Секрет успіху Кабо-Верде та роль "крутого дядька"-тренера у створенні футбольного дива

Дайлон Лівраменту лежав на підлозі. Піко Лопес шукав очима свого батька в натовпі. Стопіра обіймав усіх підряд. Стівен Морейра не знав, куди себе подіти.

"Наразі, здається, я не розумію, що відчуваю", — сказав Морейра, захисник "Коламбус Крю", виданню The Athletic з величезною усмішкою на обличчі, яка свідчила, що він розбереться з цим досить скоро.

Але важко зрозуміти, що ти маєш відчувати, коли щойно допоміг своїй країні вперше в історії кваліфікуватися на Чемпіонат Cвіту. І особливо, коли ти — друга найменша нація, яка коли-небудь пробивалася на найбільшу спортивну подію планети, після Ісландії.

Кабо-Верде, архіпелаг із 10 островів біля західного узбережжя Африки з населенням близько 525 000 осіб, що був португальською колонією до 1975 року, зробив щось неймовірне.

Для завершення роботи та перемоги в групі, де також був Камерун — команда, яка брала участь у восьми з останніх одинадцяти мундіалів, — їм потрібна була перемога в останньому відбірковому матчі проти Есватіні. На папері матч здавався майже "легкою прогулянкою" проти команди, яка востаннє вигравала кваліфікацію до Чемпіонату Світу ще у 2015 році. Але перші 45 хвилин так не відчувалися — це була радше не футбольна гра, а нервовий зрив цілої нації.

Нерви, які розтанули у святкуванні

Офіційно на стадіоні було близько 15 000 людей. Але, враховуючи, як були заповнені проходи, реальна цифра, ймовірно, була вищою. Квитки було важко дістати: їх продавали на заправках і в кондитерських навколо столиці, Праї. Деякі продавалися онлайн, спеціально для діаспори, але багато з них потрапили до родичів назад у Кабо-Верде. Незалежно від того, де вони купили квитки, всі були напружені: чи не вислизає їхній великий шанс?

Але вся ця напруга розвіялася через три хвилини після перерви, коли Лівраменту проштовхнув м'яч у ворота після відскоку, і в цей момент усі на стадіоні просто збожеволіли. Вони ледве встигали оговтатися, коли через шість хвилин Віллі Семедо забив другий гол.

Решта тайму була суцільним святкуванням. Паси вітали вигуками "Оле!" вже на 65-й хвилині. Поліцейський, нехтуючи професійними обов'язками, почав підбурювати натовп.

А в доданий час ідеальною крапкою став третій гол, забитий 37-річним Стопірою — який пішов зі збірної кілька років тому, але повернувся заради цієї кампанії — після подачі з флангу. Команда святкувала з ним так, ніби забила гол сама. "Він нам був потрібен, тому він повернувся, приніс нам хороші емоції, хорошу енергію", — каже Морейра.

Стопіра зняв футболку та монітор серцевого ритму. Рефері стояв із жовтою карткою, чекаючи, здавалося, десять хвилин, поки Стопіра повернеться на планету Земля. Ймовірно, нікому ще не було настільки байдуже на попередження, як йому в той момент.

"Я просто такий щасливий за нього", — додає Морейра. "За всіх".

Найбільше досягнення в історії

Зіто де Піна приїхав до Праї з Бостона, щоб побачити цей важливий матч. У Массачусетсі проживає велика кабо-вердійська діаспора, і він керує вебсайтом, присвяченим спортивним досягненням країни, Criolo Sports. Він припускає, що на його рейсі було близько 50 людей, які також здійснили це паломництво. "Я мусив бути тут заради цього", — каже він.

Він здивовано дивиться на мене, коли я питаю, чи буде кваліфікація на Чемпіонат Світу найбільшим спортивним досягненням в історії країни. Це схоже на вираз обличчя, який ви очікували б побачити, якби попросили дорослу людину порахувати до п’яти.

Він потурає мені. "Ми потрапляли на Чемпіонати Світу з баскетболу та гандболу, але це перевершило б усе".

Вболівальник на ім'я Улісс йде ще далі: "Це була б найбільша подія, яка коли-небудь траплялася в Кабо-Верде". У спорті? "У всьому!"

Настрій "крутого дядька" та турбота про команду

Але ось у чому річ: попри напругу протягом першого тайму, перед грою ніхто не здавався нервовим. Принаймні, ніхто про це не говорив.

Зранку в день матчу здавалося, що гравці готуються до дня на пляжі. Вони голосно сміялися, жартома сперечалися про щось на чиємусь телефоні. Але жодного натяку на напругу.

Можливо, це ставлення, яке їм прищепив тренер, Бубіста. Він провів усю свою кар'єру в Кабо-Верде, піднявшись з посади асистента, і має вайб "крутого дядька" — такої людини, яку не треба заохочувати, щоб вона розповіла кілька історій зі своєї юності. Проти Есватіні він розгулює біля бокової лінії у джинсах.

За день до гри Бубісту на пресконференції запитали, чи буде це найбільша гра в його житті. Настала пауза, погляд на журналіста, невелика посмішка, а поруч нападник Раян Мендеш стримав сміх: це була б найлегша відповідь, яку він коли-небудь давав. Він відповів досить розлого, але суть була така: ну, так, звичайно, що це так.

"Для нас це особлива подія", — каже вінгер Гаррі Родрігес, коли The Athletic запитує його за кілька днів до матчу, чи відчуває команда тиск. "Але ми повинні насолоджуватися цим. Ми повинні схопити цей шанс".

За сніданком деякі гравці зібралися навколо плаката, який подарував їм маленький хлопчик на ім'я Лукас. На ньому були фотографії хлопчика майже з усіма гравцями команди, а також побажання удачі. Один із гравців обережно виніс його зі сніданкової кімнати, щоб зберегти.

Увечері напередодні гри вся команда вирушила на прогулянку на ринок на Авеню Сідаде де Лісбоа в центрі міста, поблизу старого національного стадіону. Це було трохи хаотично, але, хоча з ними була пара досить стриманих охоронців, не було жодного занепокоєння, коли жінка кинулася вперед і міцно обійняла півзахисника Янніка Семедо.

Гравці належать нації

Лунали оплески, вигуки підтримки та постійні селфі. Кілька хлопців спонтанно зняли свої футболки та почали крутити ними над головою. Жінка витягла двометровий прапор Кабо-Верде і завзято розмахувала ним, позуючи для фотографів і двох знімальних груп, які слідували за командою. Ходили розмови про можливий документальний фільм від Netflix.

Це демонструє, що означає ця команда для людей, а також наскільки вона доступна: Лукас зміг без проблем зайти в готель і подарувати цей плакат. Нікого з людей під час прогулянки не зупиняли. Ці гравці належать нації, принаймні зараз.

Успіх Кабо-Верде не стався випадково.

Кілька років тому футбольна федерація країни доклала узгоджених зусиль, щоб максимально використати потенціал своєї діаспори. У 1960-х і 1970-х роках, до здобуття незалежності, з островів відбувалася масова міграція, а це означає, що по всьому світу є маленькі "куточки" Кабо-Верде.

Саме з цих "куточків" і виникла футбольна команда. У складі на гру з Есватіні були гравці, народжені в Португалії, Франції, Ірландії та Нідерландах, а також у Кабо-Верде. 25 гравців виступають за клуби у 15 різних країнах, від Морейри у США до Айльсона Тавареса в Ізраїлі, через Лопеса в Ірландії.

"Ми багато чого змінили", — каже Руй Кошта, технічний директор Кабо-Верде, The Athletic. "Команда U-17 добре виступає, жіноча команда може кваліфікуватися на Кубок африканських націй (AFCON). Тепер у нас є ігрова філософія. Наступний крок — залучення молодих гравців. Тепер усі хочуть грати за Кабо-Верде".

Вони чотири рази кваліфікувалися на Кубок африканських націй, дійшовши до чвертьфіналу останнього розіграшу в Кот-д'Івуарі. Дивно, але вони не потраплять на наступний турнір, що відбудеться пізніше цього року в Марокко, оскільки провалили кваліфікацію. Але прогрес очевидний: на початку століття вони посідали 182-е місце у світовому рейтингу. Зараз вони 70-ті, і, ймовірно, піднімуться ще вище, коли рейтинг буде перераховано, а найвищою їхньою позицією була 27-ма.

Допомогли гроші від FIFA, що дозволило модернізувати інфраструктуру, а також інвестиції з Китаю, які допомогли побудувати національний стадіон — місце тріумфу над Есватіні.

Батьківство та футбол

Стадіон — це чаша з біговою доріжкою, приблизно за 20 хвилин від центру Праї. Завдяки джерелу фінансування, багато знаків на ньому написані англійською та китайською мовами, а не португальською чи креольською.

Коли Пеле помер у грудні 2022 року, Улісс Коррейя і Сілва, прем’єр-міністр Кабо-Верде, оголосив, що стадіон буде перейменовано на честь великого бразильця, що стало відповіддю на дещо ексцентричну пропозицію Джанні Інфантіно, щоб кожна країна назвала принаймні один стадіон на честь Пеле.

Потім делікатно вказали, що Пеле ніколи не був на цьому стадіоні чи (наскільки можна було судити) у Кабо-Верде. Тож вони залишили назву Ештадіу Насьональ.

Для Роберто "Піко" Лопеса це був насичений тиждень. І кваліфікація на Чемпіонат Світу навіть не була найбільшою подією.

Народжений в Ірландії центральний захисник, відомий тим, що його залучили до національної збірної через повідомлення у LinkedIn у 2019 році, яке він спочатку сприйняв як спам, чекає, що його дружина Ліа народить первістка за кілька днів. Після гри він поспішив до аеропорту, пропустивши більшу частину святкувань, щоб встигнути нічним рейсом повернутися до Ірландії та бути присутнім на пологах.

"Футбол — це не перше, про що я думаю", — сказав він The Athletic за кілька днів до гри, припустивши, що майбутнє батьківство допомогло йому відокремити тиск.

"Потрібно мати таку перспективу. Ми знаємо, що це означає. Але моя мотивація — виконати роботу, щоб я міг повернутися додому і, сподіваюся, побачити народження моєї першої дитини. Що може бути кращою першою сімейною відпусткою, ніж Америка на Чемпіонаті Світу?"

Якщо всього цього було недостатньо, його клубна команда Шемрок Роверс має шанс виграти Лігу Ірландії вчетверте за п’ять років, коли в п’ятницю зіграє проти Сент-Патрікс Атлетік. Вони могли б гарантувати собі титул попередньої п’ятниці, коли Лопес готувався до гри з Есватіні в Праї, але програли 1:0 Шелбурну. Додаток, у якому Лопес намагався стежити за тією грою, не працював, тому він зателефонував другу по FaceTime і попросив його направити телефон на телевізор.

Піко кваліфікувався завдяки тому, що його батько — кабо-вердієць. У нього досі багато родичів на островах, включаючи тіток, дядьків, численних двоюрідних братів та дідуся, який у 98 років досі працює на сімейній фермі. "Сьогодні він уже не займається важкою роботою, але досі стоїть, показує пальцем і каже людям, що робити".

Він зізнається, що, коли зростав, мало знав про свою спадщину і майже соромився говорити про неї, тому що не ставив правильних питань. Гра за національну збірну змінила все це.

"Я дізнався стільки про культуру, людей, музику, їжу — що означає бути кабо-вердійцем. Повернутися тепер до Ірландії та поділитися цим досвідом… це дивовижно. Щодня я відчуваю себе трохи більше кабо-вердійцем".

Вони були неймовірно близькі до дострокової кваліфікації минулого тижня. Вони несподівано програвали 3:1 у гостях Лівії, перш ніж одна з найгірших воротарських помилок, яку ви коли-небудь бачили, та гол Віллі Семедо з наскоку зрівняли рахунок. Вони думали, що забезпечили собі перемогу, коли Яміро Монтейро вийшов сам на сам і забив, але лайнсмен підняв прапор, зафіксувавши офсайд, який можна було б милосердно назвати "на тоненького".

Але зробити це в будь-якому іншому місці, окрім як удома, здавалося б неправильним.

Після гри гравці святкують з друзями, родичами та тими, хто приїхав здалеку, щоб побачити цю мить слави. Лівраменту, який народився і виріс у Роттердамі, має 15 двоюрідних братів серед присутніх.

Коли Бубіста намагається відповісти на запитання журналістів, гравці вриваються і обливають його різноманітними рідинами, принаймні одна з яких — пиво, яке він п’є, виходячи з метушні. Усі застрибують у командний автобус, який незабаром буквально хитається, поки команда танцює всередині. Спереду Бубіста абсолютно розлючений тим, що їх заблокував інший автобус, перешкоджаючи їхньому виїзду зі стадіону.

Весь тиждень гравці по черзі носили із собою колонку, яка — коли її вмикали на повну — здавалася такою, що може знести будівлі. Раніше цього тижня вона грала музику з Кабо-Верде та інших західноафриканських виконавців, але до того часу, як вони повернулися до готелю, хтось підключив до неї мікрофон, і гравці по черзі зверталися до своїх товаришів по команді.

Святкування тривали глибоко вночі. На старому національному стадіоні, неподалік від командного готелю, відбувся концерт за участю діджеїв та живої музики, включно з братом Лівраменту, голландським репером, який є учасником групи Broederliefde.

У штаб-квартирі Футбольної федерації Кабо-Верде, поруч із фотографіями команд минулих років, є вітрина, що демонструє ключові артефакти історії національної збірної. Одним із найпомітніших предметів є вимпел із товариського матчу, який вони зіграли проти Грузії на початку цього року. Можна припустити, що незабаром у цій шафі з’явиться кілька більш "гламурних" сувенірів.

"Це для людей", — каже Морейра. "Вони довго спостерігали за командою. Я дуже пишаюся тим, що творю історію для них".