Коли чоловік пішов на війну: на Хмельниччині жінок вчать обходитися у побуті без чоловіків

Поміняти кран, полагодити проводку або пральну машину, розібратися, чому не працює міксер або пилосос - всі ці побутові дрібниці не перетворюються на велику проблему, якщо вдома є чоловік або ви живете у великому місті, де знайти майстра - не питання. А от якщо ні? Тоді проблема кожної дрібної поломки виростає до велетенських розмірів і загрожує придавити своєю вагою розгублену господиню.

Великі проблеми дрібних поломок

Та часто воно так і є – єдиний на всю громаду майстер або вічно зайнятий, або поїхав у село картоплю копати – якраз сезон, або його колега з великого міста вимагає за приїзд та огляд «пацієнта» половину зарплати. Весь цей час доводиться обходитися без води, або без світла, або з непрацюючою, але дуже важливою в побуті технікою.

Про те, як бути жінці, що залишилася віч-на-віч з побутовими труднощами, що часом сиплються на голову як з рогу достатку, замислилися у Хмельницькій області. Нестача чоловіків впадає у вічі – це стосується не тільки побутових питань, а й ринку праці. І цієї осені Центр стратегічних ініціатив вирішив боротися з новою, але актуальною проблемою, відкривши «Курси побутових занять для жінок». Вони вже працюють у п'яти закладах Хмельницької області. Це Центр позашкільної освіти Дунаєвецької міськради, Кам'янець-Подільське позашкільне навчально-виховне об'єднання, Хмельницький міський центр соціальної підтримки та адаптації, Шепетівський професійний ліцей та Хмельницька гімназія №22 імені Олега Ольжича. У цих закладах облаштували майстерні та надали учням усі необхідні матеріали. Вартість кожної майстерні понад сто тисяч гривень, а ось курси - безкоштовні.

Чого тут навчать, як жінки сприйняли цю ініціативу і чи потрібно це їм взагалі – Коротко про розповіла директор Центру позашкільної освіти Дунаєвецької міськради Марта Чекман.

Чоловіки пішли на війну – навіть хліб розвозити нема кому

У Дунаївцях з початку повномасштабної війни, як і в інших населених пунктах, нестача чоловіків одразу стала помітна неозброєним оком. Це позначилося навіть на постачанні хліба в магазини – його просто не було кому розвозити.

- Мені, керівнику закладу, теж потрібен працівник-чоловік, наприклад, з ремонту, але його немає, - зітхає Марта Чекман. – Сьогодні я не можу взяти на роботу чоловіка, бо немає людини відповідної вікової категорії з необхідними знаннями та здібностями. Це питання дуже актуальне.

Професії, які раніше вважалися чоловічими, у наш час вже активно освоюються жінками – роботодавці самі кличуть їх на ці посади. Є жінки-дальнобійниці, водії автобусів, електромонтери… Добре хоч у вантажники поки що не кличуть. Але якщо в якихось професіях панночкам важко змагатися з чоловіками суто через фізіологічні відмінності, то в побутових питаннях підмінити можна. Та й іншого вибору в багатьох немає.

– З початку повномасштабного вторгнення ми почали приймати нових громадян у нашій місцевості, – продовжує розмову Марта Чекман. – Наш Центр позашкільної освіти став таким собі початковим містком для їхнього прийому. Внутрішні переселенці відразу приходили до нас, і ми намагалися їх та їхніх дітей зайняти якимись справами. Так ми бачили потреби дорослих, які вимальовувалися під час спілкування з ними. Вони ставали нашими друзями, і коли ми почули про цей проєкт від Центру стратегічних ініціатив, то вже розуміли, що наші відвідувачі займатимуться на цих курсах.

Наразі, за словами Марти Чекман, набрано дві групи по десять осіб та формується третя. Вже було кілька занять, на яких жінок навчили ремонтувати розетку та міняти змішувач, підключати пральну машину. Розетку та змішувач змінювали «наживо», а ось пралка була уявною. Але всі з усім розібралися.

Жінка має вміти все

Побутовим тонкощам жінок навчає місцевий викладач дитячого гуртка з картингу. Такий собі майстер на всі руки - все вміє, все покаже, доступно пояснить.

Примітно, що на заняття йдуть не лише жінки, які залишилися одні у зв'язку з життєвими обставинами, війною, а й ті, хто має чоловіка під боком. Не всі ж чоловіки прагнуть і вміють тримати в руках викрутку, хтось куди краще поводиться з пензлем перед полотном або з ополоником ​​на кухні. Кожен має свої таланти.

- Ми тільки почали, але що я вже спостерігаю і що надзвичайно цікаве - це те, що сучасна жінка хоче вміти все, - ділиться Марта Чекман. – А в наші часи жінки просто зобов'язані вміти все робити. Усі знання та вміння, яким навчають на курсах, потрібні їм. Побутові труднощі виникали у кожної, і кожна використовувала різні лайфгаки, щоб подолати їх. І коли кваліфікований майстер правильно пояснив, як це зробити і полагодити, кожна закрила якийсь свій гештальт і зрозуміла, як вирішити цю проблему. Ми прислухаємось і до запитів жінок – що саме зараз для них важливіше навчитися робити.

У процесі навчання від учениць виникає маса додаткових питань, наприклад щодо під'єднання електростанцій: як краще – на дизельному паливі чи «екофлоу». На курсах вони можуть отримати відповіді на ці запитання.

– Тут є ще й соціальний аспект – час, проведений разом, – зазначає Марта Чекман. – Це сприяє мотивації, подальшому розвитку, і хочу зазначити, ми вже бачимо, що це впливає і на впевненість жінок у собі. Як вони самі кажуть, освічена жінка – це упевнена жінка. А якщо вона ще й розуміється на побутових «чоловічих» справах, вона стає ще впевненішою і почувається більш захищеною.

Більшість, за словами нашої співрозмовниці, йде на курси вимушено – не тому, що раптом запалали бажання навчитися крутити гайки та усувати різні неполадки, а тому, що іншого вибору й немає – більше нікому.

Деякі з учениць, у яких чоловіки залишаються вдома, все одно йдуть на курси і «погрожують» на наступне заняття привести і судженого – щоб викладач пояснив йому, як правильно усувати ту чи іншу поломку. Поки що чоловіків на курсах немає.

Курси побутових занять для жінок розраховані на три місяці. Кожне заняття триває годину-дві і проходить від одного до трьох разів на тиждень.