Українська школа і християнська етика: наскільки дітям потрібен цей предмет та як його викладають

Примус до релігійності чи формування духовних засад особистості? Такі дискусії виникають щороку навколо шкільного курсу «Основи християнської етики». От і нещодавно у соціальній мережі Тhreads розгорнулася суперечка: треба чи не треба у навчальному закладі разом із історією, біологією і точними науками викладати дітям постулати Біблії та заповіді Ісуса Христа. Аргументи проти: школа - це світський заклад, наголос на християнстві зачіпає права інших релігій. Аргументи за - будь-який предмет, який вчить добра, щирості, щедрості, є корисним для підростаючого покоління. Якої думки педагоги та батьки і що каже закон - у матеріалі Коротко про.

«Мені подобалося говорити з учнями про те, чим добро відрізняється від зла»

Навіть вчителі з великим досвідом не можуть напевне сказати, чи був колись предмет «Основи християнської етики» (варіанти «Християнська етика в українській культурі”, “Біблійні історії та християнська етика”) обов’язковим до вивчення. Хтось наполягає, що він завжди вважався факультативом з правом не відвідувати, хтось нагадує, що входив у навчальну програму і дітям навіть ставили оцінки в атестат. Зробивши короткий екскурс в історію питання, ми з’ясували, що все залежало від регіону. Першими у 1990-ті за рішенням обласних рад започаткували такі уроки в західних областях України, далі хвиля покотилася на схід з більшим чи меншим успіхом.

- Під кінець 1990-х і на початку 2000-х нас навіть примушували проводити такі уроки, я сам вів їх кілька років, - каже директор Лютинської гімназії (Рівненська область) Михайло Гриневич. - Мені подобалося говорити з учнями про те, чим добро відрізняється від зла, чому християнство на боці добра і що інші світові релігії ґрунтуються на тих же моральних засадах. Що Біблія - це скарбниця світової мудрості.

У 2005 році представники УПЦ Московського та Київського патріархатів, Української Автокефальної Православної церкви та Української Греко-Католицької церкви звернулися до Кабінету міністрів з проханням зробити «Основи християнської етики» повноцінним шкільним предметом. Священники посилалися на результати дослідження Центру Разумкова, які свідчили що 40% опитаних соціологами громадян України не проти такого рішення.

- У Міносвіти та облоно почалися дискусії, чому діти мають вчити саме християнство, бо в Україні ж є і мусульмани, і іудеї, і баптисти. Що такі уроки - перевага одної релігії над іншою, і все залишили як було, - згадує Михайло Гриневич. - Зараз у 5-6-х класах ввели уроки етики. Було б непогано, щоб до назви предмету додали «християнської етики», бо якщо правильно викладати курс, то і мусульманину буде не образливо, а цікаво послухати. Але зараз є ризик впливу на молодь з боку патріархату, який хоч і перестав називати себе «московським», але таким залишився. Я особисто знаю директорів шкіл, які ходять до церкви колишнього МП.

«У школі не буде так сприйматися, як у церкві»

Заново і більш потужно емоції завирували у 2021 році, коли Міністерство освіти та Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій підписали угоду про співпрацю, спрямовану на ціннісне виховання дітей та молоді. Історія повторилася: священники просили про обов’язковий предмет, їх опоненти наполягали на тому, що держава і освіта від Церкви відділені, є права різних релігій та атеїстів. Проти нав’язування школярам церкви виступали, зокрема, громадська організація «Батьки SOS», політична партія «Демсокира».

Питання вкотре розв’язали за принципом вільного волевиявлення. У 2022-му Міносвіти затвердило нові модельні програми, до яких не включило курс з християнської етики. Викладати чи не викладати її школярам, мають вирішувати самі навчальні заклади, і бажано порадившись з батьками. У 2023/2024 навчальному році дисципліни духовно-морального спрямування викладали у 27% від загальної кількості середніх шкіл, ними були охоплені 12,5 відсотки учнів - такі дані на конференції «Духовно-моральне виховання в умовах війни” навів голова Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки Володимир Марущенко, повідомляла Нова українська школа.

- Ми відмовилися від цього предмету хоча б з тих міркувань, що в НУШ немає окремих факультативних годин. Щоб вести цей факультатив, треба забрати години від інших навчальних предметів, - пояснює завуч Лютинської гімназії (Рівненська область) Галина Костюк. - Християнська етика, можливо, і потрібна. Якщо батьки матимуть таке бажання, можна відкрити гурток. Але коли батьки порушують цю тему, я запитую у них одне: скільки разів із дитиною ви були в церкві? Бо те, чому школа навчить, не означає, що діти будуть щирими християнами. Якщо дитина ходить у церкву, то вона сама все зрозуміє і відчує. А в школі викладати можна по-різному. Це ж не математика, не точна наука. У школі це не буде так сприйматися, як у церкві.

На добровільно-примусових засадах

Ще до остаточної позиції МОН долю курсу “Основи християнської етики” намагалися вирішувати на рівні місцевої влади. У 2020 році обов’язковим в школах його зробила Львівська облдержадміністрація. Однак станом на 2023-й (свіжіших даних у відкритих джерелах немає) такі уроки проводилися у 76% середніх навчальних закладах. Щодо вільного міста Львова, то жодного обов’язку не було.

- У нас всі години розподілені, у нас посилене вивчення англійської мови. Ми не будемо жертвувати якимось предметом заради християнської етики, - каже директор ліцею №21 Валентина Звежинська. - Можливо, є фанати такого курсу, але я особисто вважаю, що в школі його не має бути. Різні сім’ї, різне бачення релігії, різні конфесії. У нас вчаться християни, мусульмани - і як це буде виглядати, якщо ми будемо говорити з дітьми тільки про християн? Швидше варто говорити про етику як про профільний предмет.

Інша ситуація в Івано-Франківську та області, де діє добровільно-примусовий підхід до проблеми.

- У нас ніби теж факультатив, але виходить так, що діти можуть не відвідувати цей курс тільки тоді, коли батьки нададуть таку заяву і письмово візьмуть на себе відповідальність за те, де і як їхня дитина проводить вільний час, - пояснює депутатка Івано-Франківської міськради, голова ГО «Мами Прикарпаття» Мар'яна Вершиніна. - Урок ставлять між іншими уроками, наприклад, четвертим, а попереду ще п’ятий і шостий.

Мар’яна каже, що її син відмовився від уроків християнської етики. Воліє в цей час спокійно пообідати або підготуватися до інших дисциплін. Але він вже майже дорослий - у 11-му класі. За менших дітей батькам тривожно.

- Тому мало хто пише заяву. А ще й тому, що одразу виникає питання: чому дитина не буде ходити? У початковій школі уроки християнської етики проводять катехити - християни-вчителі. Це розглядається як підготовка до першого причастя. Якщо батьки відмовляються, то знову починаються підозри: чому дитина не готується, що з нею не так, чому не як всі?

В Івано-Франківську є доволі сильна єврейська спільнота, є мусульманська, вірменська, кримськотатарська церкви. Але позиції греко-католиків домінуючі й дуже міцні. Депутатка каже, що храмів в місті навіть більше, ніж шкіл, люди ходять на служби, водять дітей. Крім УГКЦ, факультатив активно підтримує влада - з місцевого бюджету фінансуються конкурси на кращого вчителя з християнської етики, різні дитячі заходи.

- У нас це популяризується, а тому набирає обертів. Хоча інколи виникає і спротив. Батьки скаржаться на незручні години, на те, що змушують відмовлятися від того, що не є обов’язковим. Я особисто не проти таких уроків, вони можуть принести користь. Але ми часто задаємо питання: чому так активно підтримують тільки один ресурс і не підтримують, наприклад, фінансову грамотність? - підсумовує Мар’яна Вершиніна.

Не урок релігії, а діалог

Свого часу, коли ще вирували дискусії навколо уроків християнської етики, виникло кілька скандалів. Одну вчительку батьки звинуватили, що вона влаштовує ритуали - запалює свічечку, щоб викликати до класу Бога, іншу викрили в пропаганді гомофобії. Це поодинокі випадки, але користувачі соцмереж, які пройшли подібні уроки, згадують, що вони інколи більше нагадували агітацію за церкву, ніж розмови про мораль. Радикальні противники подібного виховання взагалі ставлять питання руба: як дитині, якій розповідали, що гомо сапієнс «пішов від мавпочки», реагувати на біблійну оповідь про створення світу.

- Факультатив - це курс, який для дитини обирає сім’я. За шкільним регламентом це має бути останній, розвантажувальний урок, батьки пишуть заяву, щоб дитина його слухала. Вони мають розуміти, що йтиме мова про базові поняття «не від мавпочки», і брати на себе відповідальність за те, як дитина буде їх засвоювати. Це питання суб’єктивності, - каже юрист і психолог Лілія Орел. - Водночас вчителі мають бути об’єктивними. Це не урок релігії, адже програма не передбачає обрядів, натомість охоплює міжрелігійний діалог, полікультурність і полірелігійність суспільства, місце в ньому християнства. Вчитель має знайти те зерно, яке є в будь-якій релігії - це добро і позитив. Через біблійних героїв розглядати ті чи інші ситуації і в першу чергу чути відповіді самих дітей - а як би вони вчинили, чому вони вважають, що герой так мусив діяти. Яка їхня думка щодо дій героя і чи можлива така поведінка в суспільстві - прийнятна вона чи ні. Не нав’язувати релігію дітям треба, а знайомити з нею як з культурою, естетикою, надбанням різних народів і різних верств населення.

Проте експерт згоджується, що будь-що хороше можна перекрутити і спотворити. Якщо у вчителя є своє бачення - не як викладача, а як релігійної людини, - то він, найімовірніше, буде подавати курс через призму своїх переконань. Профілактувати такі моменти має адміністрація школи.