Извинения Путина: почему РФ пошла на уступки Азербайджану и какие последствия это будет иметь

Зустріч Ільхама Алієва та Владіміра Путіна 9 жовтня в Душанбе стала не просто протокольною подією, а інформаційним приводом для провідних світових медіа, які зафіксували вимушене визнання Москвою нової реальності у відносинах з Азербайджаном.

Цей діалог, який відбувся після періоду глибокої ерозії двосторонніх відносин, показав світу фактичний "задній хід Путіна" – крок, який ще донедавна було неможливо уявити і який став доказом стрімкого зниження впливу РФ на Південному Кавказі.

Криза, що привела до необхідності такої зустрічі, мала цілком конкретну причину – минулорічна катастрофа азербайджанського літака, збитого російською системою ППО.

У відповідь на справедливі вимоги Баку коректно вирішити інцидент зі збитим літаком Росія розпочала багаторівневу атаку на азербайджанські інтереси.

Відбулися звірячі захоплення представників азербайджанської діаспори з показовими вбивствами затриманих, спроби заблокувати азербайджанський експорт, погрози персональних атак на президента Алієва.

Такі дії створили в азербайджанському суспільстві такий емоційний фон, який не буде подолано ближчим часом.

Поступки Путіна.

Форма зустрічі в Душанбе була вкрай показовою.

Протокольна частина, якій азербайджанська сторона приділяє велику увагу, була вивірена до дрібниць.

На відміну від попередніх зустрічей, під час яких Путін приймав гостей у своїй резиденції, зустріч у Душанбе відбулася у президентському палаці, у тій самій кімнаті, де днем раніше приймали президента РФ.

Більше того, обидва лідери входили до кімнати разом, що є ключовою протокольною деталлю, яка сигналізує про паритет, а не про підпорядковане становище однієї зі сторін.

Кожен елемент цієї зустрічі було заздалегідь обговорено помічниками президентів.

Сам Путін, починаючи розмову, відразу перейшов до теми катастрофи літака, що підкреслює її центральне значення у двосторонній кризі.

Ключові очікування Баку були чіткими: визнання провини, вибачення, компенсація та покарання винних.

Російській стороні, як відзначали експерти, було важливо згадати Україну як винуватицю катастрофи.

У ході зустрічі українська тема прозвучала з вуст Путіна, що відповідало його прагненню прив'язати інцидент до загального гібридного контексту.

Однак це не завадило йому врешті зробити низку критичних для Азербайджану поступок.

Визнання провини.

Президент Путін визнав, що причиною катастрофи стали осколки від ракети "Панцир", яка вибухнула на відстані 10 метрів.

Було оголошено про поновлення вибачень.

Хоча у Баку та за його межами форму вибачення обговорювали (хтось порівнював її з турецьким kusurabakmayın – "не дивіться на нашу недбалість"), експерти зазначили, що очікування азербайджанської сторони були прийняті "у переважній більшості".

Компенсація і покарання.

Путін анонсував, що "все буде зроблено, як належить у таких ситуаціях", і що всі причетні будуть покарані.

Це свідчить про те, що відповідне рішення було вже прийнято.

Таким чином, Азербайджан, який протягом кризи витримав цей удар, вжив контрзаходів і показав, що від своєї позиції у відстоюванні національних інтересів відходити не буде, домігся проміжного результату та фіксації відповідальності.

Цікаво, що російські Z-канали зустріли заяви Путіна з подивом та незадоволенням, що, за словами оглядачів, є найкращим доказом того, що Баку не отримав "прямих вибачень" лише формально.

До речі, увага до риторики російських Z-пропагандистів в Азербайджані дуже пильна.

"Нова нормальність" для Кремля.

"Задній хід" Москви є прямим наслідком стратегічної необхідності.

Росія, занурена у війну в Україні, яка стає все більш збитковою для її економіки, втрачає здатність до ефективного маневру.

Крім того, Москва підійшла до періоду оформлення нової регіональної реальності (мир між Азербайджаном та Вірменією, нормалізація відносин Вірменії та Туреччини, відкриття транспортного сполучення, послаблення і навіть можливий колапс Ірану) у найбільш скрутних обставинах.

З початку року немає діалогу на найвищому рівні з Азербайджаном.

Про кризові чи неконструктивні відносини з вірменським керівництвом багато пише регіональна преса.

При очевидно стійких та інтенсивних неформальних контактах – натомість відсутність публічного політичного діалогу з Грузією.

Росія зрозуміла, що вона не може протидіяти мирному порядку денному між Вірменією та Азербайджаном, який повністю двосторонній, і тому змушена шукати формулу своєї участі в регіоні.

Баку і Єреван не дають РФ жодного шансу виступити на чиємусь боці, оскільки ефективно переводять конфлікт в конструктивне русло.

Тепер РФ доводиться будувати відносини Азербайджаном на основі взаємності.

Як декларують у Баку, це означає збереження винятково дипломатичного формалізованого діалогу, зведення до мінімуму емоційної складової, припинення контактів на рівні адміністрацій президентів, для того щоб виключити з гри неприйнятного для Баку Сергія Кірієнка – першого заступника президентської адміністрації РФ, який віднедавна курує не лише внутрішню політику, а й пострадянський простір.

Проте потреба Кремля у "розрядці" у відносинах з Баку пояснюється не лише відчуттям втрати регіону.

Іншим важливим для Путіна проєктом є просування транспортного коридору Північ-Південь, з тим щоб вийти з залежності від ненадійних балтійських і чорноморських проток.

Росія прагне якнайшвидше отримати доступ до портів Ірану в Перській затоці і Аравійському морі.

Для здійснення цього задуму Москва вимушена співпрацювати з Азербайджаном, навіть переступаючи через власні уявлення про статус імперського центру.

До речі, чи не є будівництво залізниць по цьому коридору індикатором підготовки війни на Балтиці, як свого часу побудова "Північних потоків" дала старт агресії проти України?.

Виникає питання: чи означає це формальне "примирення" Путіна та Алієва подолання всіх перешкод для співпраці РФ та Азербайджану? Скоріш за все, ні.

Хоча б тому, що за місяці конфлікту суспільні настрої в Азербайджані змістилися явно не на користь РФ.

І це неможливо ані ігнорувати, ані швидко змінити.

При цьому в Баку вже дали зрозуміти, що не збираються відновлювати функціонування важливих для Кремля пропагандистських установ – "Россотрудничества" і агентства "Спутник".

Схоже, і кількість акредитованих журналістів в обох країнах буде паритетна.

Азербайджан та РФ пропорційно випускатимуть під домашній арешт затриманих, хоча і тут можливі варіанти.

Серед затриманих азербайджанською поліцією є декілька старших офіцерів російських спецслужб, які працювали під журналістським прикриттям.

Одночасно Азербайджан буде продовжувати працювати над зниженням залежності від РФ, особливо у сфері трудової міграції (сотні тисяч або навіть два мільйони людей, долею яких Москва намагалася маніпулювати).

Ще одним важливим та довгостроковим фактором, що зменшує вплив Росії, є зростання суб'єктності Організації тюркських держав (ОТД).

Азербайджан, який перебирає головування в ОТД, активно просуває теми військової співпраці та безпеки в рамках цієї організації.

Це передбачає інституціоналізацію формату зустрічей міністрів оборони, спільні навчання та створення інформаційних центрів.

Зростання ОТД об'єктивно означає зниження впливу Росії на економіку та політику країн Центральної Азії.

ОТД розглядається в Москві, Пекіні та Тегерані як потенційний "британський/західний проєкт", спрямований на роз'єднання цих трьох центрів впливу.

Проте Азербайджан та інші члени ОТД намагаються демонструвати свою суб'єктність, надсилаючи сигнали, що ця структура не є інструментом поза регіональних сил.

Таким чином, криза з літаком не тільки не обмежила зовнішню політику Баку, а й прискорила формування незалежної позиції, де Азербайджан виступає як самостійний актор, який вибудовує відносини з Москвою виключно на основі двосторонньої вигоди та національних інтересів, одночасно посилюючи регіональні тюркські структури безпеки.