Незрячі ветерани наголошують на потребі покращення інклюзивної інфраструктури і реабілітації

«На жаль, все більше наших побратимів унаслідок війни втрачають повністю або частково зір. Це горе і трагедія, але з цим потрібно якісно працювати на всіх рівнях. У день, який присвячений підтримці незрячих по всьому світу, ми хотіли б, щоб почули про потреби і вимоги незрячих людей, насамперед ветеранів, які дали б їм можливість жити повноцінним життям», - сказав на початку заходу очільник громадської організації «Прогресивні» Богдан Ференс.

Ветеран Максим Бондаренко розповів, що коли втратив зір, то думав, що це кінець життя, але згодом зрозумів, що кінець – коли суспільство не бачить незрячих.

«Зараз боротьба продовжується за право гідно жити у суспільстві, де доступність - не жест доброї волі, а стандарт життя. Незрячі не потребують жалю, вони хочуть рівності. Нашому суспільству потрібно вийти з парадигми, що ми допоможемо, а рухатися до парадигми про створення рівних умов. Я говорю про право кожної людини на незалежність користуватися транспортом, технологіями і не відчувати себе зайвим. Потрібно покращувати цифрову інклюзію, інклюзію міст і навчальних закладів, тому що це все веде нас до незалежності», - зазначив він.

Пресконференція «Світло всередині: підтримка незрячих і слабозорих ветеранів російсько-української війни» / Фото: Кирило Чуботін, Укрінформ

Ветеран Артур Мартосіч наголосив, що незрячим потрібна допомога насамперед від держави, оскільки наразі їх реабілітація залежить від благодійних організацій, які не фінансуватимуть цю допомогу постійно. «Багато військових потребують навчання і соціальної адаптації. Ми маємо право на життя і повноцінне пересування і будемо боротися далі за наші потреби. Сподіваюся, що держава почує і допоможе», - сказав ветеран.

У свою чергу член паралімпійської збірної України з паратриатлону, масажист-реабілітолог і ментор військових Анатолій Варфоломєєв розповів, що 19 років тому втратив зір. Відтоді змінив професію і допомагає військовим реабілітуватися.

«Я показую власним прикладом, що життя продовжується, але коли незрячі ветерани виходять за межі свого будинку - починаються реалії буття: відсутність тактильних смуг, озвученого транспорту, озвучених світлофорів. Мені прикро, що хлопці, які воювали і втратили зір на війні, тепер воюють за можливість пересуватися, а реабілітація для них передбачена один раз на рік», - сказав він.

Загалом незрячі ветерани війни представили 10 своїх ключових потреб, серед яких розширення інклюзивної інфраструктури, впровадження адаптивних технологій, протезування, працевлаштування і якісне лікування, зменшення бюрократії і підвищення обізнаності суспільства про їхні особливості.

Присутній на заході начальник управління фізичного та ментального здоровʼя Міністерства у справах ветеранів Іван Погорілий відповів ветеранам, що основні видатки держави наразі спрямовуються на обороноздатність. Натомість міжнародні донори фінансують інші потреби в країні.

«Коли ми говоримо, що держава не фінансує ті чи інші проєкти, а це робить громадський сектор, то ми повинні розуміти, що держава концентрує податки, які платять громадяни, на підтримку обороноздатності держави, а всі інші потреби закриваються країнами-донорами. Тому у даному випадку не важливо, чи йдуть кошти через механізм держави чи через інші механізми», - сказав він.

За словами Погорілого, в Україні відсутня достатня кількість фахівців, які можуть надати послуги людині, що втратила зір у дорослому віці. Наразі два університети готують таких спеціалістів, тому в Мінветеранів очікують невдовзі на їх появу на ринку праці.

Нагадаємо, Міжнародний день білої тростини був затверджений 15 жовтня 1970 року з ініціативи Міжнародної федерації сліпих з метою привернення уваги громадськості, владних структур і меценатів до проблем людей з вадами зору.

Фото: Кирило Чуботін / Укрінформ

Більше наших фото можна купити тут