Британський сталевар помре?

Примітка редакції. Тут однозначна подяка за переклад нашому постійному автору — Богдан Мельник, так тримати!

Британська сталеливарна галузь уже зіштовхнулась із новими тарифами у Сполучених Штатах. Вона стійко боролася з одними з найвищих у світі промислових цін на енергію.

І тепер те, що залишилося від цієї галузі, стоїть перед новим ударом. Імовірно, уже смертельним. На це натякає Євросоюз — схоже, він от-от запровадить оновлені (тобто підвищені) мита на сталь, імпортовану до нього з Великої Британії. Одразу на 50% більше.

Не так важко передбачити, що в цій ситуації почнуть робити міністри від Лейбористської партії. Без сумніву, вони почнуть нашвидкуруч збирати пакети порятунку. На ходу вигадувати якусь нову стратегію, цього разу — вже для відновлення галузі. Але, можливо, було б чесніше зробити навпаки. Просто дати цій галузі померти.

Євросоюз представив свої плани на скорочення обсягів імпорту. Це стосується і сталі. її мають ввозити на територію блоку наполовину менше. Відповідно, доведеться якось обмежити імпорт — із цим упораються нові 50-відсоткові мита на будь-що, якщо воно не впишеться до встановлених квот.

Причина для таких різких рухів дуже проста. Оскільки американський президент усе ж наважився запровадити мита на імпорт, це не могло не схвилювати Брюссель. Там розуміють власні ризики: якщо вивільнений надлишок сталі буде шукати нові ринки та переорієнтується до Європи, це остаточно підірве дану галузь на материку.

Проблема тут лише одна. На жаль, серед найбільших жертв цілком може опинитися саме британський виробник. Бо станом на зараз Євросоюз був, є і залишається найбільшим ринком для британської сталі. Поки що експорт із Британії на континент сягає майже 3 мільярдів фунтів за рік.

Та навіть із такими показниками галузь ледве трималася. По ній ударило не лише рішення США щодо запровадження високих мит. Передусім далися взнаки витрати на енергію — вони для британського виробника удвічі вищі, ніж у Франції, і вчетверо більші за американські. Плюс ціла низка «зелених» зборів, яку ніхто не скасовує.

Уряд узяв під контроль British Steel із заводом у Сканторпі. Це сталося трохи раніше, але цього року. Минулого місяця під державне управління перейшла і Liberty Steel із майданчиками в Ротергемі та Стоксбриджі. Половина галузі фактично націоналізована. Це вже сталось. І друга половина виробництва може бути недалеко від цього.

Послухайте, що каже Ґарет Стейс — генеральний директор галузевої асоціації UK Steel. Він публічно заявив, що галузь зіткнулася зі справжньою катастрофою. Те, що відбувається зараз, Стейс називає «найбільшою кризою в історії [галузі]».

Ніхто не сперечається, так і є насправді. Проте є ще один нюанс, доволі неприємний. Може виявитись, що для нас час сплив, і вже надто пізно щось із цією проблемою робити.

Авжеж, авжеж. Міністри можуть погнатися за проектом певної угоди, аби спробувати зберегти заводи і тисячі робочих місць, що від них залежать напряму. Вони можуть піти на конфронтацію — погрожувати Євросоюзу дзеркальними митами. Хоча, будьмо відверті, навряд чи у Брюсселі звернуть на це велику увагу.

Треба зважати на те, що британський ринок відносно невеликий. Оцінювати це з огляду на прискорений занепад його промислової бази. Так, Велика Британія може знову роздати пільгові кредити. Та з урахуванням того, що державна скарбниця і так доволі обмежена в коштах, це не вийде підтримувати безконечно.

Можна піти іншим шляхом. Наприклад, хоча б спробувати знайти покупців для тих заводів, що вже опинились під контролем держави. Проте мені дуже важко уявити, що прямо зараз хтось захоче їх придбати.

І саме тому було б краще ухвалити непросте рішення — дати галузі померти.

Сувора правда така. Послідовні чиновники, отримавши багаторічну владу, занапастили галузь. Вони відверто ігнорували те, як стрімке зростання цін на енергію впливає на її собівартість. Вони не думали про наслідки, накладаючи на промисловість «зелені» збори. Їхні цілі, що мали бути послідовними, ґрунтувалися хіба що на побажаннях.

Додайте до цього ще й нові мита від Євросоюзу. Доведеться визнати, що британська промисловість поки що не має шансів конкурувати з кимось на світових ринках.

Навіть якщо буде виділено «пакет порятунку» — це просто викидання грошей. Ці кошти ліпше спрямувати на зниження вартості енергії. Поки що вона катастрофічно висока для промисловості.

Принаймні, від цього буде набагато більше зиску, ніж від порятунку галузі, що більше не має життєздатного майбутнього.