенесення збитку на наступний рік робить процес оподаткування операцій із криптою ще більш яскравим, адже власник тих же біткоїнів може наприкінці року із збитками закинути свої «коїни» на підставний криптогаманець десь у Індонезії і на початку року повернути ці активи назад, сформувавши необхідний мінус.

Законодавці цілком розуміли всі зазначені вище зауваження, якраз тому у закон було внесено новели, що саме фізична особа має вести окремий облік операцій із віртуальними активами, самостійно декларувати доходи та сплачувати податки.

А інакше можуть спіймати, якщо зможуть. Неабияка погроза в умовах війни та притаманних їй ризиків.

Загалом запровадження таких складних, з погляду оподаткування, механізмів, як фіскалізація операцій із віртуальними активами, — це досить сумнівна затія.

Це як стригти свиню — вереску багато, а шерсті мало.

Втім, легкі шляхи не для нас, і парламент прийняв цей закон у першому читанні.

Хоча базова мотивація депутатів зрозуміла. За різними оцінками, українці вклали в криптовалюти нівроку, майже 50 млрд дол., і значну частину — під час війни. Якщо взяти ефективну ставку хоча б на рівні 10%, це до 5 млрд дол. податкових надходжень у бюджет.

Можливо, комусь із чиновників наснилися лаври президента США Дональда Трампа, який теж вирішив «порегулювати» ринок цифрових віртуальних активів.

Нагадаємо, в США зараз розглядаються у Конгресі або вже прийняті такі законодавчі акти:

• Anti-CBDC Act — заборона ФРС на емісію цифрової валюти;
• GENIUS Act — опис архітектоніки ринку приватних криптовалют;
• CLARITY Act — легалізація випуску приватних грошей для бізнесу та населення.

Однак дії Трампа мають дещо інший характер — це не регулювання, а дерегуляція, коли держава дуже лагідно формує нові правила гри. Жорстко Трамп діє лише один раз — коли планує заборонити ФРС емітувати цифровий долар, або CBDC (цифрова, віртуальна форма національної фіатної грошової одиниці, яка емітується не приватною компанією, а центральним банком).

Тобто Трамп діє жорстко відносно квазідержавного монетарного органу, обмежуючи його вплив на ринок віртуальних активів, а не відносно ринкових гравців.

Та повернемося до наших пенатів.

Найшвидше, мета законодавців інша. Вони прекрасно розуміють, що спіймати на несплаті «віртуальних доходів» нікого не зможуть (хіба точково, на замовлення).

З іншого боку, цей закон створює механізм легалізації нашої «криптокорупції» за ставкою 23%. Наколядували в крипті чиновники нівроку, тому і 23% не шкода, бо інакше виникнуть питання щодо легалізації цих коштів за кордоном.

Паралельно із парламентом свою заяву зробив і голова НБУ Андрій Пишний, який у контексті віртуальних активів поки не визначився, з ким він — з умовно «красивими» чи з «розумними».

Що мається на увазі під цією химерною дихотомією?

НБУ як центральний банк і монетарний орган країни має прийняти лише одне концептуальне рішення: він за емісію цифрової гривні, тобто входить у ту частину світу, яка робить ставку на CBDC; чи відступає це право емісійного «первородства» на користь приватних компаній, які отримують право емітувати власні цифрові гроші.

США, як ми бачили, зробили ставку на CBDC, а країни Глобального Півдня поступово схиляються до CBDC, хоча не забороняють і приватні цифрові гроші (окрім Китаю, де механізми ICO, тобто випуску приватних проєктних криптовалют, наразі під забороною).

Тим більше що далекий «еволюційний пращур» Пишного на посаді голови НБУ пан Смолій активно виступав за емісію цифрової гривні і навіть організував суттєве технічне просування регулятора на цьому напрямку.

Проте Пишний вирішив не підніматися в емпірей таких світоглядних тем, як дилема CBDC, і звів усе до простого умовного: «Хай купують, аби тільки біткоїнами за картоплю не платили» (це, звісно, не авторська цитата, а алюзія на неї).

З одного боку, Андрій Пишний визнав значний обсяг операцій: за перше півріччя 2025-го оборот компаній у сфері віртуальних активів на території України становив близько 7 млрд дол.

З іншого — керівник Нацбанку додав: «Наразі ухвалений документ не є досконалим, проте ми налаштовані доопрацювати його до другого читання разом із профільним комітетом Верховної Ради України, міжнародними партнерами, учасниками ринку».

Червоними лініями для НБУ в контексті цього законопроєкту є неприпустимість використовувати віртуальні активи як засіб платежу за товари та послуги на території України: «Важливо, щоб віртуальні активи не стали інструментом для обходу обмежень НБУ, а їхня легалізація не повинна підживлювати тіньовий сектор. Скоуп завдань великий — але ми вже працюємо над ними».

Не знаю, який там «скоуп», але тут для пана Пишного є погана новина: віртуальні активи ВЖЕ використовуються для обходу валютних обмежень Нацбанку і ВЖЕ обмінюються на інші валютні цінності, зокрема на долар. Власне, можливістю цих опцій пояснюється величезна популярність криптовалют в Україні.

Тут можна визначити навіть певну залежність: що сильніше НБУ затискає у регулятивні лещата гривню, то більше українці «йдуть» у крипту.

Хоча регулятора теж можна зрозуміти. Легалізація як платіжного засобу криптовалют — це створення додаткового монетарного агрегату та розширення квазігрошової маси десь на 50 млрд дол. в еквіваленті. І цей монетарний агрегат не регулюватиметься НБУ, з відповідними інфляційними наслідками. Простими словами, якщо зараз на грошовий ринок «вилити» еквівалент 50 млрд дол. квазігрошей, для цінової стабільності це матиме ефект цунамі.

Разом з тим є і суто утилітарні цілі — Пишний хоче знати, хто персонально регулюватиме цей ринок в Україні: НБУ чи Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР)?

Виходячи з логіки регулювання українських фінансових ринків останніх років, у нас виживає лише один регулятор. Держфінпослуг ліквідували, ринок страхових послуг і ІСІ вже «розділили» між НБУ та НКЦПФР.

НКЦПФР зараз займається захоплюючою справою — регулює те, чого немає, тобто фондовий ринок, який на 90% складається з операцій із державними цінними паперами, де регулювати особливо нічого.

По суті, зараз є лише один реальний регулятор фінансового ринку — НБУ, і він навряд чи дозволить провести через закон норму, що регулятора ринку віртуальних активів визначає Кабмін.

Тим часом Україна дедалі більше занурюється у світ криптовалют, і відсутність державного регулювання (паралельно із надзвичайно високим регулятивним тиском в інших сегментах фінансового ринку) тут, безперечно, є суттєвим драйвером.

Зокрема, за даними глобального рейтингу ринку криптоактивів компанії Chainalysis, Україна посідає шосте місце у світі (за обсягом транзакцій криптовалют; використанням DeFi, тобто децентралізованих сервісів; активністю роздрібних користувачів).

Перша десятка рейтингу Chainalysis:

1. Індія.
2. Нігерія.
3. Індонезія.
4. США.
5. В’єтнам.
6. Україна.
7. РФ.
8. Філіппіни.
9. Пакистан.
10. Бразилія

Показово, що у топ-10 майже немає розвинених західних країн, особливо європейських. Зате є бідні країни, економіки з високим рівнем трудової міграції за кордон, країни із суттєвими обмеженнями і підсанкційні. Виняток тут лише США.

В Україні криптовалюти стали інструментом функціонування тіньової економіки, яка дедалі більше переходить з долара та готівкової гривні на криптовалюти. Українці обходять з допомогою крипти транзакційні обмеження НБУ на суму переказів, зокрема і за кордон. Також це стосується блоків фінмоніторингу.

Також блиск «української крипти» — це віддзеркалення нашої корупції. Майже всі корупційні транзакції змістились у сферу віртуальних активів.

Наш крипторинок стоїть на п’яти китах:

1) корупції;

2) валютних обмеженнях та обмеженнях транзакцій (фінмоніторинг);

3) тіньовій економіці;

4) ризиках війни;

5) бажанні швидкого пасивного заробітку.

У цих умовах більш логічною була б позиція чиновників: «Той, хто нам заважає, той нам і допоможе».

Оподатковувати криптовалюти в нинішніх умовах — це рівнозначно оподаткуванню на «вході» потенційно можливого інвестиційного потоку в національну економіку.

Прямі іноземні інвестиції із зрозумілих причин і так скоротились у нас до 0,5% ВВП. Цього критично мало.

Тож Україні необхідно робити ставку на криптовалюти як інструмент краудфандингу, тобто інвестування «народної економіки», через створення механізму ICO — приватної емісії проєктних криптовалют під реальне виробництво товарів і послуг.

Наприклад, проєкт з виробництва військової форми випускає свій токен під назвою «Однострій», і ці монети можна купити через механізм ICO, в тому числі за інші віртуальні інструменти.

Простіше кажучи, необхідно провести токенізацію всіх основних економічних проєктів в Україні, дати їм можливість формувати пазл із проєктних «іконок» на екранах смартфонів простих українців для інвестування криптовалют «в один клік».

Це дасть можливість залучити в структурну перебудову національної економіки під час війни десятки мільярдів доларів інвестицій у вигляді віртуальних активів.

Своєрідна система Токенізованих Приватних Інвестицій (ТПІ) разом з приватними іноземними інвестиціями (ПІІ) і капітальними інвестиціями (КІ).

Однак для цього правлячому класу треба змінити свідомість і смаки із вживання страви «гуска засмажена, патрана, скубана, по-гетьманськи» на «економіка самовідновлювальна, циклічна, зростаюча».