Марія Коріно Мачадо: від інженера-механіка до Нобелівської премії миру

Надії Дональда Трампа на Нобелівську премію миру не виправдалися – приз пішов венесуельській опозиціонерці 58-річній Марії Коріні Мачадо, можливо, не так відомій широкій публіці, як президент США, але набагато активнішій у своїй діяльності – боротьбі з антидемократичним режимом у своїй країні. Коротко про – про лауреата Нобелівської премії миру-2025, хто ж обійшов американського президента, який вимагав вручити йому премію негайно.

Інженер-механік та магістр фінансів, яка заснувала фонд допомоги дітям

Марія Коріна Мачадо (7 жовтня 1967 р., Каракас) – відома активістка з прав людини та лідер опозиції, інженер за освітою. Сім'я Мачадо має глибоке історичне коріння і походить з династії маркізів де Торо. А один із маркізів де Торо був свого часу колоніальним губернатором Венесуели. Також Марія Коріна - праправнучка письменника та міністра народної освіти Едуардо Бланко.

Майбутня опозиціонерка освіту здобула у престижних установах: у середній школі в Академії Мерічі, у школі у Велслі, Массачусетс (США), потім отримала диплом інженера-механіка з промисловості в Католицькому університеті Андреса Белло та закінчила магістратуру з фінансів в Інституті вищих досліджень адміністрації. У 2009 році її було відібрано для програми Yale World Fellows Program Університету Йеля з 900 кандидатів за внесок у захист демократичних інститутів.

У 1990 році вона вийшла заміж за бізнесмена Рікардо Сосу Брангера (нащадок французького промисловця Ернеста Луї Бранжера), але пара розлучилася в 2001 році. У них троє дітей: Ана Коріна, Рікардо та Енріке, які живуть за кордоном через погрози на адресу родини. 2014 року Марія Мачадо вийшла заміж вдруге, за Херардо Фернандеса Вільєгаса.

До початку політичної діяльності Мачадо працювала в автомобільній промисловості у венесуельській Валенсії, а у 1993-му переїхала до Каракасу. У 1992 році, будучи матір'ю трьох дітей, заснувала Fundación Atenea - фонд, який використовує приватні пожертвування для допомоги сиротам та вуличним дітям у Каракасі, і була його головою. Пізніше вона залишила Atenea, щоб цю благодійну організацію не пов'язували з нею як із політиком.

Сперечалася з Чавесом і підтримувала одностатеві шлюби

Політична кар'єра Мачадо розпочалася у 2002 році з заснування Súmate – організації з моніторингу виборів у Венесуелі. Компанія організувала збір підписів для референдуму 2004 проти Уго Чавеса. Тоді було зібрано 3 млн підписів, і 2,8 млн із них підтверджено під наглядом міжнародних спостерігачів та експертів. За фінансування від американського Національного фонду підтримки демократії (National Endowment for Democracy) у розмірі 31 тис. доларів Мачадо звинуватили в держзраді, але судовий процес було припинено у 2006 році після міжнародного засудження, в якому брали участь не тільки організації на зразок Human Rights Watch та Держдепа США, а й відомі політики - Вацлав Гавел і Мадлен Олбрайт.

У 2010 році Марія Мачадо балотувалася до Національної асамблеї від венесуельського штату Міранда, вигравши праймеріз та отримавши рекордні 235 тис. голосів (85%). Вона пробула депутатом з 2011 по 2014 рік, причому запам'яталася публічними суперечками із самим Уго Чавесом у 2012 році про товарний дефіцит, злочинність та націоналізацію. У тому ж році вона балотувалася в президенти країни, але поступилася Енріке Капрілесу.

Мачадо заснувала ліберальну партію "Давай, Венесуело" (Vente Venezuela) і пішла в жорстку опозицію, виступаючи проти президента Мадуро. У 2014 році її звинувачували в антипрезидентській змові, при цьому основою кримінальної справи були електронні листи, які, втім, були визнані підробленими.

2023 року активістка виграла опозиційний праймериз, набравши 90% (2,25 млн голосів) з планом «Венесуела, земля благодаті» (Venezuela Tierra de Gracia), де особливу увагу приділяла освіті, безпеці та відновлюваній енергетиці. Але 30 червня 2023-го Мачадо було дискваліфіковано на 15 років – за «корупцію». У 2024 році вона підтримала Едмунда Гонсалеса на виборах, які супроводжувалися маршами опозиції та фальсифікаціями, докази яких Мачадо зберігала у схованці, оскільки на них полювали прихильники президента Ніколаса Мадуро.

З 2023 року їй заборонено виїзд із Венесуели.

Чим же так не сподобалася горда венесуелка владі? Схоже, вся річ у «неправильній» американській освіті та дусі свободи. У державі із суворими католицькими поглядами Мачадо просувала ідеї «народного капіталізму», одностатевих шлюбів, застосування медичної марихуани, ініціювала дебати про аборти…

Поразки та перемоги

Звичайно, до цих поглядів ставилися неоднозначно. Противники не соромилися у способах вираження обурення. Вона неодноразово потрапляла у серйозні заміси: у 2011 році на неї напали під час святкування Дня незалежності, у 2013 році під час бійки у Національній асамблеї отримала перелом носа. Того ж року постраждала під час нападу на мітингу, а 2014-го стала жертвою атаки в аеропорту Пуерто-Ордас, куди увірвалися «колективос» (озброєні прихильники уряду).

У жовтні 2018 року на неї напали в Упаті з камінням та палицями, а в червні 2023-му – у Тінакільо. Через рік неодноразово отримувала погрози вбивства, а 9 січня 2025 року після мітингу у Чакао (Каракас) її машину заблокували урядові сили. Вони стріляли у супроводжуючих осіб та затримали Мачадо – міжнародні організації розцінили це як спробу викрадення. Політикиню незабаром відпустили, і вона навіть записала відео, підтвердивши, що з нею все гаразд. Щоправда, забиті місця на її обличчі свідчили про те, що їй довелося пережити чимало.

Така активна політична діяльність не могла залишитися непоміченою. У 2005 році їй тиснув руку в Овальному кабінеті президент США Джордж Буш. Через рік National Review назвала її «найкращою із жінок» у списку на 8 Березня. У 2018 році Марія Мачадо увійшла до списку BBC «100 Women», а у 2025-му – до 100 найвпливовіших осіб світу, за версією видання Time.

Марія Мачадо - володарка багатьох нагород, куди входять премія свободи Іберо-Американських Кортесів де Кадіс (захист свободи та прав людини), премія Бруно Леоні від Італії за мужність, премія Вaclava Havel з прав людини від Ради Європи, премія Сахарова від Європарламенту, яку вона одержала разом з Гонсалесом за демократію.

У 2025 році Мачадо отримала премію свободи Freedom House за стійкість проти режиму президента Мадуро та премію Клари Кампоамор у Мадриді (Іспанія) за боротьбу за права людини. Достойним завершенням цього року стало здобуття Нобелівської премії миру 10 жовтня 2025-го – «за невпинну роботу з просування демократичних прав венесуельців та боротьбу за справедливий перехід від диктатури до демократії». Нобелівський комітет зазначив, що Марія Мачадо - «хоробра чемпіонка світу, яка підтримує полум'я демократії в темряві, що поширюється».

До речі

Що дає Нобелівська премія миру

Окрім слави та пошани, лауреати премії також отримують золоту медаль масою 18 карат (на лицьовій стороні – потрет Альфреда Нобеля, на зворотному – зображення, пов'язане з конкретною сферою), диплом лауреата та гроші. Сума грошової винагороди змінюється щороку. У 2025 році вона становитиме 11 млн шведських крон (приблизно 1,2 млн доларів).

Церемонія вручення премії щорічно проводиться 10 грудня у день смерті Нобеля. Нагороду за всіма категоріями, крім премії миру, вручають у Стокгольмській концертній залі. Премію миру вручають у ратуші Осло. Чи поїде туди невиїзна Марія Коріно Мачадо, наразі невідомо.

А хто ще?

Жінки-лауреати Нобелівської премії миру

1905 г.: - Берта фон Зуттнер - за сміливість протистояти жахам війни.

1931 г.: Джейн Аддамс – за зусилля щодо відродження ідеалів миру та розпалювання духу миру у своїй країні та у всьому світі (спільно з Ніколасом Мюрреєм Батлером).

1946 г.: Емілі Грін Бальч – за довічну роботу на благо справи миру (спільно з Джоном Рейтом Моттом).

1976 г.: Бетті Вільямс та Мерайд Корріган – за зусилля зі створення руху, спрямованого на припинення насильницького конфлікту у Північній Ірландії.

1979 г.: Мати Тереза ​​– за роботу з надання допомоги людству, що страждає.

1982 г.: Альва Мюрдаль - за роботу з роззброєння та створення зон, вільних від ядерної зброї (спільно з Альфонсо Гарсією Роблесом).

1991 г.: Аун Сан Су Чжі – за ненасильницьку боротьбу за демократію та права людини.

1992 г.: Ригоберта Менчу – за боротьбу за соціальну справедливість та етнокультурне примирення на основі поваги до прав корінних народів.

2003 г.: Ширін Ебаді – за зусилля щодо просування демократії та прав людини, особливо прав жінок та дітей.

2004 г.: Вангарі Муата Матай – за внесок у сталий розвиток, демократію та мир.

2011 г.: Еллен Джонсон-Серліф, Леймах Гбові, Таваккуль Карман – за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок та їхнє право на участь у миротворчій роботі.

2014 г.: Мала Юсуфзай – за боротьбу проти гноблення дітей та молоді та за право всіх дітей на освіту (спільно з Кайлашем Сатьярті).

2018 г.: Надія Мурад – за зусилля щодо припинення використання сексуального насильства як зброї війни та збройного конфлікту (спільно з Дені Муквеге).

2021 г.: Марія Ресса – за зусилля захисту свободи вираження думок, що є передумовою для демократії та міцного миру (спільно з Дмитром Муратовим).

2023 г.: Наргес Мохаммаді – за боротьбу проти гноблення жінок в Ірані та просування прав людини і свободи для всіх.

2025 г.: Марія Коріна Мачадо – за невпинну роботу з просування демократичних прав венесуельців та боротьбу за справедливий та мирний перехід від диктатури до демократії.