Коли краса болить: історія боротьби за «ідеальне тіло»

Дівчата з точеними вилицями, пласкими животами й ногами-паличками збирають сотні тисяч лайків у Instagram і TikTok. Їхні фото із салатиками на сніданок, ранковими пробіжками та «мотиваційними» підписами про самодисципліну формують культ нездорової худорлявості.

Проблема не нова, змінюються лише засоби. Коли межа між красою та виснаженням стирається, а схуднути «ще на кілограм» стає нав’язливою ідеєю, соцмережі перетворюються з розваги на загрозу для здоров’я. Особливо для тих, хто занадто серйозно сприймає ці «ідеали» й готовий на все, щоб їм відповідати.

Анна-Фірангіз Бордунова знає про це не з чуток. Її історія — це десятиліття боротьби з власним тілом, яка почалася ще в дитинстві й триває досі. «Я завжди знала, що в мене з тілом щось не так, тому що вага моя була 86 кілограмів вже в дев’ятому класі», — розповідає Анна. Тоді, вступивши до коледжу, дівчина вирішила кардинально змінити себе, не підозрюючи, що це призведе до багаторічної боротьби з розладом харчової поведінки.

«Вже в коледжі я зрозуміла, що мені потрібно терміново щось із цим робити, тому що в мене дуже багато комплексів. Почала худнути, сіла на дієту, бігала, дуже себе обмежувала. Робила із собою нехороші речі», — згадує Анна. Те, що здавалося простим бажанням стати кращою, перетворилося на нав’язливу думку, яка поглинула все її життя.

Розлад харчової поведінки — не просто «перебільшена турбота про фігуру», як часто думають оточуючі. Це справжня хвороба, що впливає не тільки на фізичне, а й на психічне здоров’я. Свої найважчі періоди Анна описує з болісною відвертістю: «Будні, коли моя харчова поведінка загострювалася дуже сильно, були схожі на день ненажерливості. Щодня я їла дуже багато з ранку до вечора й лежала на ліжку. Щогодини я варила собі гречку, кидала туди пів пачки масла і їла ложкою просто з каструлі».

Епізоди компульсивного переїдання чергувалися з періодами жорстких обмежень. Дівчина могла різко схуднути за тиждень, виснажуючи себе голодуванням, а потім знову набрати вагу. «Я досі різко худну, а потім так само стрімко набираю кілограми», — зізнається Анна.

Найбільше в її розповіді вражає те, наскільки самотньою почувається людина з розладом харчової поведінки. «Ані близькі, ані друзі, ані рідні мене не розуміли. І що це проблема, розуміли тільки дівчата, які так само переживають розлад харчової поведінки», — каже Анна. Це відчуття нерозуміння з боку близьких лише посилює внутрішній біль і змушує ховати проблему ще глибше.

Соцмережі відіграють у цьому процесі роль каталізатора. Щодня мільйони людей переглядають фотографії «ідеальних» тіл, порівнюють себе з ретушованими зображеннями та відчувають власну неповноцінність. «Я роблю це досі. Гарне тіло в соцмережах чи ще десь — це завжди комплекси. Порівнюєш, що виглядаєш не так класно в свої, наприклад, 29 років, як хтось у 40», — розповідає Анна.

Сімейна лікарка та фахівчиня у сфері статевої освіти Дарина Дмитрієвська підтверджує: соцмережі справді мають руйнівний вплив на сприйняття тіла, особливо серед молоді. «Вони впливають на щоденне життя в широкому сенсі. З погляду тілесності соцмережі створюють нереалістичний стандарт зовнішності, особливо для жінок. Це призводить до розвитку розладів харчової поведінки вже з раннього підліткового віку», — пояснює лікарка.

Особливо небезпечними є поради з Інтернету щодо харчування та схуднення. «Люди схильні вірити всьому, що читають у мережі, якщо це потрапляє в коло їхньої когнітивної помилки підтвердження. Якщо жінка має переконання, що повинна худнути, то значно глибше сприйматиме поради про жорсткі дієти й обмеження», — застерігає Дарина Дмитрієвська. Ці поради може давати хто завгодно, не обов’язково лікарі чи нутриціологи, але їм довіряють мільйони людей.

Лікарка наголошує на особливій вразливості молоді: «Більшість жінок і дівчат починає худнути в ранньому віці, що призводить до формування певного ступеню розладу. Від сім’ї, оточення та цілого суспільства залежить, чи бачитиме дівчинка приклади здорових стосунків із тілом і їжею, однак дуже часто жінки з близького кола також мають великі проблеми в цій сфері».

Тренерка з оздоровчого фітнесу, яка працює за принципами, що суперечать культу ідеального тіла, Аліса Пивоварчик розповідає про свій досвід роботи з людьми, що постраждали від токсичних стандартів: «До мене категорично не приходять люди по картинки із соцмереж, бо я сама категорично не схожа на картинку із соцмереж».

Аліса підкреслює важливу різницю між здоровим підходом до тіла та гонитвою за «інстаграмним ідеалом»: «Здорове — це коли у вас показники здоров’я, аналізи й усе решта в порядку. Коли людина йде за інстаграмним ідеалом, у неї щастя десь там потім, «коли я стану красивою». А зараз людина не живе, а страждає. Вона голодує, виснажує себе — а інколи це доводить і до лікарні — для того, щоб колись потім, можливо, стати красивою».

Тренерка також звертає увагу на глибші психологічні корені проблеми: «Для людини еволюційно набагато страшніше бути виключеною із суспільства, ніж навіть сильно захворіти. І люди вважають, що якщо вони будуть некрасивими, то їх виключать із суспільства». Цей страх підкріплюється реальними дослідженнями, які показують, що привабливі люди справді мають певні переваги в житті — кращу роботу, вищу зарплату, більший вибір партнерів.

Шлях до одужання не є простим і швидким. Анна Бордунова чесно зізнається: «Повноцінно подолати цю проблему я так і не змогла, однаково потрібно працювати з психологом». Однак вона навчилася розпізнавати тригери та контролювати свої реакції: «Я знаю, коли в мене починаються психологічні гойдалки, тобто якісь стреси або депресія. Потрібно просто чимось себе зайняти — піти погуляти, позайматися, побігати, пробувати себе перебороти, тому що це — психологічний голод».

Важливим кроком до її одужання стало прийняття себе: «Так, іще бувають моменти, коли накриває, але я люблю себе такою, яка я є. Я іншою не буду, моє тіло таке, яке є. І я вдячна Богу, що я саме така, а не якась інша».

Тим, хто переживає схожі проблеми, Анна радить не затягувати зі зверненням по допомогу: «Самостійно в цій проблемі дуже складно розібратися. Є психологи, які займаються саме питанням розладу харчової поведінки. Фахівець допоможе якнайшвидше впоратися з цією проблемою, а не топити себе».

Дарина Дмитрієвська підкреслює важливість раннього виявлення проблеми: «Якщо ваша близька людина починає обмежувати себе в їжі, яку любить, відмовлятися від неї, і це пов’язано з тим, що їй не подобається її тіло, варто звернути на це увагу. Розвиток страху перед певними продуктами, відпрацьовування солодощів, голодування є ознаками проблем у стосунках із їжею».

Роль сім’ї у формуванні здорових стосунків із тілом важко переоцінити. «Важливо вчитися всім разом перевіряти інформацію, вивчати справді наукові джерела. Але не лише це. Істотним є також ставлення до тіла і здоров’я в сім'ї. Токсичні патерни народжуються й підкріплюються саме там», — наголошує лікарка.

Аліса Пивоварчик дає конкретні поради тим, хто хоче змінити свої стосунки з тілом і тренуваннями: «Завжди починати з того, що людина може зараз. Якщо не може зараз тренуватися годину, але в неї є 10 хвилин, отже, треба почати з 10 хвилин». Вона також категорично виступає проти використання почуття провини як мотивації: «Ніколи не оточуйте себе людьми, які використовують почуття провини. Це найбільший злочин у роботі з людьми».

Тим, кому не подобається власне тіло, тренерка радить спочатку попрацювати з психотерапевтом: «Ви можете не вважати своє тіло найкрасивішим у світі, але його треба прийняти й розуміти, що в цьому тілі ви житимете до кінця життя. І щоб ним можна було керувати, покращувати його стан, спочатку його треба прийняти».

Культ краси в соцмережах — не просто естетична проблема. Це питання громадського здоров’я, яке потребує системного підходу. Потрібна просвітницька робота, зміна підходів у сім’ях, відповідальність із боку блогерів та інфлюенсерів, а також доступність кваліфікованої психологічної допомоги.

Історія Анни показує, що вихід є, навіть якщо шлях до нього довгий і складний. Найголовніше — розуміти: краса не може бути ціллю, заради якої жертвують здоров’ям і щастям. Справжня краса полягає в гармонії із собою, у здатності любити й приймати своє тіло таким, яке воно є, і дбати про нього з любов’ю, а не з покаранням.

Змінити суспільні стандарти краси — завдання не одного дня. Але кожен може почати зі зміни власного ставлення до себе та близьких, створюючи навколо себе простір любові й прийняття замість осуду та порівнянь.