Як Україні здолати нові виклики та посилити ОПК?

Російсько-українська війна фундаментально змінила як поле бою, так і весь театр військових дій. Не дивно, що кардинальні трансформації торкнулися й оборонної промисловості – практично усіх сфер, від розробок озброєнь та їх оперативного масштабування до ремонту й модернізації техніки майже “на ходу”. Шалена інтенсивність війни прискорила до нечуваних темпів цикли розвитку зброї. Як Україні здолати нові виклики? Розглянемо низку кроків, що пропонують роботодавці оборонного сектору

З одного боку, немає сумнівів у визнанні технологічних досягнень України. Наприклад, “стіну дронів” для захисту східного флангу Європи від РФ в країнах НАТО та ЄС бачать як спільний з Україною проєкт. Також і Сполучені Штати вже зробили чіткий акцент на українські технології, а історична угода між Україною та США про дрони може сягнути мільярдів доларів . З іншого боку, вітчизняний високотехнологічний сектор виглядає беззахисним перед потужними та досвідченими компаніями із багатотисячним персоналом та традиціями у десятки років. Але головне – ресурси, без них вітчизняний ОПК може швидко розпорошитися, а то й, розчинитися у західних структурах.

Отже, виклик для вітчизняного ОПК існує, навіть кілька викликів різного масштабу. Напевно, ключовий пов’язаний зі збереженням суб’єктності. У цьому контексті засновник компанії TAF Industries Олександр Яковенко зазначив у вересні цього року, що “частина deftech-компаній уже перестали бути українськими”. Приміром, сама TAF Industries (раніше — TAF Drones), що упродовж широкомасштабної війни пройшла шлях від стартапу з 20 людей до 1000 фахівців персоналу, стикається з тим, що інші компанії відверто “хантять” співробітників.

виставковий стенд Ukrainian Global Mark, Sky Defenders of Ukraine під час виставки Space Autonomy, Лондон 2025р., фото: gettyimages

Кроки до збереження ОПК – ініціативи “знизу”: контракти, фінанси, держгарантії

Українські фахівці, керівники промислових об’єднань добре усвідомлюють небезпеку. В країні сформувалося близько десятка профільних асоціацій, і майже усі вони намагаються просунути у владу різні рекомендації, спрямовані на забезпечення розвитку вітчизняного ОПК.

Приміром, найбільше в Україні об’єднання, “ФРУ Дефенс”, або, якщо брати його повну назву, Всеукраїнське об’єднання організацій роботодавців авіаційної, космічної, ракетної, кораблебудівної та інших наукоємних галузей оборонно-промислового комплексу Федерації роботодавців України (до нього входять понад 300 підприємств та понад 60 тисяч працюючих) розробило та затвердило низку пріоритетів. Їх реалізація, наполягають в організації, конче потрібна для збереження здобутих позицій та закріплення українського ОПК у континентальному та й світовому просторі. Значною мірою, перелік враховує і пропозиції інших, але лист рекомендацій від “ФРУ Десенс” напевно найбільш розгорнутий та виважений – в ньому півтора десятки пунктів, кожен з яких є життєво важливим для “оборонки”.

Так, наприклад, “ФРУ Дефенс” наполягає та довгостроковому контрактуванні підприємств ОПК – на 3-5-10 poків, – з метою забезпечення повноцінного планування роботи підприємств, проведення оптимальної кадрової політики, організація ритмічних постачань матеріалів та комплектуючих виробів. Це підхід європейських компаній, бо надзвичайну повільність розгортання виробництв, скажімо, компанії SAAB та Nammo пояснювали необхідністю мати 10-річні плани щодо закупівлі їх продукції. Це у той час, коли підприємства України виборюють хоча б 3-річні плани. Наприклад, “Українська бронетехніка” заявляла про готовність без допомоги держави суттєво збільшити обсяги виробництва мін чи артилерійських боєприпасів – за умов укладення трирічних контрактів.

Ще кілька пріоритетних завдань стосуються фінансування.

Наприклад, забезпечення доступу підприємств ОПК до пільгового фінансового ресурсу (комплайєнс, ризик-менеджмент i т. д.) – з метою гарантування своєчасного виконання контрактів та організації ритмічного виробничого процесу.

Або підтримка українських виробників при закупівлі держзамовниками озброєнь для Сил оборони.

Надзвичайно вагомим чинником розвитку ОПК стало б надання 100-вiдсоткових державних гарантій на портфельній основі для отримання кредитів підприємствами прифронтових територій згідно з постановою КМУ від 5 листопада 2024 р. № 1288 “Деякі питання надання фінансової державної підтримки підприємствам, які визначені критично важливими для функціонування економіки в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу”.

Нарешті, ключовим можна вважати запровадження державного фінансування для приватних підприємств ОПК на відновлення, модернізацію, лізинг та розширення виробництва.

Багатоцільовий безпілотник-перехоплювач “Everest” на виставковому стенді Ukrainian Global Mark, Sky Defenders of Ukraine під час виставки Space Autonomy, Лондон 2025 р., фото: gettyimages

Інші ініціативи “знизу”: безпека підприємств, кадри, наука

Не таємниця, що влітку 2025 року ціла низка вагомих виробників високотехнологічної зброї була безпрецедентно розстріляна ворожими ракетами і дронами – деякі підприємства втратили понад 50% виробничих ділянок. Якщо щодо локації державних заводів противник був добре обізнаний ще до війни проти України, то ураження потужних приватних гравців – прямий наслідок головотяпства менеджменту вже ліквідованого Мінстратегпрому, частково – Міноборони. Уряд на початку жовтня, на четвертий рік широкомасштабної війни нарешті обмежив доступ до даних про підприємства ОПК у публічних реєстрах, зокрема про їхнє місцезнаходження та виробничі потужності. Але як допомогти підприємствам відновитися, якщо до цього Мінстратегпром допомагав винятково державним? І це при тому, що в Україні напевно не існує жодного зразку озброєння, який би був вироблений на 100% державним підприємством та з державних комплектуючих.

Ще один пункт торкається налагодження державного фінансування R&D, тобто науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт підприємств ОПК, в тому числі, приватних – для розробки та впровадження у виробництво нових зразків зброї. Це є більш ніж логічним під час війни, коли прискорення нових рішень може зберегти чимало життів як воїнів на полі бою, так і цивільних мешканців мирних міст. Яскравий приклад: в Україні вже тривалий час щонайменше чотири компанії розробляють УМПК (універсальний модуль планування та корекції) для авіаційних бомб. Тобто йдеться про створення українського КАБу, вкрай важливої зброї для паритету на лінії бойового зіткнення. Розробками займаються три приватних підприємства та ще одне державне, яке готується до приватизації. Але жодне з них не отримало ресурсів не те, що на розробки, навіть, на випробування. Зрозуміло, що прогрес робіт стримується таким браком фінансування.

“ФРУ Дефенс” також наполягає на створенні Ради генеральних конструкторів при Міністерстві оборони України. В принципі, йдеться, можливо, не стільки про саме конструкторів, скільки про уповноважених державою осіб, відповідальних за максимально швидке серійне виробництво окремих зразків зброї. Іншими словами, за забезпечення стрімкого масштабування того, від чого залежить фронт.

В Україні де-факто залишилося три генконструктори: Олег Коростельов – зі створення та модернізації ракетних комплексів та зенітних ракетних систем; Ігор Кравченко – з авіаційного двигунобудування та Яків Мормило – з бронетанкобудування. Генеральний конструктор вертолітної техніки В’ячеслав Богуслаєв та генеральний конструктор ракетних двигунів твердого палива Леонід Шиман наразі за гратами, генеральний конструктор авіабудування Дмитро Ківа – понад рік тому помер.

Тож ситуація із конструкторами є зовсім нестандартною, особливо, якщо згадати, що ця категорія фахівців є тільки в РФ, Україні та Білорусі. Досить складно, приміром, коли в державі кодифіковано понад 400 абсолютно різних безпілотних авіаційних комплексів (БАК), визначити конструктора дронів. А от уповноважених за приблизно 20 ключових типів – цілком можливо. Так і з іншими озброєннями, в тому числі, такими, що в Україні ніколи раніше не вироблялися.

розвідувальні безпілотники “Лелека” на виставці сучасної зброї українського виробництва в Києві 2025 р, фото: gettyimages

Не останнім тут є рекомендація щодо удосконалення кадрової політики, направленої на збереження та розширення кадрового потенціалу ОПК України. Нині практично усі підприємства скаржаться на гострий дефіцит кадрів, намагаюсь самостійно розв’язати ці питання. Так, згаданий вище Яковенко свідчить, що найбільш критичні позиції для пошуку – це аналітики з фундаментальними технічними знаннями. Інколи спеціалістів компанія брала з автомобільної галузі, але від початку повномасштабного вторгнення конструкторів практично неможливо знайти. Тому TAF Industries інвестує у підготовку спеціалістів та готує спільний проєкт з Київським авіаційним інститутом. Але ж не усі компанії мають такий ресурс. Тому цю проблему варто розглядати на рівні держави.

Ключовий блок рекомендацій- вітально важливі кроки

Першим таким кроком називають відкриття експорту продукції зброї, яка не затребувана для Сил оборони – задля завантаження потужностей підприємств ОПК, збереження їх профілю та отриманню валютних прибутків. Поруч із цим – впровадження прийнятого у вересні цього року пакету законів під умовною назвою Defence City – ці нормативно-правові акти мають сприяти гармонічному експорту, з урахуванням інтересів держави.

Майже дотичні до згаданих пріоритетів і розвиток міжнародної співпраці (військово-технічного співробітництва, або ВТС) з метою розширення кооперації з підприємствами ОПК країн-партнерів України. А ще проблема захисту прав інтелектуальної власності на зброю.

Питання ВТС тільки на перший погляд видається простим. Навіть щодо згаданої вище мега-угоди України та США у сфері безпілотників західні видання пишуть: “В угоді з США про зброю на 100 мільярдів доларів є неприємний “підводний камінь”. Йдеться про те, що згідно з майбутньою угодою, Київ має поділитися з Вашингтоном “священним”- своїми перевіреними технологіями у сфері БАК в обмін на роялті чи іншу форму компенсації.

Ось як прокоментував Еспресо це питання очільник “ФРУ Дефенс” Ігор Фоменко: “Угода України зі США має містити пункти щодо захисту інтелектуальної власності українських розробників, або, в разі спільних розробок – захист спільної інтелектуальної власності партнерів. Питання захисту інтелектуальної власності в Україні відпрацьовано, водночас, не в усіх країнах світу діятимуть українські правила. Тому необхідно отримувати патенти в іноземних державах, зокрема у США, Британії чи Чехії. На жаль, це довготривала й затратна робота, й потрібні чималі кошти. Але однозначно критично важливо для нас. Як і ще один нюанс: усі результати розробок українських компаній та приватних інженерів належать державі, і передавати їх можна за кордон лише за умов дозволу з боку держави”.

Певні надії Ігор Фоменко покладає на Defence City. На його думку, пакет законів має сприяти розвитку ВТС і експорту озброєнь. “В ньому не визначена конкретна кількість підприємств, проте визначені критерії, які дозволять, як на мене, понад сотні компаній великого та середнього бізнесу в ОПК прискорити роботу на світовому ринку озброєнь. Взагалі, у пакеті законів стосовно Defence City немає жодних обмежень, і ми передбачаємо, що до кінця поточного року проєкт повною мірою запрацює”.

FPV-дрони для Сил оборони, фото: Михайло Федоров / Facebook

Дуже близько до оглянутих рекомендацій також пріоритет щодо забезпечення імпортозаміщення в продукції ОПК.

Скажімо, Олексій Бабенко, директор компанії “Vyriy Drone”, ще у травні цього року казав про початок виробництва комплектуючих до дронів з 2024 року: “Взагалі минулого року займалися саме розвитком вітчизняного виробництва комплектуючих для дронів. Ми самі робимо в Україні льотні контролери, регулятори обертів, плати зв’язку, плати ініціації і багато чого дрібного”. Однак, при цьому, наголошує він, держава утворила демотивацію для таких компаній, бо китайські та й інші комплектуючі ввозяться в Україну з нульовим митом, тоді як власне виробництво обкладається податком. То ж державна політика у цій площині залишається більш, ніж недосконалою. А це, звісно, перешкоджає якісному експорту, бо ніхто в Європі не купуватиме українські безпілотники із китайськими комплектуючими.

Напевно, залишається тільки додати стару, але дієву формулу, за якою державі слід виступати у розвитку ОПК: у найкращому вигляді вона обмежується розміщенням оборонного замовлення на закупівлю зброї для власної армії та видачою ліцензій на експорт. Сподіваємось, вітчизняний ОПК одного дня досягне такого рівня. Будемо докладати до цього зусиль.