Новое торговое соглашение с ЕС: какие дополнительные риски для украинских аграриев оно несет

Тижні виснажливих переговорів Європейської комісії з Києвом упродовж літа, а потім – не менш виснажливих умовлянь Комісією впертих "скептиків" євроінтеграції України.

І нарешті 13 жовтня держави-члени ЄС погодили пакет домовленостей про наступний етап лібералізації доступу до ринку ЄС для широкого переліку продукції українського агрохарчового сектора.

Втім, ухвалені домовленості загалом роблять скромний крок уперед у порівнянні з довоєнними умовами торгівлі в рамках Угоди про асоціацію.

Натомість у порівнянні з режимом торговельних преференцій ЄС, що діяв з червня 2022 року, українським агровиробникам пропонується повернутися назад у тісне прокрустове ложе тарифних квот на імпорт агрохарчових товарів, розрахованих залежно від рівня "чутливості" окремих агротоварів для європейських фермерів.

Як наслідок, за підрахунками асоціації "Український клуб аграрного бізнесу" (УКАБ), у порівнянні з попереднім режимом преференцій.

українські агроекспортери не дорахуються близько 900 млн євро експортної виручки на рік.

Дизайн цього "ложа" був фактично надиктований односторонніми ембарго Польщі, Угорщини і Словаччини на імпорт українського зерна, протестами польських фермерів на українському кордоні, а також невпинним, методичним лобіюванням у Брюсселі впливових європейських асоціацій фермерів та агрокооперативів.

Так, для товарів, віднесених до категорії "чутливості" найвищого рівня, на кшталт курятини, цукру, яєць, меду, пшениці та кукурудзи, тарифні квоти зростуть найменше від довоєнного рівня Угоди про асоціацію: з 90 до 120 тис.

тонн для курятини, з 6 до 18 тис.

тонн для яєць та альбумінів, з 20 до 100 тис.

тонн для цукру, від 1 до 1,3 млн тонн для пшениці.

Для наступної категорії товарів, визнаних у Брюсселі менш "чутливими", таких як крохмаль і харчові добавки, крупи, сухе молоко, квоти будуть суттєво розширені – аж до рівня автономних торговельних преференцій 2024 року.

Примітно, що до цієї категорії віднесено товари, які мають високий попит у європейської харчової промисловості як важлива сировина чи складники.

Решта товарів, які у передвоєнні часи традиційно не вичерпували імпортні квоти в рамках Угоди про асоціацію (гриби, оброблені молочні продукти тощо), отримають лібералізований режим імпорту без квотних обмежень.

Однозначно позитивним елементом для українських експортерів стане розділення квот між спорідненими категоріями товарів, завдяки чому експортери отримають додаткові можливості доступу до європейського ринку: наприклад, виділення окремої квоти для певних категорій фруктових соків (виноградний), для борошна окремо від зернових тощо.

Домовленості мають набути чинності після їхнього схвалення обома сторонами в рамках рішення Комітету асоціації в торговельному складі – спільного органу України і ЄС, який Угода про асоціацію наділила повноваженнями розвивати і вдосконалювати режим торгівлі між обома сторонами відповідно до вимог часу.

Домовленості мають обмежений в часі термін чинності – до кінця 2028 року, після чого сторони матимуть право їх переглянути.

Чому ж ці домовленості принциповим чином відрізняються від звичного формату угод про вільну торгівлю?.

І чому українські експортери, як і українські чиновники, повинні сприйняти їх з осторогою?.

Передусім, це так звані захисні заходи стосовно імпорту української агропродукції, які для ЄС є, мабуть, найважливішим елементом усієї конструкції.

Захисні заходи є звичним для торговельної політики і легітимним з точки зору правил Світової організації торгівлі інструментом запобігання шкоди для власних виробників у зв'язку з різким зростанням імпорту та відновлення балансу на ринку.

Правила СОТ передбачають чіткі межі застосування захисних заходів, ключовими з яких є:.

1) необхідність довести причинно-наслідковий зв’язок між зростанням імпорту та шкодою виробникам;.

2) обов’язок обґрунтовувати застосування захисного заходу результатами прозорого та неупередженого розслідування з наданням зацікавленим сторонам можливості подати докази;.

3) тимчасовий характер заходу, чіткий графік його поступового згортання.

На жаль, кейс торговельних домовленостей з Україною є яскравим прикладом того, як інструмент захисних заходів може використовуватись як засіб впливу на торговельну політику партнерів, а іноді як інструмент внутрішньої політики для умиротворення опонентів та пошуку хиткого консенсусу.

Зокрема, домовленості встановлюють надзвичайно туманні підстави для запровадження захисних заходів, зокрема як "економічні", так і "соціальні" та "екологічні" "труднощі", з якими начебто може зіткнутися сторона у зв'язку зі зростанням імпорту.

Угода уникає деталізації критеріїв, яким повинні відповідати такі підстави.

Більше того, ЄС наполіг на тому, що згадані підстави можуть проявлятися в тому числі і на "регіональному" рівні (національних ринках держав-членів), що надає право національним столицям ставати ініціаторами їхнього застосування.

Такі формулювання стали своєрідною ціною, яку Комісія була змушена заплатити за підтримку домовленостей ключовими державами-членами.

Однак торговельна угода стає заручником турбулентності у національній політиці держав-членів.

Натомість відповідальність за пошук компромісних рішень ЄС покладає на українську сторону.

Крім цього, часте застосування державами-членами національних торговельних обмежень ставить під сумнів те, чи справді спільний європейський ринок є таким для торговельних партнерів ЄС, заради доступу до якого вони повинні йти на поступки Брюсселю.

Друга важлива деталь угоди – це зобов’язання України у прискореному порядку, тобто впродовж чотирьох років дії цієї угоди, імплементувати в національне законодавство широкий перелік доволі жорстких стандартів і вимог ЄС до утримання свійських тварин та застосування засобів захисту рослин, іншими словами – агровиробничих стандартів.

Комісія суворо прив’язує збереження чинності оновлених квот до прогресу України в їхній імплементації.

Привертає увагу, що Комісія вирішила винести питання адаптації за рамки процесу передвступних переговорів (завданням якого власне і є супровід та верифікація імплементації країною-кандидатом законодавства ЄС як одна з передумов повноправного членства).

Однак на відміну від логіки передвступних переговорів – імплементація законодавства як передумова повноправного доступу до ринку ЄС, у цьому випадку українські аграрії отримають у "нагороду" за прискорене і повне виконання стандартів агровиробництва лише суттєво обмежений квотами доступ на європейський ринок.

На жаль, описані вище елементи є яскравим симптомом ширшої тривожної картини ерозії системи міжнародних торговельних відносин, поступового відходу від принципів недискримінації та верховенства права і правил у міжнародній торгівлі до класичної максими часів Древньої Греції: "сильні діють, як забажають, а слабкі страждають, як їм належить".

Навряд чи Європейський Союз слід розглядати в авангарді цього сумного тренду.

Однак принизливі поступки на європейсько-американському торговельному треку, фактична відмова від засад вільної торгівлі у металургійному секторі та відвертий протекціонізм в агроторгівлі залишають мало підстав для сподівань на Брюссель як останній бастіон ліберального світового порядку.

У цих умовах єдиною ефективною стратегією для України залишаються дії на випередження.

А також терпляча, непомітна, розрахована на довшу перспективу робота з європейськими споживачами українських товарів, у тому числі й агрохарчового сектора, європейськими постачальниками обладнання, технологій, капіталу для формування ними вагомого проукраїнського лобі, здатного запобігати або пом’якшувати гострі кути у взаємодії Києва та Брюсселя.

І звичайно – одночасно продовжувати "лупати сю скалу" передвступних переговорів.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.