Війна в Україні завершиться протягом року, але за однієї умови - Жмайло

Росія розпочала зимову наступальну кампанію в Україні, яку вже називають останнім ривком Кремля через проблеми в російській економіці. Фактично режим Путіна продовжує триматися на плаву завдяки допомозі Китаю, який продовжує викачувати ресурси з РФ. Однак наразі зʼявляється шанс, коли США та Китай можуть домовитися та тим самим проігнорувати амбіції російського диктатора Путіна.

В інтервʼю Главреду виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло розповів, за яких умов можна завершити війну за короткий термін, що буде з РФ, якщо вона вирішить воювати до кінця та чого стосуватимуться документи про завершення війни в Україні.

Голова Миколаївської ОВА Віталій Кім нещодавно заявив про те, щовійна може завершитися у період від двох місяців до року, і в цей час можуть бути підписані певні документи.Як ви вважаєте, які мають бути передумови, щоб війна дійсно завершилася у такий період? І чи є наразі об’єктивні причини для такого висновку?

Насправді, теоретично — є. Ще на початку 2024 року ми проводили стратегічну сесію аналітиків нашого центру, і тоді ми приблизно визначали, що з 2026 року Російська Федерація продовжуватиме агресію, але поступово тиск — як у живій силі, так і в інших видах озброєння — почне падати.

І ось бачимо: станом на жовтень 2025 року у росіян немає контролю над Чорним морем, техніки на фронті фактично не залишилося. Єдине, що у них ще є — це "шахеди", які вони штампують, та "мʼясні" штурми.

Зараз, через розвал частини тилової інфраструктури після наших ударів по нафтовій галузі РФ у них виникають перебої з виплатами мобілізованим. Саме тому росіяни вже розсилають нові повістки і перейшли на режим так званого цілорічного призову — не весняно-осіннього, як було раніше, а постійного.

Поточна осінньо-зимова наступальна кампанія — це, по суті, їхній останній самостійний ривок. Далі вони, ймовірно, продовжать агресію, але поступово почнуть просідати. Єдиним фактором, який може істотно вплинути на ситуацію, є Китай. Якби не китайська підтримка (і підтримка її сателіта — Північної Кореї), війна, по суті, уже б завершилася.

Китай постачає Росії технології та обладнання для виробництва ракет. Уперше з 2022 року Росія збільшила свій арсенал ракетного озброєння на понад 2000 одиниць — це і "Калібри", і "Іскандери", і Х-101, з якими у них було найменше проблем. Фактично, Китай сьогодні для Росії виконує ту ж роль, яку для нас у 2022–2023 роках відігравав Захід — коли ми розпочали контрнаступальні дії, відтіснили росіян, але нам тимчасово "перекрили кран" військової допомоги, бо на Заході не було розуміння, як саме діяти щодо Росії.

Китай не хоче перемоги Росії. Китай не хоче перемоги України чи Європи. Китай хоче, щоб війна тривала якомога довше, виснажуючи всіх учасників. І поки триває війна, Росія змушена продавати Китаю енергоносії за заниженими цінами, вуглеводні та інші товари, які перебувають під глобальними санкціями.

Росіяни намагатимуться змінити ситуацію, але літня наступальна кампанія була для них провальною, хоча американці фактично дали їм час спробувати це зробити. Можливо, ситуація для нас покращиться, адже і президент Зеленський, і вище військово-політичне керівництво, зокрема заступник голови ОП, полковник ПавлоПаліса, чітко заявили: "Ми не будемо обмінювати території. Питання наших територій і суверенітету — не предмет торгу".

Це не сподобалося американцям — згадаймо, як держсекретар Рубіо розвернув свій літак. Відповідно, було надано певний "люфт" часу росіянам, щоб вони спробували досягти чогось на Донеччині та змусити нас підписати невигідні документи. Росіяни провалилися. Вони пішли у небезпечну гру з китайцями, а Китай, нагадаю, — це "червона лінія" для США. Сам Пекін Вашингтон визначає своїм головним конкурентом. Путін став другорядною ланкою в цій "вісі зла", яку очолює Піднебесна.

Американці спочатку перейменували Міністерство оборони на "Міністерство війни", (чого, м’яко кажучи, недостатньо), і зараз ми дійшли до "Томагавків". Росія не впевнена, що зможе переломити нас військовим шляхом. Тому вони почали підвищувати градус — дроновими атаками, порушенням повітряного простору, диверсіями, як, наприклад, підпали вантажівок Бундесверу, здійснені їхньою агентурою. Вся їхня надія — на те, щоб налякати Європу, змусити Захід пасувати й показати йому: "Ви передали зброю Україні, а самі не маєте чим захищатися. Пожертвуйте Україною заради власної безпеки — припиніть постачання".

Паралельно росіяни б’ють по українській залізниці, щоб західна допомога до нас не доїжджала. У РФ нервують і досі не впевнені, що восени та взимку зможуть чогось досягти.

Тому багато залежить від того, чи відбудуться переговори між Трампом і Сі Цзіньпіном. Якщо дійсно буде перекрито "кран" військової допомоги Росії, якщо світ погодиться на нашу пропозицію й ми здійснимо великий компроміс — наприклад, погодимося на замороження лінії бойового зіткнення за умові, що ми й надалі повертатимемо наші території дипломатичним шляхом — і, що не менш важливо, якщо Україна увійде до європейської архітектури безпеки, — тоді картина може змінитися. Саме тому ми пропонуємо допомогу у збитті російських дронів і ухвалили суперечливе для суспільства рішення про відкриття ринку зброї.

Якщо пазл складеться правильно, то це можливо — і за два місяці, і за рік. Але для цього потрібна політична воля західного світу (перш за все США) і відсутність зовнішньої допомоги для Росії. Тобто все реалістично, однак "але" дуже й дуже багато.

Коли ми говоримо про діапазон від двох місяців до року, то йдеться про доволі великий термін завершення війни. Від чого залежатиме те, наскільки швидко цей період скоротиться?

Від дій Китаю. Якщо Китай припинить допомогу РФ і досягне певної понятійної домовленості зі США, і, відповідно, якщо КНДР (Північна Корея — держава фактично під повним впливом Китаю, яка без нього давно б припинила існування) підпорядкується цим домовленостям, — тоді термін у кілька місяців є цілком реалістичним. Росіяни зрозуміють, що взагалі їм нема чого тут ловити, і їм вигідно буде зупинити ескалацію та ініціювати заморозку конфлікту, оскільки це перш за все вигідно їм самим. Після цього вони спробують дипломатично нас обіграти, закладати нам "повільні міни" — наприклад, знову просувати легалізацію російської мови, активізувати агентуру у рясах Московського патріархату тощо, тобто грати вдовгу на дипломатичному полі й намагатися нас ослабити. Це — сценарій для двох місяців.

Якщо ж Росія продовжуватиме отримувати від Китаю фахівців, технології та обладнання, то все може розтягнутися на рік і навіть більше. Бо така обмежена підтримка не дозволить Росії обвалитися одномоментно.

Отже, є дуже багато факторів, які визначають тривалість війни: дії України, дії Росії, рішення США і Китаю, позиція Європи — усе має значення, як складеться цей пазл. Ніхто в світі — ні Трамп, ні Путін, ні будь-хто ще — не може точно знати термін, бо він залежить від кроків усіх учасників.

Якщо уявити найпростіший сценарій: Росія не отримує зовнішньої допомоги і все-таки йде "ва-банк" — тоді їй знадобиться мінімум рік, щоб зазнати повного розвалу і визнати свою неспроможність. Будуть летіти "шахеди", але їх буде менше через недофінансування. Гарматного м’яса також стане менше, бо немає грошей на виплати, а загальну мобілізацію росіяни бояться проводити: попередня хвиля мобілізації в 400 тисяч у 2022–2023 роках ледь не обвалила державний апарат, бо спричинила величезне невдоволення в суспільстві.

Росіяни готові воювати до кінця життя свого сусіда, але тільки б не самим. Тому й існує великий розбіг можливих сценаріїв. Хто стоятиме поруч із Росією, хто — поруч із Україною, і як кожен зіграє в цьому процесі — визначить, чи завершиться конфлікт за місяці, за рік або він розтягнеться ще далі. Але повторюю: якщо Росія не отримуватиме допомоги і вирішить воювати до кінця, то її падіння може статися впродовж приблизно року.

Ви сказали, що Китай не зацікавлений ані в перемозі Росії, ані в перемозі України, адже у будь-якому з цих випадків він отримує власну вигоду. Тоді виникає питання: як саме, на вашу думку, Сполучені Штати можуть спонукати Китай припинити допомогу Росії?

Найпростіший варіант — укласти вкрай вигідну торговельно-економічну угоду, адже для Китаю американський ринок є надзвичайно важливим. Потік китайських товарів до США колосальний, і багато з них американські виробники просто не здатні замінити. Є навіть примітивний, але показовий приклад: новорічна фігурка Санта-Клауса, виготовлена на американському заводі, коштуватиме у 5–10 разів дорожче, ніж така сама, зроблена в Китаї. Тобто економічна взаємозалежність величезна. Американцям потрібні дешеві китайські товари, а Китаю — американський ринок. Це перший ключовий фактор.

Другий — геополітичний. Світ знову поляризується. Політика Трампа, прихід до влади у США ізоляціоністів і загальна криза демократії призвели до того, що держави дедалі частіше ігнорують норми міжнародного права, демократичні принципи й свободу слова. Усе більше політиків нині навіть не намагаються прикриватися цією риторикою. Якщо Трамп, як бізнесмен, зможе домовитися з Китаєм і погодиться на фактичний "другий поділ сфер впливу", це повністю задовольнить Пекін. Такі домовленості дали б Китаю змогу розвивати економіку й військово-промисловий комплекс без ризику втрат.

У США є важелі, щоб задовольнити Китай. Якщо вони проявлять політичну волю й зроблять це, Китай, розуміючи, що отримує з американського ринку значно більше вигод, ніж від співпраці з Росією, може піти на такий крок. А Росія, по суті, нікуди не подінеться — їй потрібні ринки збуту, щоб хоч частково відновити власну економічну потужність.

Ми вже бачимо ознаки цього процесу. Наприклад, під час останніх переговорів Путіна й Сі Цзіньпіна російський лідер пропонував угоду щодо експорту вуглеводнів і будівництва "Сила Сибіру-2". Китайці відмовилися, хоча планують збільшити прокачування газу через "Силу Сибіру-1". Тепер Росія забирає вуглеводні з далекосхідних територій, і Путін уже заявив, що очікується дефіцит енергоресурсів для місцевого населення, фактично порадивши людям запасатися дровами.

Це свідчить, що Китай поступово скорочує залежність від Росії й може остаточно від неї відмовитися, коли зрозуміє, що перспектив немає. Пекін зараз не готовий до глобального конфлікту, зокрема до захоплення Тайваню. Йому потрібно наростити потужності та схилити американську сторону до менш жорсткої позиції — байдужості щодо відносин, які існують між США й Китаєм із 1970-х років.

Нагадаю, у 1971 році комуністичний Китай замінив Республіку Китай (Тайвань) в ООН і зайняв місце в Радбезі. Тайвань залишився невизнаним багатьма державами, але має зі США спеціальний договір, у тому числі щодо військової підтримки. Тож відкласти можливу війну за Тайвань на потім — вигідно і Трампу, і Сі Цзіньпіну. Це дає обом час зміцнити власні позиції.

Отже, уся стратегічна комбінація тримається на кількох ключових чинниках:

Від цих факторів і залежатимуть усі прогнози щодо завершення російсько-української війни або хоча б досягнення припинення вогню.

Відповідно, наскільки Трамп, зважаючи на всю цю ситуацію, буде готовий дійсно тиснути силою — і на Китай, і на Росію?

Трамп у цій ситуації не буде тиснути на Китай силою. Він намагатиметься діяти через свої бізнесові здібності — використовуючи економічні важелі впливу. А щодо Росії, то вона, грубо кажучи, за літо провалилася. Трамп уже прямо назвав Путіна "паперовим тигром", який знову виставив американців у невигідному світлі своїми демонстративними жестами спільно з китайцями. Тому, в принципі, якщо Росія не поступиться або не зробить якогось більш продуманого кроку, щоб знову "замилити очі" американцям, Трамп буде готовий діяти жорсткіше. Для нього важливий швидкий результат — поставити галочку: "Я припинив ще одну війну". Йому, як то кажуть, байдуже, що буде далі з Україною.

Через три-чотири роки він піде, а Путін скаже, що домовлявся із Трампом, і його ці домовленості більше не зобов’язують. І почнеться нова війна. А ми ж хочемо, щоб війна завершилася так, аби Росія через три-чотири роки розуміла: у неї більше немає можливості напасти на Україну, бо втрати будуть колосальними. Тоді їй доведеться просто переключитися на інші регіони.

Трамп зараз, найімовірніше, буде підвищувати градус "Томагавками" і спостерігатиме за реакцією Росії. З китайцями ж США готуватимуть візит, щоб знайти компроміс — як не допустити нового конфлікту й одночасно підштовхнути всі сторони до ідеї припинення вогню. Тобто як зацікавити Китай, щоб і він був зацікавлений у припиненні війни в Україні, це стане серйозним зрушенням. Можливо, все обмежиться лише угодою про припинення вогню, а питання мирного договору відкладуть — як це сталося між Північною і Південною Кореєю, де й досі немає мирного договору, лише угода про перемир’я. Тому все можливо. Світ зараз надзвичайно динамічний, старі правила перестали діяти. Але, знову ж таки, має зійтися дуже багато факторів, щоб це сталося.

Якщо зараз дійде до підписання якихось документів, то що, на вашу думку, вони можуть містити, хоча б теоретично?

Найбільш ймовірно, що йтиметься про припинення вогню та моніторинг за його дотриманням. Якщо у Росія не буде достатньо важелів впливу, нас може чекати ситуація, подібна до АТО чи ООС у 2014–2022 роках. Якщо ж будуть створені ефективні механізми моніторингу, а на Росію постійно чинитиметься тиск — з боку Вашингтона, Європи, можливо навіть Індії, — тоді можна буде досягти певної стабільності на лінії бойового зіткнення.

І саме з цього моменту почнеться велика гонка мізків. Росіяни шукатимуть нові способи ведення війни — тактики, технології, демонструватимуть показові навчання, доводячи, що нібито знайшли вихід із нинішньої ситуації та зможуть перемогти у майбутньому конфлікті. З нашого боку гонка теж не припиниться: триватиме мобілізація, армію намагатимуться поступово перевести на контрактну основу, а головне — зміцнювати обороноздатність, щоб показати, що Україна здатна себе захистити.

Ми маємо стати своєрідною "Швейцарією у центрі Європи", об яку Росія просто зламає зуби. І далі ситуація розвиватиметься саме таким чином. Глобально потрібно всім — і українцям, і міжнародним партнерам — усвідомити: так, як до війни, більше не буде ніколи. Потрібно просто прийняти нову реальність і навчитися в ній жити.

***

Окрема Президентська бригада ім. гетьмана Богдана Хмельницького боронить Україну на сході, захищає Київщину та небо над столицею. Саме її бійці збивають шахеди та ракети під час повітряних тривог.

До Президентської бригади можна долучитися аби служити серед гідних людей та боротися з ворогом на тій посаді, яка вам до душі. Бригада має ряд бойових та небойових вакансій.

Переходьте на сайт або телефонуйте за номером +380505620222. Рекрутери проконсультують вас та нададуть всю інформацію про службу та вакансії.