Росія шантажує Сербію та погрожує Молдові

Росія шантажує Сербію за допомогою поставок природного газу. 11 жовтня 2025 р. президент Сербії Александар Вучич заявив виданню Informer, що розчарований рішенням Москви після кількох місяців переговорів запропонувати Белграду лише короткострокову угоду про постачання природного газу, яка діятиме до кінця 2025 року. Зі свого боку, керівництво Сербії прагнуло укласти трирічний контракт з концерном «Газпром» на поставки російського «блакитного палива».

З цією метою, А. Вучич уже двічі зустрічався протягом цього року з лідером РФ В. Путіним. Белград просив гарантувати поставки природного газу щонайменше до травня 2026 року, проте Москва запропонувала контракт лише до кінця 2025 року. Як припустив А. Вучич, невтішне для Белграда рішення, ймовірно, пов'язане із санкціями, запровадженими США проти сербської енергетичної компанії NIS, значну частку акцій якої (44,9%) контролює Кремль через компанію «Газпром нефть».

Формально вказані санкції були накладені США на NIS ще в січні цього року, однак, початок їхньої дії неодноразово відкладали, оскільки Белград і Вашингтон вели інтенсивні переговори з цього питання. Втім, у вересні США відмовилися подовжити дію відстрочки й з 1 жовтня рестрикції набули чинності. Президент Сербії зазначив, що санкції США можуть бути зняті лише за умови ухвалення рішення про націоналізацію NIS. За словами А.Вучича, Вашингтон нібито тиснув на Белград, вимагаючи від нього такого рішення.

Однак, президент Сербії відхилив цю пропозицію, оскільки «не захотів красти чуже майно». Водночас, А. Вучич пояснив, що короткостроковий контракт на газові поставки є своєрідним меседжем Сербії з боку Росії.

В такий спосіб росіяни дають зрозуміти, що, якщо ви розпочнете процедуру націоналізації NIS чи зробите щось інше в такому дусі, ми зможемо просто відключити вам газ після 31.12.2025. Сербії, яка є країною-кандидатом на вступ до Європейського Союзу, треба не забувати, що важко покладатися на дружбу з Росією, щоб впевнено та цілеспрямовано рухатися до членства в ЄС.

Чиновники європейських інституцій у Брюсселі не приховують того факту, що занадто тісні зв’язки Белграда з Москвою викликають значне занепокоєння. Політичне керівництво ЄС увесь час нагадує, що Сербія має узгодити свою зовнішню політику з політикою Євросоюзу, зокрема, щодо Росії та Китаю, якщо вона дійсно хоче стати членом Об’єднаної Європи.

Протягом 30 років Сербія балансувала між історичними зв’язками з Росією та прагненням до європейської інтеграції, але дедалі більше сигналів із Брюсселя свідчать про те, що вже час визначатися. Сербський політикум має усвідомити, що Росію, в першу чергу, цікавлять власні геополітичні вигоди та амбіції, а не добробут чи стратегічні інтереси сербського народу, і це стає дедалі очевиднішим.

РФ намагається зберегти вплив на західних Балканах як частину своєї ширшої стратегії «багатополярного світу». Сербія – одна з небагатьох країн Європи, яка не запровадила санкції проти Росії, що використовується медіа двох держав як доказ «великої дружби» між ними, хоча насправді Москва вміло здійснює різні види тиску на Белград. Росія не пропонує Сербії реальних економічних чи безпекових гарантій, як це робить ЄС.

Натомість, має місце лише риторика про «слов’янське братерство» та «спільну історію», яка часто використовується як ширма для політичного впливу Москви. Це проходила Україна. Поки Київ був в орбіті політичних інтересів Кремля українці були головним братнім народом росіян. РФ просто використовує Сербію для поширення свого впливу в державах західних Балкан. При чому Москва зацікавлена в тому, щоб у регіоні відбувся масштабний збройний конфлікт.

На думку Кремля, це відволікатиме увагу Заходу від подій в Україні, а Москва зможе тут відігравати активну роль посередника, здобуваючи політичні дивіденди на міжнародній арені та зміцнюючи свій авторитет. Про те, що тут будуть гинуть люди, руйнуватися місцева економіка, Росії байдуже. Вона готова до кінця підтримувати великодержавні рухи, що рано чи пізно приведуть до великої війни в регіоні. Лідерів цих рухів Москва таємно та відкрито підтримує, а приклад України говорить, що всі проросійські сили в країні очолювали політики, які для себе особисто отримували значні фінансові винагороди з Москви.

Як тільки Україна стала реалізовувати свою євроінтеграційну політику та посилювати зв’язки із західним світом, тобто перестала танцювати під російську політичну балалайку, тоді Кремль в один момент оголосив українців ворожим народом і нацистами. Не виключенням є і ситуація в Молдові. Цими днями прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що в разі, якщо Молдова продовжить курс на протистояння РФ заради вибудовування відносин з Європою, то на неї не чекає «нічого хорошого». Таким чином, в Кремлі відреагували на прийняття Молдовою нової військової стратегії, в якій Росія названа «головною загрозою».

«Нинішнє керівництво Молдови, з нашої точки зору, робить серйозну помилку. Вони вважають, що лінія на вибудовування відносин з Європою передбачає повну антиросійську політику», – сказав Пєсков. 8 листопада уряд Молдови затвердив нову військову стратегію до 2035 року. Серед військових ризиків і загроз національній безпеці окремим пунктом виділено війну Росії проти України.

Молдова стурбована перспективами створення наземного коридору РФ і допустила можливість поширення бойових дій на власну територію. Також загрозою названо присутність близько 1000 російських миротворців у Придністров'ї. Як результат, влада ухвалила рішення збільшити чисельність національної армії на третину і підвищити витрати на оборону. Нова військова стратегія також передбачає перехід на стандарти НАТО.

Нагадаємо, що 28 вересня на парламентських виборах у Молдові перемогла правляча проєвропейська партія «Дія і солідарність». Президентка Майа Санду неодноразово звинувачувала Росію у втручанні у внутрішні справи країни та спробах вплинути на результати голосування з метою приведення до влади проросійських сил.

За словами Пєскова, проєвропейські політики Молдови, «утримавшись при владі, продовжують недружню лінію» щодо Москви, що в Кремлі «викликає жаль». Заява Пєскова – це пряма спроба політичного тиску на Кишинів. Кремль традиційно використовує риторику «попередження» як інструмент залякування сусідів, які обирають проєвропейський курс. Озвучені погрози є сигналом для молдовського керівництва, що Москва готова продовжити політичний, економічний та інформаційний тиск на країну.

Така риторика повторює сценарій, який Росія застосовувала проти Києва після 2013 року, коли Україна обрала шлях інтеграції з ЄС. Реакція Молдови на російські погрози стане показником її здатності протидіяти Росії. Для Східно-європейського регіону заяви Пєскова – це сигнал про продовження російської гібридної війни. Погроза Кишиневу показує, що Кремль не відмовляється від амбіцій утримувати регіон у своїй сфері впливу через залякування, пропаганду, підкуп і енергетичну залежність. Москва намагається продемонструвати, що навіть без відкритої війни може диктувати правила гри в регіоні.

Для Євросоюзу подібні погрози – це нагадування, що російська загроза не обмежується Україною. Пєсков своєю заявою фактично розширює «географію тиску» Кремля на кордони ЄС. Можна розцінювати подібні слова як спробу зірвати проєвропейські реформи в Молдові, яка прагне стати членом Євросоюзу. Як показує досвід України, російські погрози часто мають зворотний ефект: вони зміцнюють антиросійські настрої та підштовхують громадян підтримувати незалежність від Москви.

Для президентки Майї Санду та правлячої проєвропейської партії «Дія і солідарність» ці погрози – додатковий аргумент на користь продовження реформ, модернізації армії та прискорення інтеграції з європейськими безпековими структурами. Таким чином, агресивна риторика Кремля лише підштовхує Молдову ще глибше закріпитися у проєвропейському таборі.

Заява Пєскова має також певне внутрішньо російське значення. Вона спрямована не лише на залякування Молдови, а й на зміцнення наративу для російської аудиторії про нібито «вороже оточення» та «зраду» сусідів, які «піддалися впливу Заходу». Таким чином Кремль намагається легітимізує власну агресивну політику. Це дозволяє Путіну підтримувати в російському суспільстві атмосферу стану облоги й в черговий раз намагатися мобілізувати громадян на тлі серйозних внутрішніх економічних проблем і затяжної війни проти України.