Як влада після ухвалення закону “раз – не пі*арас” лише посилила СЗЧ і дезертирство

Журналісти “Української правди”  вирішили розібратися, як повернутися на військову службу після самовільного залишення частини або дезертирства, не потрапивши до в’язниці, які проблеми можуть виникнути на цьому шляху і що Рада планує змінювати в законодавстві про відповідальність за втечу з армії.

Увечері 5 вересня 2025-го кілька сотень громадян зібралися на Майдані в Києві на акцію проти посилення покарання для військових.Монумент Незалежності обступили протестувальники з картонками. Серед багатьох написів були такі: “13452, 13260 – це крінж”, “Командира криміналізуй, пьос”, “СЗЧ та непокора – лише симптоми”. Учасники акції в унісон скандували: “Служба – не рабство!”, “Захистіть права військових!”.

Напередодні Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт № 13260, який у медіа охрестили таким, що “повертає кримінальну відповідальність за СЗЧ і дезертирство”. Спойлер: це не так, але про все по черзі. Наприкінці серпня 2024-го народні депутати запровадили механізм, завдяки якому військові можуть повертатися на службу без покарання, якщо вперше самовільно залишили частину або дезертували. Суд знімає з них кримінальну відповідальність.

А повернутися можна в будь-який підрозділ за наявності письмової згоди нового командира. Самі військові прозвали цей закон “раз – не пі*арас”.

Ефект від впровадження такого механізму виявився протилежним від очікуваного – кількість випадків СЗЧ і дезертирства суттєво зросла, розповідають УП співрозмовники у військовому керівництві й парламенті.

За даними Офісу генерального прокурора, із січня 2022-го по вересень 2025-го зареєстрували понад 235 тисяч проваджень за СЗЧ, приблизно 54 тисячі – за дезертирство.

Для розуміння: упродовж січня 2022 – вересня 2024 років правоохоронці розслідували орієнтовно 60 тисяч справ за самовільне залишення частини, майже 30 тисяч – за дезертирство.

(Без)відповідальність. Які санкції застосовують до військових за СЗЧ і дезертирство

Під час воєнного стану через самовільне залишення частини бійці можуть відсидіти у в’язниці від 5 до 10 років, а через дезертирство – від 5 до 12. Як показує статистика засуджених за 2023–2024 роки, реальні терміни отримують зовсім небагато військових.

Наприкінці 2022-го Рада ухвалила закон-запобіжник для “СЗЧшників” і дезертирів. Документ передбачає безальтернативне ув’язнення за втечу з армії. Раніше таке обмеження стосувалося лише обвинувачених у корупції.

Депутати з комітету парламенту з питань нацбезпеки стверджують, що це була ініціатива військових. В Генеральному штабі ЗСУ відхрещуються і перекладають відповідальність на депутатів. Ця норма актуальна й нині.

Поки політики та військові шукають нові методи боротьби із СЗЧ та дезертирством, мобілізовані навіть не доїжджають до підрозділів після базової загальновійськової підготовки (БЗВП).

– В нас зараз дуже багато СЗЧ із навчальних центрів. Часто мобілізовані імітують, що хворі, щоб потрапити в лікарню і втекти звідти додому. Десятки тисяч людей, які втекли, навіть не доїхали до фронту, – на умовах анонімності каже джерело УП у військових колах.

Одного зі співрозмовників УП “бусифікували” в лютому 2025-го. Військовослужбовці ТЦК затримали цивільного чоловіка ввечері. Він був напідпитку. Менш ніж за годину пройшов військово-лікарську комісію. Вранці його доставили в навчальний центр на базову загальновійськову підготовку. Але після завершення навчання чоловік поїхав додому, а не у військову частину. Відтоді минуло понад пів року. “СЗЧшник” спокійно живе за місцем реєстрації, не ховається, але його ніхто й не шукає.

Ветеран російсько-української війни та військовий юрист Назар Олексюк пояснює, що багато випадків СЗЧ і дезертирства не відображені в жодних кримінальних справах, адже підрозділи часто не передають матеріали службових розслідувань до Державного бюро розслідувань. На його практиці, так стається приблизно в 50% випадків.

Подеколи командирам невигідно повідомляти про СЗЧ і дезертирство, адже вони самі відпускають підлеглих військовослужбовців додому в обмін на банківську картку, куди щомісяця приходять виплати за службу. Дехто навіть додає “мертві душі” в бойові розпорядження, щоб отримувати премію, зазначає співрозмовник УП серед комбригів.

Наприклад, у серпні 2024-го працівники ДБР затримали заступника командира військової частини з Одеської області, який разом зі спільниками організував своїм підлеглим “дистанційну службу”.

Військові перебували вдома, але за документами служили й отримували зарплату. За даними слідства, заступнику командира вдалося оформити понад два десятки “дистанційників” та обдурити державу на приблизно 20 мільйонів гривень.

Досудове розслідування вже завершено. Всередині серпня 2025-го матеріали справи передали до суду.

(Де)криміналізація. Як повернутися на службу

Весна 2025-го. Пункт постійної дислокації одного з підрозділів Національної гвардії України. На годиннику приблизно 23:00. Військові збираються в будинку. Того дня однією з їхніх задач було показати журналістці УП, як підрозділ працює “в полях”.

Бійці запросили мене до себе в гості на вечерю. Один із солдатів приготував настільки смачну яєчню з хамоном, що я захоплено вигукнула: “Вау! Дуже смачно!”.

Хлопці почали сміятися. Коли боєць-кухар побачив нерозуміння в моїх очах, взявся розповідати:

– Востаннє мені дякували за смачну вечерю 23 грудня 2024 року колишні побратими зі 155-ої бригади. Я погодував їх відбивними з гарніром. Вийшов на вулицю. Пішов на маршрутку. І більше не повернувся. Відтоді мені ніхто не дякує за смачну їжу – поганий знак (сміється).

В жовтні 2024-го він приїхав у ТЦК із відношенням від підрозділу, де зараз служить, але його мобілізували в скандальну 155-ту окрему механізовану бригаду імені Анни Київської.

За словами бійця, навчання і злагодження відбувалися “дуже хаотично”. Згодом новосформовану з мобілізованих без військового досвіду 155-ку відправили на один із найскладніших напрямків – Покровський.  Чоловік шукав варіанти, як перевестися в підрозділ НГУ, який вибрав сам, ще з моменту розподілу в 155-ту бригаду. Але перейти зі Збройних сил у Нацгвардію було практично неможливо.

Лише 1 жовтня 2025 року Кабінет міністрів дозволив подавати електронні рапорти на переведення зі ЗСУ в НГУ (і навпаки) через “Армію+”.

Чи допоможе це бійцям – знають тільки боги з пантеону Генштабу. Адже зазвичай навіть в одній структурі неможливо перевестися з першої бригади в другу. Електронні рапорти командири здебільшого ігнорують, паперові “гублять”, викидають або оголошують вердикт: “Не на часі”.

Втеча зі служби стала чи не єдиним методом для переведення військових між підрозділами. Ним скористався і колишній боєць 155-ки, нинішній нацгвардієць. До того ж цей механізм уже був легалізований на законодавчому рівні.

Наприкінці листопада 2024-го Верховна Рада ухвалила закон, що дозволяє поновлювати контракти і виплати військовим, які добровільно повернулися на службу.

Командувачі відкрили скриньку Пандори – бійці масово почали використовувати СЗЧ як метод переведення, особливо з піхотних і штурмових підрозділів.

– Через кілька місяців після ухвалення закону “раз – не пі*арас” командир однієї з бригад ДШВ доповідав нам, що кількість СЗЧ у нього збільшилася на 60%. Більшість командирів десантників казали, що в них стало більше “СЗЧшників”, – не під запис розповідає УП співрозмовник у Раді.

У Головному управлінні комунікацій ЗСУ у відповідь на запит УП назвали результат впровадження цього механізму позитивним. Мовляв, вдалося збільшити кількість військовослужбовців, які поновилися на службі.

Загальна статистика тих, хто повернувся, засекречена. Однак нещодавно директор ДБР Олексій Сухачов розповів, що 29 тисяч українських бійців повернулися на службу за спрощеним порядком. Він передбачав поновлення через резервну військову частину.

Боєць мав подати рапорт в “Армію+”, згодом представники Військової служби правопорядку розподіляли його в підрозділ резерву. Вже звідти військовий міг перевестися за відношенням від обраної військової частини. Упродовж трьох діб відновлювалися грошові виплати та соціальні гарантії.

Але не все так легко, як здається на перший погляд. Юрист Назар Олексюк каже, що військові, які поверталися через резервний підрозділ, не мали гарантій, що повернуться саме туди, куди планували.

– Люди поверталися з відношенням. Потрапляли в резервний батальйон. Там казали: “Є наказ командувача – ти маєш потрапити в таку-то бригаду, яку треба доукомплектувати”. Як наслідок, частина бійців перестали повертатися із СЗЧ, – пояснює він.

Спрощений порядок діяв для бійців, які вперше пішли в СЗЧ або дезертирували до 10 травня 2025-го. А перестав він працювати 30 серпня.

Нині військовослужбовці можуть повернутися на службу за загальним алгоритмом – через суд. Щоправда, ця процедура доволі довга. Від початку повернення із СЗЧ до офіційного поновлення у війську може минути від кількох місяців до року. Весь цей час вони чекають рішення вдома. І їх ніхто не розшукує.

– Коли запроваджувався спрощений порядок, можна було повернутися на службу і без рішення суду. Бійці поверталися, а кримінальне провадження щодо них ще не закрите. Близько 10% військових, яких я консультував по СЗЧ, зверталися з такою проблемою, – каже УП юрист Олексюк.

Він пригадує один із випадків у своїй практиці: “Мій клієнт колись був у СЗЧ. Повернувся на службу. Згодом звільнився з війська, бо мав на це законні підстави. Його зупинили поліцейські і кажуть: “Ви в СЗЧ. По вас кримінальне провадження актуальне”. Парадокс у тому, що він не може закрити це кримінальне провадження, бо він уже не військовослужбовець, а цивільний”.

Один зі співрозмовників УП серед бійців потрапив у подібну ситуацію. У грудні 2024-го він самовільно залишив військову частину, де служив майже два роки у складі батальйону безпілотних авіаційних комплексів (БпАК).

– В бригаді змінилося командування. Новий комбриг почав переводити пілотів ближче до лінії бойового зіткнення. А згодом – на посади в інші батальйони. Наприклад, головного сержанта роти – в мехбат.

Підрозділ ніс втрати. Кістяк батальйону почав шукати нову бригаду, щоб разом перевестися і нормально працювати. Нам відмовили у переведенні, – пояснює своє рішення піти в СЗЧ боєць.

Слідчі ДБР взялися розслідувати його справу в березні 2025 року. Наприкінці травня він повернувся на службу за спрощеним порядком. Але досудове розслідування в справі про СЗЧ бійця триває донині.

Бувають і позитивніші приклади. У трьох співрозмовників УП серед військових, які переводилися в інші підрозділи через СЗЧ, службові і досудові розслідування, судові процеси затягнулися лише на 2–3 місяці.

Дехто з бійців почав зловживати правом звільнитися від покарання після першого СЗЧ або дезертирства. Вони повертаються, кримінальна справа закривається, потім знову тікають зі служби і “розраховують, що в частині не витрачатимуть час на службове розслідування і передачу матеріалів до ДБР”, – розповідає УП рекрутер однієї з бригад ЗСУ.

Щоби цього уникнути, військові разом із депутатами підготували законопроєкт № 13260. Документ передбачає, що боєць звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому разі, якщо після повернення із СЗЧ відслужить щонайменше 3 місяці.

***

Минулорічний текст УП про причини й наслідки СЗЧ та дезертирства закінчується тим, що здолати це явище неможливо, бо воно існує стільки, скільки й війни. І поширене в усіх арміях світу. Але щоб СЗЧ не стало фактором, який суттєво впливає на хід війни, треба боротися не лише з наслідками, а й із причинами.

Здається, раунд боротьби з причинами програний. Залишається гасити пожежі, спричинені наслідками.

– В нас офіційно майже 300 тисяч “СЗЧшників” і дезертирів. Вони навчені, багато хто має бойовий досвід. Це готова армія, яка не воює, а гуляє, бо вони знають, що їх, найімовірніше, не посадять, – не під запис каже УП один із впливових кадрових офіцерів.

На його думку, потрібно посилювати відповідальність для втікачів: блокувати рахунки та забирати водійське посвідчення.

Військовослужбовець і колишній народний депутат Ігор Луценко вважає СЗЧ і дезертирство проблемою № 1 в українській армії. Однак він переконаний, що кількість випадків СЗЧ і дезертирства зменшиться, якщо бійці зможуть без перешкод “знаходити своє місце в армії” – обіймати бажані посади або змінювати підрозділи.

Боротися із СЗЧ та дезертирством можна і батогом, і пряником. Але для батога бракує політичної волі, а для пряника – мобілізаційних резервів.

Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський вкрай рідко і неохоче коментує цю тему. В його заявах “армія сильна” і “СЗЧ не збільшується”.

Командування грає в мовчанку. Народні депутати й урядовці бояться брати на себе відповідальність за непопулярні рішення. Раптом ви забули або не знали: будь-які рішення щодо боротьби із СЗЧ та дезертирством – непопулярні.

Тим часом бійці продовжують залишати місця служби – як на лінії бойового зіткнення, так і в тилу.

Автор:   Ангеліна Страшкулич

Джерело: Українська правда