Вопрос на 27 млрд евро: как ЕС движется к отказу от российских нефти и газа

У відповідь на повномасштабну війну РФ проти України та спричинені цим збої на світовому енергетичному ринку Європейська комісія прийняла план заходів Re.

PowerEU, основною метою якого є поступова, але повна відмова від імпорту російського викопного палива.

Для досягнення цієї мети передбачено прискорити диверсифікацію шляхів постачання нафти та газу, розвивати зелену енергетику та сприяти економії споживання енергії.

Повне виконання цього плану може стати потужною підтримкою України шляхом значного послаблення військового бюджету Росії.

Наразі перед ЄС залишився вирішальний крок – ухвалення відповідних рішень на законодавчому рівні.

Проєкт Регламенту Re.

PowerEU вже опрацьований Європейським парламентом та буде розглядатися Радою ЄС 20 жовтня.

Чи зможе ЄС поставити крапку в історії енергетичної залежності від Москви? Скільки втратить від цього РФ?.

Складний шлях до остаточної відмови.

ЄС швидко диверсифікував імпорт енергоносіїв, поставивши за мету відмову від поставок з Росії.

Україна своєю чергою з 2025 року повністю припинила транзит газу.

Загальна частка російського газу (скрапленого природного газу (СПГ) та трубопровідного природного газу) в імпорті газу ЄС знизилася з 45% у довоєнні роки до 13% у другому кварталі 2025 року.

Обсяги російського газу трубопроводами до ЄС за 3,5 роки війни впали зі 140 млрд до 16 млрд кубометрів (очікується за 2025 рік).

На сьогодні основним постачальником трубопровідного газу для ЄС стала Норвегія.

На неї припадає 55% імпорту в першій половині 2025 року, за нею йде Алжир (19%), і лише потім – Росія (10%, що транспортуються через Туреччину).

Відповідно до Re.

PowerEU ЄС планує повністю припинити імпорт російського газу та нафти до кінця 2027 року.

Тим не менш, щорічний імпорт російського трубопровідного газу до ЄС через Туреччину в Болгарію поступово зростав в останні роки з 13 до 16 млрд кубометрів.

Ці поставки мають припинитися з 2026 року, як заявив прем'єр Болгарії Росен Желязков.

Поки що Литва продовжує транзит 1 млрд кубометрів трубопровідного газу через свою територію до російського анклаву Калінінград.

Цей довгостроковий транзитний контракт з "Газпромом" закінчується у грудні 2025 року.

Водночас за час війни збільшився імпорт російського скрапленого газу.

Вторгнення Росії в Україну та перетворення поставок газу на зброю підштовхнули країни-члени ЄС до подальшого розвитку своєї інфраструктури СПГ.

Імпортні потужності ЄС щодо СПГ зросли на 70 млрд кубометрів у 2023-2024 роках, а ще 60 млрд кубометрів буде добудовано у 2025-2030 роки.

Заміщення російського трубопровідного газу досягається за рахунок збільшення поставок СПГ з інших джерел.

У 2024 році ЄС імпортував понад 100 млрд кубометрів СПГ, 45% поставок припадає на США.

Імпорт зі Сполучених Штатів у 2024 році був більш ніж вдвічі більшим, ніж у 2021 році.

суттєва частина імпорту СПГ до ЄС все ще має походження з РФ – це близько 20 млрд кубометрів.

Найбільшими імпортерами російського СПГ в ЄС є Франція, Іспанія, Нідерланди та Бельгія.

З Бельгії вже трубопроводами здійснюються подальші поставки до Німеччини та інших країн ЄС.

Дві третини обсягів поставок СПГ з РФ здійснюється за довгостроковими контрактами, що ускладнює їх термінове припинення.

Ще одна третина – це спотові/короткострокові контракти.

За оцінками Razom We Stand, Росія втрачатиме до 5 млрд євро щорічно через заборону спотових/короткострокових контрактів в ЄС з 1 січня 2026 року і близько 15 млрд євро при повній забороні всього імпорту (як турбопровідного, так і СПГ) з 1 січня 2027 року.

Відповідні терміни запропоновані Європейським парламентом у проєкті Регламенту Re.

PowerEU, який буде поставлений на голосування у другій половині жовтня 2025 року.

Європейський парламент і Рада ЄС (держави-члени) повинні будуть досягти згоди щодо остаточного тексту після затвердження своїх переговорних мандатів.

Рада ЄС під головуванням Данії має намір схвалити зміни до кінця року.

Європейський парламент також прагне якомога швидше їх затвердити, здолавши потужне газове лобі основних імпортерів.

Нафтові винятки.

За даними Євростату, в першому кварталі 2021 року Росія була найбільшим постачальником нафти та нафтопродуктів до ЄС.

Проте після вторгнення РФ в Україну в торгівлі нафтою в ЄС відбулися значні зміни.

Заборона ЄС на імпорт морським транспортом російської нафти з грудня 2022 року з подальшим ембарго на продукти переробки нафти швидко перевела Росію з позиції найбільшого постачальника з часткою ринку 29% у категорію аутсайдера (лише 2% у другому кварталі 2025 року).

Проте з цієї тенденції є важливі винятки.

За перші роки повномасштабної війни в Україні Угорщина збільшила свою залежність від російської нафти з 61% до 86%, а Словаччина залишилася майже на 100% залежною від кремлівських поставок.

На сьогодні річний внесок Угорщини до військового бюджету країни-агресора складає 2,2 млрд євро, Словаччини – 1,9 млрд євро, а разом це щорічно 4,1 млрд євро на спонсорування війни.

За оцінками експертів Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA) та Центру дослідження демократії (СSD), Росія втрачатиме 4,1 млрд євро на рік від припинення поставок сирої нафти до Угорщини та Словаччини південною гілкою нафтопроводу "Дружба".

Виняток з європейського ембарго на російську нафту для цих двох країн може бути скасований вже з 1 січня 2026 року, якщо поправки Європейського парламенту до Регламенту Re.

PowerEU будуть прийняті.

Угорська нафтогазова компанія MOL отримує російську нафту за зниженою ціною.

Але при цьому внутрішні ціни на паливо до оподаткування в Угорщині в 2024 році залишалися на 5% вище середнього рівня в ЄС.

Лазівка в санкціях призвела до експорту Словаччиною нафтопродуктів російського походження до Чехії на суму 520 млн євро в 2024 році.

Повна відмова від російської нафти є цілком реальною для Угорщини та Словаччини, оскільки трубопровід "Адрія" з Хорватії, що постачає неросійську нафту, може цілком задовольнити їхні сукупні потреби.

Нафтопереробні заводи, контрольовані MOL в обох країнах, технічно здатні переробляти неросійську нафту.

Нафтопродукти через чорний хід.

За даними CREA, усунення лазівки для ввезення нафтопродуктів, вироблених з російської нафти, на рівні країн "Групи семи" (тобто заборона такого імпорту) скоротить доходи РФ від нафти на 6 млрд євро на рік в цілому.

Оскільки ЄС є найбільшим покупцем і його частка складає 60–70%, то припинення постачання таких нафтопродуктів до ЄС може скоротити доходи РФ приблизно на 4 млрд євро на рік.

Від 2023 року Туреччина стала тіньовим центром реекспорту російських нафтопродуктів.

Імпорт, що йде з чорноморського порту Новоросійськ, не лише задовольняє зростання внутрішнього попиту, а й забезпечує реекспорт до ЄС – частка реекспорту досягає 86% імпорту нафтопродуктів з РФ до Туреччини.

Через турецькі порти Джейхан, Мармара Ереглісі та Мерсін, які не мають нафтопереробних центрів, до ЄС транспортувалося щорічно близько 1,6 млн тонн російських нафтопродуктів на суму 1 млрд євро.

Цього року через успішну кампанію Сил Оборони України по виведенню з ладу російських нафтопереробних заводів Росія ввела тимчасові обмеження на експорт нафтопродуктів та припинила поставки свого бензину та дизелю в Туреччину.

Але лазівка для нафтопереробки в третіх країнах залишається відкритою.

При посиленні контролю за походженням нафтопродуктів, що імпортуються до країн ЄС, та/або введенні санкцій на нафтопереробні заводи третіх країн, що переробляють російську нафту (насамперед в Індії та Туреччині), Росія може втратити від 4 млрд (у разі якщо відповідні заходи будуть вживатися лише з боку ЄС) до 8 млрд євро на рік (у разі скоординованих дій на рівні G7 із залученням США, Японії та Південної Кореї).

Як ізолювати енергетику РФ.

Лише скоординовані дії ЄС в рамках Re.

PowerEU та України здатні відчутно зменшити надходження до військового бюджету Росії.

Вплив обмежень Re.

PowerEU в разі повної відмови ЄС від СПГ та трубопровідного газу (спотові та довгострокові контракти), нафти та реекспорту нафтопродуктів з РФ оцінюється у 23–27 млрд євро на рік.

Для впевненого результату необхідно досягти усунення усіх можливих лазівок для російських енергоносіїв на кшталт "транзиту", "зберігання", "постачання для країн, що не мають виходу до морів", а також припинення імпорту (реекспорту) нафтопродуктів, вироблених з російської нафти в третіх країнах.

Необхідно впроваджувати спільні дії та політики України та країн ЄС для скорочення попиту на нафту і газ, що першочергово передбачають:.

– Енергоефективність.

Звіт Єврокомісії свідчить, що попит на газ в ЄС скоротився з докризового рівня 2021 року 412 млрд до 332 млрд кубометрів за 2024 рік – на 20%.

Аналіз національних планів держав-членів ЄС, проведений глобальним енергетичним аналітичним центром Ember, показує сталу тенденцію зниження споживання газу в ЄС до 302 млрд кубометрів у 2030 році, тобто ще на 9%.

Такий результат досягнуто завдяки спільним зусиллям щодо нарощування виробництва енергії з відновлюваних джерел, енергоефективності та управління попитом.

– Розвиток відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в електроенергетиці та теплопостачанні, розвиток систем накопичення енергії, електрифікація та сполучення секторів для підвищення гнучкості та ефективності використання ВДЕ.

– Фокус на стрімкий розвиток виробництва біометану в Україні та його експорту в ЄС.

За даними Біоенергетичної асоціації України, зараз маємо 85 біогазових заводів та 5 біометанових установок.

До кінця року планується досягти потужності 111 млн кубометрів біометану на рік.

Україна має один із найбільших потенціалів виробництва біометану в Європі та амбітну мету – 20% постачання біометану до ЄС.

Загальний потенціал України оцінюється у понад 20 млрд кубометрів біометану на рік, що співмірно довоєнному розміру власного газовидобутку України.

– Облаштування об'єктів нафтогазової інфраструктури засобами обліку обсягів метанових викидів у зв'язку з необхідністю імплементації Метанового регламенту ЄС №2024/1787 та встановлення плати за викиди без винятків та відтермінувань.

– Підтримка спільних перспективних проєктів у сфері водню та чистої промисловості.

– Скорочення попиту на нафту: стимулювання розвитку громадського електротранспорту, електромобілів та велоруху, інвестиції у відповідну інфраструктуру (зарядні станції та велодоріжки тощо).

Автор: Катерина Концур,.

експерт Razom We Stand.