Богдан "Тавр" Кротевич: Люди в армії охр*нівші від того, що відбувається

Богдан Кротевич більше не очолює штаб бригади "Азов".

Як людина, що пережила російський полон, на початку року він звільнився з військової служби, якій віддав понад 10 років, і повернувся до цивільного життя.

Точніше звикає до нього.

"Можна сказати, що у 31 рік я почав жити самостійне доросле життя.

Я поступово навчаюся, що таке, умовно кажучи, платіжки за електроенергію, воду", – з легкою усмішкою розповідає Кротевич.

Хоч "Тавр" більше не в "Азові", він залишається доволі помітним у медійному полі.

Кротевич активний у соціальних мережах, де реагує на ситуацію на фронті, гостро критикує дії Генерального штабу та особисто головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

В інтерв'ю "Українській правді" Кротевич вперше розповідає про попередження від Служби безпеки України щодо власної безпеки, ділиться своїми оцінками ситуації на фронті, детально пояснює, чим займається після служби.

Ексначальник штабу "Азов" відверто висловлюється про масову брехню у війську, а також дорікає головкому Сирському через мікроменеджемент і помилкові рішення.

Перед вами – скорочена версія розмови, більш зручна для читання.

Повна – у відеоформаті.

"СБУ повідомила, що я був у списках ФСБ на ліквідацію".

– СБУ регулярно інформує про запобігання замахам на публічних осіб.

За даними УП, декілька місяців тому Служба безпеки попереджала, що Росія готує замах і на вас.

Чи це правда?.

– Я не пам'ятаю точно, коли це було, десь березень – квітень.

Мені повідомили, що я є в списках на ліквідацію ФСБ РФ.

Мені це трішечки полестило, тому що я вважаю, що якщо РФ додає тебе в список на ліквідацію, значить, щось хороше в цьому житті ти таки зробив.

З іншого боку, приємного в цьому небагато, але буває, нічого страшного.

Це війна, а ми у стані війни.

– Як це технічно відбувається – з вами зустрічався голова СБУ Василь Малюк, вам надали якусь інструкцію дій?.

– Ні, з Василем Васильовичем я не зустрічався.

Мене набрали декілька знайомих.

Спочатку подумав взагалі, що це якийсь привід СБУ слідкувати за мною.

Мовляв, скажуть: "Ти в списках, і якщо будеш бачити людей, то це наша наружка".

Але потім мені подзвонили інші люди, які теж є в цьому списку, сказали, що бачили моє ім'я там.

До речі, знаю, що список передали західні партнери.

– Ваші знайомі – це теж військові?.

– Хтось військовий, хтось волонтер.

Мене запросили оперативники Служби безпеки, дали протокол, що можна робити, що не бажано робити і так далі.

Якби я сам хотів себе вбити, мені важко було б це зробити, тому що іноді я сам не знаю, куди поїду через пів години, де буду пити каву, де буду їсти.

Мені дали цей список, просто сказали, що будемо на зв'язку і все.

"Наша величезна проблема – це абсолютно ручний контроль Сил оборони".

– Ви уважно стежите за ситуацією на фронті.

Як загалом би описали те, що зараз там відбувається?.

– На фронті суперскладно.

Але до такого довели.

Зараз ситуація на фронті така, що в нас бригади, які тримають фронт, на жаль, знекровлені.

І розподіл ресурсів, в тому числі людей, абсолютно не адекватний.

– Росіяни краще почали воювати?.

– Мені подобається взагалі їхнє стратегічне бачення.

Наприклад, як із тим же списком ліквідації.

Я іноді замислююся, чому мене взагалі подали в той список? Чому моїх знайомих туди подали?.

Вважаю, що зараз я не роблю чогось такого, чому Росії варто було б переживати.

Але вони думають наперед, що я і мої знайомі можуть зробити в подальшому.

Так само в плані вибору напрямків наступальних.

Ми кажемо, що в них безлім по людях, і це факт – це назавжди повинні зрозуміти всі наші генерали: що в Росії люди ніколи не закінчаться.

Я абсолютний противник ідеї, що, якщо ми просто будемо вбивати більше росіян, ніж вони будуть вбивати нас, ми переможемо.

Ні, ніколи ми не переможемо так.

З тим величезним ресурсом, який росіяни мають, вони обирають стратегічні напрямки наступу.

І зараз те, що я бачу, вони обрали два основні напрямки – це Добропільський, і я вважаю, що вони вирішили по серйозному наступати на Лиманський напрямок, щоб оточити Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ і Слов'янськ.

І виглядає так, що вогневим контролем вони майже їх оточили.

Тобто, звичайно, вони не захопили територію, але ми знаємо, що траса Ізюм – Слов'янськ уже не проїзна.

І вони поступово це все закривають.

– Чого нам варто повчитися у ворога просто зараз?.

– Напевно, це варто питати в тих, хто зараз бере безпосередню участь у бойових діях.

Але ми можемо повчитися думати наперед.

Ми ж узагалі не думаємо наперед.

Нещодавно дійшов до думки, що в нас виключно реакційна поведінка як на фронті, так і в цілому.

Тобто ми реагуємо.

Ми хочемо зробити щось тут і зараз, у нас тут і зараз перемога, а завтра ми з подивом дивимося, що в нас знищили частину газовидобутку.

Ми тут і зараз захоплюємо якесь село, або робимо контрнаступ, а завтра ми: "О Боже, в нас люди закінчилися, а в нас піхоти немає".

Це все можна передбачити.

Але ніхто цього не робить.

Тобто єдине, чого ми можемо повчитися – воювати не лише сьогодні, а передбачати, як воювати, на рік, на два вперед.

– Розділю своє наступне питання на 3 частини.

Яка, на вашу думку, найбільша проблема українського війська на найвищому рівні, на середньому і на найнижчому?.

– (Замислюється) У нас єдина проблема станом на зараз – це абсолютний ручний контроль навіть уже не Збройних сил, а всіх Сил оборони командуванням Збройних сил України.

– Ви маєте на увазі мікроменеджмент Олександра Сирського?.

– Супермікроменеджмент і не тільки.

З кожним днем ситуація зі Збройними силами стає все гірше і гірше.

Так, є десь якісь хороші моменти, але вони не перекривають того поганого, що відбувається навколо.

У мене вже сміх від болю буває, коли читаю інтерв'ю, де безліч командирів, в тому числі головнокомандувач Сирський, кажуть, що у нас проблема з брехнею.

А в мене питання: а чому в нас командири бригад брешуть? Хто побудував таку систему?.

Якщо вони скажуть правду, то що? Службове розслідування, матюки, перевід на якусь посаду, розслідування ДБР і безліч інших моментів.

Тобто ми повертаємося до того, що брехня почалася з головнокомандування.

Конкретний приклад – брехня зі створенням корпусів і що вони вже ефективно працюють.

Корпуси не працюють.

Тобто існує командування корпусів, які керують бригадами, дай Бог, однією – двома своїми і всіма іншими приданими.

Так це не корпус, а командування корпусу, яке керує своїми бригадами, з якими нормального злагодження не було.

Тобто не виходили на полігон, не проводили командно-штабні тренування і так далі.

Вони в бою на себе прийняли командування.

Далі брехня стосовно того, що коли в нас переводили людей із ППО в піхоту, то Генеральний штаб заявив, що це все існує для ротації підрозділів.

От зараз ми людей попереводимо і будемо робити ротації?.

Або коли кажуть, що корпуси вже працюють – це вже весною говорили.

Потім знімають командирів цих корпусів "за недбале управління", якщо офіційно.

Але ж, як ти можеш судити про дбале чи недбале управління, якщо вони прийняли бригади, укомплектовані, дай Бог, на 50%, у яких немає сталих систем вогневого контролю, тому що там з артилерією проблеми, всі різні орудія, номенклатура боєприпасів абсолютно різна? Тобто ми воюємо тим, що є.

А з розподілом озброєння так само.

Ми ж роздаємо тим, кому хочемо, а не тим, кому треба.

А якщо б про це подумали заздалегідь, коли почали нашу державу забезпечувати різними видами як артилерійських систем, так і бронетехніки, то, можливо, було б логічно подумати, що якусь бронетехніку дати на один рід військ, іншу бронетехніку – на інший рід військ, щоб була якась уніфікація.

Ні, у нас же може бути в одній бригаді М-113, "Леопард", "Бредлі", "Козак", БТР-4 і ще щось там.

І всі воюють солянкою ще й в озброєнні.

То про яку ефективність ми можемо казати? Як ця ефективність взагалі аналізується і вираховується?.

А якщо ми кажемо про втрати особового складу? Чи ефективний командир, який зачистив по наказу головнокомандувача якийсь населений пункт, який ми віддамо через тиждень, але поклав там 600 чи 800 людей? Цей командир ефективний? На думку головнокомандувача, ефективний.

Тобто проблема в брехні самому собі – це і є основна проблема.

"Я вже не вірю, що Сирський зможе просто так звільнитися".

– Ви багато разів публічно закликали, що Сирського потрібно відправити у відставку.

Що для вас стало останньою краплею?.

– Мабуть, корпуси.

На початку ще Гнатова (Андрій Гнатов – начальник Генштабу – УП) призначили контролювати розвиток корпусів, і я тоді задумався, що я дам цьому процесу шанс.

Я подумав, що зупинюся, і подивимося – може, справді вийде.

Але цього не відбулося, і це абсолютне замилювання очей і погіршення.

А ще мені завжди не подобалися оці кумівські абсолютно дивні рішення….

– Можете навести приклад кумівських рішень?.

– Наприклад, створення "Лінії дронів".

От ти головнокомандувач.

Не подобається тобі Сухаревський (Вадим Сухаревський – колишній командувач Сил безпілотних систем – УП), наприклад….

– …А Сухаревський Сирському не подобався?.

– Мабуть, так, бо була створена "Лінія дронів".

Там бригади хороші, командири хороші, все у них добре, вони молодці.

Але їх створили в Сухопутних військах.

Хоча паралельно були Сили безпілотних систем.

Як тільки Сухаревського міняють, заходить "Мадяр" на командувача СБС, а "Лінія дронів" переходить у Сили безпілотних систем.

Це не кумівське рішення? Вони підтвердили це тим, що "Лінія дронів" перейшла з Сухопутки в СБС.

І я такий сиджу і думаю: ну хоча б не так явно! Ти ж командувач, ти ж знаєш, що Сухаревського зміниш, ну хоча б заведи "Лінію дронів" до цього.

Бо тоді було питання – нащо ми створюємо щось нове, якщо є СБС?.

А зараз що відбувається зі Штурмовими військами?.

– Якраз хотів запитати: як ви ставитеся до ідеї Штурмових військ? Тому що одні кажуть, що це справді на часі і може бути ефективним рішенням, а інші побоюються, що ми дублюємо методи "вагнерівців".

– Ми знову ж таки дублюємо війська.

Коли головнокомандувач каже, що це "елітарна піхота", в мене питання до профпридатності головнокомандувача.

Думаю, що він колись відкривав, але, певно, вже забув, що таке статут десантно-штурмових військ.

А його треба відкрити і почитати.

Бо там визначаються задачі десантно-штурмових військ (ДШВ).

Коли людина, яку поставили на командувача новопризначених Штурмових військ, каже в двох реченнях підряд, що "ми ударний кулак", а далі "наша основна задача – це стабілізаційні дії"… Тобто він спочатку каже, що ми штурмові війська, а потім, що ми стабілізуємо ситуацію – то в мене питання до цієї людини, чи взагалі вона колись відкривала якісь хоча б настанови з оперативної роботи, доктрини.

Це якийсь злочин проти логіки.

Дивіться, так сталося, що більшість десантно-штурмових військ станом на зараз займають лінію оборони.

Сирський не може це пояснити словами, але, як я розумію, йому треба мобільно-вогневі групи.

Тут суть саме в мобільності.

Так це ж знову про мікроменеджмент, про абсолютно ручне керування всією лінією фронту.

Людина 4 години спить, 100 разів відтискається, але не може зрозуміти, що не має можливості контролювати весь фронт.

У нього є командувачі, командири корпусів і так далі, потрібна децентралізація, їм треба дати права на використання своїх військ.

Я зараз впевнений, що командир корпусу навіть не може, умовно, поміняти бригади місцями у себе на лінії фронту.

– Мусить погодити?.

– Та звичайно! Там такі речі треба погоджувати, що не знаю, що не треба погоджувати!.

Так-от, як я розумію, сама ідея його в тому, щоб мати якісь підрозділи, щоб якось шашкувати (переставляти – УП) їх.

Та Господи, май їх собі в ДШВ!.

Переводь штурмові полки в ДШВ і так же ж ними користуйся.

Тобто ти і так використовуєш зараз підрозділи, як хочеш.

Ти можеш 93-ю або 80-у бригаду взяти і зробити з неї що хочеш.

В армії немає демократії.

Це іноді нормально, але армія повинна контролювати деякі інші органи (робить паузу) і закони, до речі.

– А в чому все-таки логіка ідеї Штурмових військ?.

– Виглядає так, що Сирський думає, що переписує військову історію.

Це щось про "я великий геній стратегій".

І коли навколо всі йому повторюють це, то, напевно, він у це вірить.

– Якщо повертатися до вашої заяви про потребу звільнити Сирського, у мене виникає питання: а що це прагматично змінить?.

– Я вже не вважаю, що його можна просто звільнити чи переставити кудись.

Він повинен відповідати за свої рішення.

Вже так просто не вийде.

Люди в армії вже настільки охр*нєвші з того, що відбувається, що вони скоро почнуть зливати дані по втратах і по забезпеченню особовим складом.

І коли це вийде, тоді так просто звільнити не получиться.

– Хіба ситуація не виглядає так, що, кого б ти не поставив головкомом, система все одно залишається та сама?.

– (Замислюється) Кого б зараз не поставили, одна людина нічого не вирішить.

Більш того, той, кого зараз поставлять, буде оточений тими самими людьми, якими зараз оточений пан головнокомандувач.

Коли тобі всі кажуть, що ти найгеніальніший, самий правий і ніколи не помиляєшся, і коли з тобою ніхто не сперечається і каже: "Так точно" і так далі – це настільки небезпечний наркотик, що не впевнений, що існують люди, які можуть з цим боротися ментально в собі.

Тому тільки команда, і обов'язково люди з іншою думкою.

Не подобається? Але слухати повинен, навіть попри те, що тобі щось не подобається, ви будете сидіти за одним столом.

Я думаю, що тільки таке змінить ситуацію.

Треба шукати людей творчо мислячих, які сядуть і будуть розмовляти.

Тому що в нас зараз питання суверенітету стоїть.

Воно досі актуальне.

"Українські ПВК треба робити, тому що це вплив на міжнародній арені".

– На початку цього року ви звільнилися з військової служби.

Яка у вас сьогодні взаємодія з "Азовом"?.

– В мене багато знайомих і друзів в "Азові".

Звичайно, що з ними спілкуюся.

Але зараз моя думка ніяк не підв'язана під підрозділ, це моя особиста думка.

Підрозділ не має на мене впливу в плані того, що я повинен казати чи що не повинен.

І так само підрозділ не має нести відповідальність за те, що я говорю.

Я на цьому наголошую, тому що зараз ситуація в Збройних силах достатньо специфічна в плані ручного керування, кумівства, розподілу засобів, публічної думки стосовно головнокомандувача.

– Ми були на одному публічному заході у Львові, де ви сказали (цитую): "Тепер я є директором приватної розвідувальної контори".

Розкажіть детальніше, про що йдеться.

– Я поділив своє цивільне життя на три сектори.

Два з них пересікаються, один окремий.

Перший можна було б назвати громадянським активізмом.

Другий сектор – це оборонний.

Тут два великі проєкти.

Один з них – це консалтингова контора, вона приватна розвідувальна.

Інший – це ІТ-продукт автоматизованої системи управління військ.

На жаль, про них я багато не можу сказати, особливо про консалтингову контору, тому що там відбувається взаємодія як із іншими державами, так і з агентурною розвідкою.

– Розвідки інших держав чи нашої?.

– Нашої в першу чергу.

В інших держав з агентурною розвідкою все печально насправді.

Ми на голову вищі.

І третій сектор – це звичайний приватний бізнес, який мене робить незалежним, тому що я сам себе забезпечую, нікому не належу, і мені це подобається.

– Про який бізнес йдеться?.

– Я виробляю одяг.

– Він уже продається?.

– Він на мені – це картаті сорочки "Apache".

(Богдан прийшов на інтерв'ю в темно-сірій клітчастій сорочці – УП).

Поки що це інтернет-продажі.

У нас солдаути постійно.

– Насамкінець: що ви думаєте про можливість у майбутньому створення українських приватних військових компаній, які воюватимуть десь у гарячих точках світу? Це реалістична можливість чи наївна фантастика?.

– Абсолютно реалістична.

Я вважаю, що це потрібно робити, тому що це вплив на міжнародній арені, який має бути в сильної держави.

Втім, побудова такої історії повинна зав'язуватися під державу, а не під конкретних осіб.

– Що маєте на увазі?.

– Всі українські приватні компанії повинні контролюватися державою, тобто ліцензія, контроль, куди ми відправляємо бійців, чи ми не відправляємо їх воювати за державу або режим, який нам є не союзником.

Це все можливо зробити, але треба задіяти декілька державних органів, щоб вони один одного балансували.

Хтось видає ліцензію, хтось контролює напрямок країн, де ми можемо працювати, хтось контролює чисельний склад, хтось підготовку.

У нас основна проблема – це те, що люди не вміють сідати і спілкуватися між собою.

Тому чи можливо це зараз зробити в тих умовах, які у нас є, з тими людьми, які у нас є? Я не знаю.

Чи можливо це зробити, реально? Так, це можливо.

Роман Кравець, УП.