Шантаж "Томагавком". Головне про зустріч Зеленського з Трампом та її результати

Дві з половиною години зустрічі, з яких дві години пішли на переговори за закритими дверима – з тарілками та без.

Компліменти від Дональда Трампа і спроби української сторони задовольнити усі забаганки господаря Білого дому.

Все це – для того, щоб досягти кроку, який рік тому Україна категорично виключала, і лише розмови про який викликали би лють та публічний опір у Києві.

Найближчий тактичний крок, якого чекають від володаря Кремля – це його зустріч з американським президентом.

Безпосередня стратегічна задача цієї зустрічі – примусити Путіна до безумовного перемир'я із замороженням лінії фронту.

Не так давно Київ відкидав такі ідеї у зародку.

Торік все було навпаки: це Кремль добивався зустрічі з лідером США, а Україна була проти, нагадуючи про неприпустимість переговорів "про Україну без України".

Так само українська влада категорично і публічно виключала "заморожування" війни без передумов… Утім, за рік ситуація докорінно змінилася.

І на полі бою, і загалом в Україні, і, перш за все, у міжнародній політиці.

Чи приїде Путін у Будапешт на зустріч з Трампом? Певності у цьому нема, хоча шанси на початок переговорів – вищі, ніж будь-коли досі.

У тому числі – через "загрозу" постачання ЗСУ ракет Tomahawk.

Демонстративно публічні переговори України та США про Tomahawk стали непоганим інструментом тиску на Москву.

І хоча є всі підстави припускати, що Вашингтон ніколи не розглядав можливість такого постачання та почав ці розмови виключно для того, щоб налякати Кремль – у Києві не полишають сподівання, що у разі відмови Путіна від переговорів Трамп перетне і цю червону лінію та надасть Україні ці (або інші) далекобійні ракети.

Окреме питання – вибір місця можливої зустрічі.

Переговори у Орбана дають Україні як ризики, так і нові можливості.

Утім, навіть якщо зустріч Путіна з Трампом відбудеться в Угорщині, шанси на успіх є далеко не гарантованими.

Днями стали відомі подробиці попереднього раунду переговорів – сумнозвісного "саміту на Алясці", і вони додають певності у тому, що Путін знову вирішить обдурити Трампа.

Далеко не вперше і, мабуть, не в останнє.

Як Путін може потрапити до Угорщини.

Перед тим як розповісти про деталі переговорів, що відбулися у Вашингтоні – варто окремо зупинитися на угорському треку.

Можна з певністю стверджувати, що ідею зустрітися в Угорщині запропонував саме Трамп Путіну, а не навпаки.

Загалом цю зустріч просувають саме США; натомість Путін досі навіть не дав відповіді, чи готовий він на неї полетіти.

Чому саме Угорщина?.

І найголовніше – чи прилетить туди Путін?.

Насправді ці два питання тісно пов'язані.

Головний аргумент (майже напевно почутий від Віктора Орбана) Дональд Трамп виголосив, коли пояснював цю ідею на публічній частині своєї зустрічі з Володимиром Зеленським.

"Це безпечна країна", – розповів він про Угорщину.

І йдеться зовсім не про ту безпеку, що спадає на думку першою, коли чуєш цю фразу.

Це не про рівень злочинності, не про те, що в Угорщині немає війни тощо.

Угорщина безпечна особисто для Путіна.

Його там не заарештують.

А це – обов'язковий критерій вибору місця для подорожі правителя РФ.

Як відомо, російський лідер є розшукуваним за підозрою в міжнародних злочинах.

Щодо нього діє ордер на арешт, виданий Міжнародним кримінальним судом (МКС), тож усі європейські держави, які є членами МКС, зобов'язані арештувати Путіна, якщо той ступить на їхню землю.

Проросійська Угорщина Орбана – одна з тих держав, щодо якої у Кремлі є абсолютна впевненість, що та не виконає цих зобов'язань.

Угорський прем'єр ще навесні розпочав вихід своєї країни зі складу МКС; раніше він також прийняв у Будапешті ще одного розшукуваного судом лідера, ізраїльського прем'єр-міністра Беньяміна Нетаньягу; він також публічно гарантував, що прийме Путіна з повагою і без жодних обмежень для нього.

Тут варто нагадати, що Путін вже літав з візитом до країни-учасниці МКС, щодо якої був абсолютно певний, що там немає загрози арешту – до Монголії.

Угорщина є для нього так само безпечною.

Проблеми у тому, щоб дістатися Угорщини, у Путіна немає, зважаючи на те, що йдеться не про просту поїздку, а про мирний саміт.

Технічно урядові літаки РФ мають отримати дозвіл на проліт від лише єдиної держави ЄС – Румунії.

Шанси на те, що Румунія відмовить, абсолютно нульові, бо це був би плювок в обличчя не Путіну, а Трампу.

За цих умов навіть Польща дала би згоду та дозвіл (інше питання, що сам Путін навряд чи ризикне використовувати польське небо, зважаючи на історію Смоленська, де у 2010 році розбився польський урядовий літак з президентом Качинським та іншими посадовцями на борту; у Польщі поширена думка, що його збили).

Тож за бажання Путін полетить до Угорщини.

Але чи треба йому це? Це окреме питання, до якого повернемося згодом.

Далекобійні переговори.

Коли Зеленський вирушав з Києва до Вашингтона на переговори з Трампом, він ще не знав про ідею президента США щодо зустрічі з Путіним у Будапешті.

Але головна тема, навколо якої готувала переговорні тези українська сторона, від цієї зміни не стала менш актуальною.

Зеленський їхав перш за все для того, щоби переконати Трампа у потребі бити по російському тилу, змушуючи Путіна піти на поступки.

Президент України, який на сумнозвісній зустрічі 28 лютого в Овальному кабінеті вислухував звинувачення про те, що він "не має карт" у війні з РФ – цього разу прийшов на зустріч з Трампом із картами.

Щоправда, американський лідер цей жарт не зміг оцінити – англійською мовою гральні карти (cards) та географічні (maps) звучать гать по-різному.

Поза тим, саме ці карти були основою української переговорної позиції.

Зеленський пояснював і переконував, що удари по енергетичних і військових спроможностях РФ, розташованих глибоко в тилу, позбавлять Росію сил для подальшого ведення війни.

А символом цих ударів для української сторони стали ракети Tomahawk.

Ці ракети, що мають, залежно від модифікації, дальність до 2,5 тисяч км, є одним із символів американської військової міці, тож коли нещодавно Трамп почав натякати, що може передати їх Україні – у Києві це сприйняли як справжню революцію.

Але схоже, що для Трампа це був лише інструмент гри з Києвом та шантажу Москви.

Два останні дні це наочно довели.

А як інакше можна називати історію з тим, що Трамп, за його ж словами, питав згоди Путіна на постачання ракет Україні.

"Я запитав, чи не заперечуєте, якщо я дам кілька тисяч Tomahawk вашим опонентам? Я сказав йому це.

Йому не сподобалася ця ідея", – переказав президент США свій діалог з російським лідером.

І навіть якщо хтось мав сумнів, що розмови про Tomahawk є лише дипломатичною грою – на зустрічі із Зеленським Трамп це додатково підтвердив, заявивши українському гостю, що "томагавки" потрібні Америці, і він не хотів би передавати ракети Україні.

Треба наголосити: "шантаж 'томагавками'" виявився доволі ефективним.

Саме лише обговорення цієї ідеї провокувало публічну істерику у Москві – то від Медведєва, то від Лаврова.

Схоже, що це дійсно болюча тема для РФ.

Російських посадовців не зупиняло навіть те, що Україна, імовірно, не могла би використати ці ракети, навіть якби отримала, і росіяни мали би це добре усвідомлювати.

Tomahawk – це ракета морського базування.

У США не було потреби робити її наземною, тому донедавна наземні комплекси просто не розробляли (є лише пару одиниць найновішої модифікації).

А варіант того, що американські кораблі запускатимуть ці ракети по РФ "в інтересах України", можна наперед відкинути.

Та якщо якась гра є болючою для Росії – її варто підтримувати.

Тому не дивно, що Зеленський все одно продовжив переговори про Tomahawk.

Причому – публічно.

На зустрічі у Білому домі він заявив, що пропонує Трампу дронові технології в обмін на Tomahawk.

Зрештою, переговори з Трампом про далекобійні удари по Росії у будь-якому разі мають сенс.

І через те, що далекобійні удари для нас мають значення і без прив'язки до Tomahawk.

Медіа повідомляли, що Україна має певні проблеми із погодженням зі США ударів також іншими ракетами, як-от ATACMS.

Пояснення Трампу того, навіщо це ЗСУ, ніколи не є зайвим.

Переговори для затягування часу?.

Утім, дива у міжнародній політиці трапляються – особливо з таким антисистемним лідером, як Трамп.

А раптом одного дня Путін образить Трампа настільки сильно, що постачання Tomahawk стане реальністю? Хоча наразі американський лідер демонструє дива терпіння, про що стало відомо цього тижня.

"Європейська правда" вже розповідала про докорінну зміну ставлення уряду Трампа до допомоги Україні та про відомі причини цього (читайте, зокрема, статтю зі штаб-квартири НАТО "Мільярди для Трампа, зброя для України").

Та на тлі візиту Зеленського стало відомо про ще одну причину.

І не виключено, що у Трампа вирішили свідомо "злити" це у медіа.

Як розповіли одночасно кілька джерел видання Financial Times, зустріч Трампа з Путіним на Алясці, що проходила у вузькому колі, стала безуспішною для лідера США – Путін відхилив усі його пропозиції, а натомість влаштував Трампу псевдоісторичну лекцію про Рюрика і "адіннарот".

"За словами очевидців, Трамп був приголомшений, кілька разів підвищив голос і в якийсь момент навіть пригрозив піти", – йдеться у публікації.

У підсумку президент США скасував запланований на Алясці урочистий обід із Путіним (це дійсно мало місце), хоча публічно продовжував заявляти про успішні переговори – не підкріплюючи свої слова жодними поясненнями того, у чому ж полягає їхній успіх.

Все це дає підстави для сумніву, що й цього разу зустріч матиме результат.

Про це кажуть цілком відкрито.

Так, в уряді Німеччини офіційно кажуть, що налаштовані скептично щодо зустрічі Трампа з Путіним.

Ба більше, це чудово розуміє і сам Трамп – про що він повідомив Зеленському.

У присутності журналістів Трамп допустив, що Путін намагається затягнути час, і що це – єдина причина того, що він продовжує переговори.

І якщо Трамп їде у Будапешт із більш реальним розумінням того, якими є мотиви лідера РФ – це можна лише вітати.

Бо саме це дає шанс, що переговори будуть успішнішими за раунд на Алясці.

Звісно, якщо ці переговори взагалі відбудуться.

"Миротворчість" Віктора Орбана.

Попри те, що наразі Путін ще не дав згоди на участь у саміті, шанси на це є високими.

І це пов'язано саме з угорським фактором – тож на ньому варто ще раз зупинитися.

Для України поява Орбана у цій комбінації стала несподіванкою, визнають у команді Зеленського.

І ця несподіванка не є приємною.

А от Орбан про цю ініціативу знав (і майже напевно сам запропонував Трампу своє посередництво під час нещодавньої зустрічі у Шарм-ель-Шейху).

Річ у тім, що для авторитарного лідера Угорщини проведення такого мирного саміту – це не про мир як такий.

Є те, що для Орбана має вагу значно вищу, ніж мир в Україні.

Як відомо, Угорщина зараз йде до парламентських виборів, у яких Орбан з високою імовірністю може програти: всі рейтинги, а також їхня динаміка віддають перевагу його опоненту, Петеру Мадяру.

Для політичного виживання Орбану потрібне якесь диво – і успішний мирний саміт може виконати саме таку роль.

По-перше, це означатиме візит Трампа до Будапешта (для виборців Орбана це має вагу).

По-друге, немає сумніву, що Орбан використає це для пропагандистської кампанії і надалі буде розповідати, що усі економічні проблеми угорців ось-ось підуть у минуле і настане процвітання саме через те, що потужний Орбан став миротворцем і зміг просунути мир на своїх умовах.

Чи це спрацює? Це вже інше питання, але шансів на збереження влади у Орбана точно стане більше.

А натомість у разі, якщо Путін, попри анонсований візит і попри зусилля Орбана, відмовиться від поїздки – це, навпаки, завдасть сильного, може навіть вирішального удару по іміджу угорського прем'єра і по його шансах на збереження влади.

Бо це руйнує "міфологію" Орбана про його вплив на учасників та перебіг мирних переговорів.

Ці аргументи розуміють також у Кремлі.

І це підвищує шанс на те, що Путін таки долетить у Будапешт на зустріч.

Бо для нього збереження при владі в Угорщині Орбана, найбільш проросійського серед усіх топполітиків у ЄС, є нагальною необхідністю.

Чи означає це, що проведення мирного саміту саме у Будапешті суперечить інтересам України? Ні, не обов'язково.

Насправді Україна може отримати і плюси від того, що Орбан буде залучений до цього процесу – якщо той дійде до фіналу.

Багато говорилося, і це підтримують також у Вашингтоні, що у разі, якщо зрештою вдасться примусити Путіна до миру, то обов'язковим елементом "безпекових гарантій", які має отримати Україна, повинне бути членство України в ЄС.

А це також означає, що нам необхідно знайти шлях, як подолати вето Угорщини, що наразі блокує цей шлях.

Один з варіантів досягнути цього – через зміну влади в Угорщині.

Але це – рішення угорських виборців, на яке Київ не може вплинути.

А якщо Орбан збереже посаду?.

У цьому разі чи не єдина реальна можливість включає тиск Трампа на Угорщину.

Якщо безпідставне блокування від Орбана буде головною перепоною на потенційному шляху Трампа до Нобелівської премії миру – то аргументи знайдуться.

А долучення Орбана до мирного процесу допоможе зробити це природнішим.

Втім, це наразі дуже потенційний сценарій, який стосується радше майбутніх, ніж нинішніх подій.

Бо шанси на те, що вже ця зустріч у Будапешті стане проривною, видаються відверто невисокими.

Скоріше, ця зустріч має шанси стати невеличким кроком, який отримає розвиток згодом.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".