Отримав тяжке поранення руки на Майдані і став голкіпером. Роман Линдов – про український ампфутбол

Війна справляє вплив у всі сфери життя українців. Не став винятком і спорт. У нашій країні набирає обертів та популярності чемпіонат України з ампфутболу – спорту для людей з ампутаціями.

У День памʼяті захисників України, 29 серпня, на полі НТК ім. Віктора Баннікова в Києві Українська асоціація футболу провела відкриття першого в історії чемпіонату України з ампфутболу – наймасовіших офіційних змагань з адаптивного футболу в нашій державі.

Офіційний сайт Української асоціації футболу стверджує, що в Україні проживає понад 100 тис. людей з ампутованими кінцівками. Для багатьох із них ампфутбол відкриває шлях до фізичного та психологічного відновлення, повернення до активного життя та приєднання до спільноти однодумців.

Наразі в чемпіонаті України з ампфутболу беруть участь 10 команд. «Главком» поспілкувався з воротарем команди «Буревій» (Київська область) 34-річним Романом Линдовим.

Роман вже близько 10 років займається популяризацією адаптивного спорту в нашій країні, він розповів про свої спортивні досягнення та перспективи розвитку ампфутболу в Україні.

«Після важкого поранення на Майдані в палаті проходив щодня по 3 км»

Романе, як ти взагалі розпочав займатися спортом?

Я спортом займаюсь все життя. У нас тато був дуже спортивний, і нас з братом Артемом він до цього привчив. Ми зранку в дитинстві руханку постійно робили, бігали навколо нашого будинку. Ми з братом ходили на футбол, на карате сім років я ходив, бойовим самбо займався. Все моє життя пов’язане зі спортом. Це як стиль життя. Без нього я не уявляю себе.

А як у твоєму житті з’явився адаптивний спорт?

Я отримав поранення на Майдані під час подій Революції гідності – 18 лютого 2014 року. Маю ампутацію лівого зап’ястя і дуже довго відновлювався після поранення. І після того, як відновився, зрозумів: життя не закінчується, спортом я буду продовжувати займатися.

Я, коли вже відновлювався, коли мене ще на вулицю не відпускали... Щодня у палаті по 3 км проходив. Потім, як тільки повернувся додому після лікування, одразу в той же вечір поїхав на тренування з боротьби, спробувати себе.

Я майже відразу почав займатися адаптивним кросфітом в 2015 році, знайшов себе у цьому виді спорту, ним займався п'ять років. Я з 2019-го був чотири роки СЕО проєкту «Ігри Героїв», який розроблений для ветеранів української армії задля фізкультурно-спортивної реабілітації та відновлення після важких поранень.

Які свої досягнення саме в адаптивному спорті ти міг би виділити?

Я був третьою найсильнішою адаптивною людиною в світі з кросфіту у 2018 році на змаганнях у Канаді. У Маямі (США) у 2019 році посів четверте місце на чемпіонаті світу з адаптивного кросфіту.

В Україні дуже багато перемог здобув. Фактично, у нашій країні я перемагав на всіх змаганнях, в яких брав участь. У 2018 та 2019 роках був найсильнішим адаптивним атлетом Європи. Мене тоді у світі могли перемогти лише американці.

А які міжнародні змагання тобі запам'яталися найбільше? Рівень їхнього проведення, організації…

У Маямі мені дуже сподобалося у 2019 році. Це були одні з найпрестижніших змагань з кросфіту у світі. Там було більше 1500 атлетів з різних категорій. Тобто це дорослі – і чоловіки, і жінки. Були найтоповіші атлети світу. І ми, адаптивні атлети, теж брали участь у змаганнях, як одна з підкатегорій. Те, що адаптивну категорію на такі престижні змагання додали, це уже, на той момент, був неймовірний успіх.

Коли ти займався адаптивним спортом, тобі був необхідний спеціальний спортивний протез?

В принципі, займатися спортом можна і без спортивного протеза. Просто протез для мене збільшував можливість виконання деяких вправ. Наприклад, жим штанги лежачи. Я б не зміг робити цю вправу без спеціального протеза. Або відтискання на брусах, або піднімання гантелей. Але без протеза теж можна займатися, просто вправ, які ти можеш робити, буде трішки менше.

«Ветеран ти чи ні, якщо у тебе є ампутація – ти можеш грати»

А як ти почав займатися ампфутболом?

Мене запрошували ще у 2021 році поїхати зіграти за збірну України на чемпіонат Європи у Краків (Польща), але якраз тоді моя дружина народжувала. Тому я вибрав побути з дружиною, а не поїхати на футбол. У 2023 році я побачив оголошення, що набирають команду, щоб тренуватися на полі НТК ім. Віктора Баннікова. Вирішив спробувати. От вже два роки займаюся.

Команда «Буревій», за яку ти зараз граєш, так і була створена на базі того колективу, який розпочав займався ще з 2023 року…

Зараз трішки змінилися люди, які, допомагають нашій команді. Тоді, у 2023-2024 роках команди ще не було. Ми просто приїжджали, тренувалися. Частину з нас брали грати в збірну України. Тоді ще відносно небагато людей займалося ампфутболом. Був інший рівень.

Потім почали проводитися перші змагання, був створений чемпіонат України. І на основі тих гравців, які тренувалися на Баннікова з 2023 року, і була створена команда «Буревій» (Київська область).

Хто є гравцями вашої команди? Ветерани війни?

Так, ветерани теж є. Мені подобається, що ніхто не обмежує тебе в тому, що ти можеш грати чи не можеш грати. Якщо у тебе є ампутація, ти можеш грати: незалежно від того – ветеран ти чи ні. Тобто, у нас нема такого, що ми ставимо людину у склад лише тому, що нам для командного фото потрібен саме учасник війни на ньому.

Також у команді у вас є і дівчата.

Так, у складі команди є дівчата. Також знаю, що у команді з Вінниці дівчина є. Регламент дозволяє їм брати участь у змаганнях. У нас також є і жіноча збірна України з ампфутболу. Цей вид спорту доступний для кожного і кожної. Щиро радий цьому.

«Спорт для людей з ампутацією може стати новим важливим сенсом життя»

Скажи, а у вашій команді є контракти, страхування, якісь виплати футболістам і тому подібні речі?

Ні, немає контрактів. Але ампфутбол в Україні ще у стадії розвитку, я сподіваюся, що у майбутньому це стане реальністю. Спорт для людей з ампутацією може стати новим важливим сенсом життя і професіоналізація ампфутболу просто необхідна в Україні. Наприклад, спонсор уже є, який  забезпечує екіпірування, домовляється щодо наших тренувань на полі НТК ім. Віктора Баннікова, є допомога із подорожами від «Укрзалізниці». Наразі я, передусім, сфокусований на отриманні задоволення від самої гри.

Ті хлопці та дівчата, які з тобою в команді грають, які в них ампутації, травми, можеш розповісти?

У принципі, у більшості – ампутація або нижче коліна, або вище коліна. Є ветерани, які отримали поранення на війні. Інші – в побутових умовах отримали пошкодження. Насправді, різний вік в учасників команди. Комусь 60 років, комусь – 52, – 44. Мені 34, наприклад. Вважаю, що викликом для нашої команди є залучення нових гравців – їх бракує, хоча це і Київ. Багато хто йде в «Шахтар Сталеві», бо це частина «Шахтаря», це відомий футбольний бренд.

«Людей з пораненнями багато у кожному місті. Клубам є з кого вибирати»

Ти граєш на позиції воротаря. Чи є в тебе якась спеціальна програма підготовки, тренувань як для воротаря?

У нас є тренери, але вони в основному займаються з польовими гравцями. Голкіпери, на жаль, поки не мають ніякої спеціальної програми підготовки і я дуже сподіваюся, що це вирішиться.

Я знаю, що у клубу «Шахтар Сталеві», «Покрови АМП» (Львів), «МСК Дніпро» (Черкаси) є тренери воротарів.

Я тренуюся більше сам. Загальнофізична підготовка: біг, плавання, тренажерна зала. Десь шість-вісім разів на тиждень тренуюся, тримаю себе в гарній фізичній формі.

Як ампутація вплинула на твою координацію? Ти над цим додатково працював?

Тут трішки важче. Я руку, яка пошкоджена, ховаю повністю під футболку. Я нею не можу грати. Такі правила, щоб всі воротарі були в рівних умовах. Потрібно бути трішки підготовленим і з координацією. Балансувати себе і так далі. Але все з часом приходить. Людина така істота, що до всього звикає, адаптується.

Як часто у вас тренування відбуваються?

У нас двічі на тиждень. Тренування триває близько півтори години.

Тебе запрошували в інші команди? Можливо, за кордон пограти кликали?

Не було такого. В українські не запрошують, тому що голкіперів вистачає. На жаль, людей з пораненням багато у кожному місті. Клубам є з кого вибирати. У деяких командах по чотири воротарі є.

«Не сидіть вдома, не падайте духом – приходьте займатися ампфутболом»

Які завдання ти ставиш перед собою в ампфутболі?

У мене завжди, насправді, найвищі цілі, тому я від себе вимагаю багато. Я готуюся постійно. І я б цього самого хотів від колег по команді, тому що я звик перемагати і мені це подобається. Тому і від партнерів по команді очікую бажання перемагати.

Розкажи про свій досвід гри за збірну України з ампфутболу.

Зі збірною України я з'їздив на два турніри. Перший це Ліга Націй – ми їздили в Бельгію у 2023 році. У турнірі брали участь п’ять збірних. Ми виграли два матчі і два матчі зіграли в нічию. Для того, щоб підвищитися у класі, нам потрібно було виграти свою групу.

Я всі чотири матчі стояв на воротах, один гол пропустив, але ми посіли, на жаль, друге місце за різницею забитих-пропущених м’ячів. Грузія тоді підвищилася у класі, а ми залишилися у тій самій групі.

Потім я готувався до чемпіонату Європи у Франції. Але на передсезонних зборах, за п'ять днів до виїзду з України на турнір, я зламав великий палець на руці на тренуванні. Дуже невдало відбив м'яч, там був відкритий перелом. І я поїхав на турнір, фактично, лише як воротар-спостерігач. Грати вже не міг.

Можливо, ти б хотів звернутися до людей, які хочуть почати займатися ампфутболом?

Я хотів запросити людей, яким би хотілося спробувати себе в ампфутболі. Не сидіти вдома, не падати духом, а приходити і відкривати для себе новий вид спорту, нові знайомства, новий колектив. Разом веселіше, разом продуктивніше і життя не здаватиметься похмурим, якщо воно вам таким здається.

Артем Худолєєв, «Главком»