Чи вистачить Росії сил для ще однієї війни?

Восени 2025 року президент Російської Федерації Володимир Путін оголосив про масштабний призов до двох мільйонів резервістів, дозволивши їх залучення до бойових дій за межами країни. На тлі цього рішення зростає занепокоєння світової спільноти щодо ймовірності ескалації — від нових військових кампаній до посилення ядерної риторики. Водночас аналітики ставлять під сумнів, чи дійсно Росія має економічні та людські ресурси для ще одного фронту, особливо проти НАТО або країн Європи.

На перший погляд, економічна реальність у РФ не залишає Кремлю простору для розгортання нової масштабної військової операції. За даними Банку Фінляндії (BOFIT), який понад 30 років відстежує економіку Росії, нинішній стан можна охарактеризувати як глибоку кризу. Військова економіка поглинає ресурси, які зазвичай використовуються для розвитку цивільного сектору — інвестицій, соціальної сфери, інфраструктури. Проте сам факт виснаження не обов’язково означає повну неспроможність.

BOFIT констатує, що Росія продовжує функціонувати за моделлю “економіки жертви”. Високий рівень “коефіцієнта жертовності” — здатності держави спрямовувати значну частку ВВП на військові потреби — дозволяє Кремлю вести виснажливу війну, при цьому утримуючи базову підтримку населення. За оцінками, РФ витрачає на війну в Україні близько 9–10% ВВП, а можливий додатковий конфлікт у “сірій зоні” проти Європи обійшовся б ще у 2–3% ВВП. Для порівняння, витрати США на військову допомогу Україні в 2022–2024 роках не перевищували 0,53% ВВП. Умовна “дешева війна” проти Європи — це потенційно конфлікт не в класичному сенсі, а з активним використанням дезінформації, кібератак, політичного саботажу та проксі-груп. Такий підхід знижує прямі витрати та ризики, але створює значні загрози стабільності на континенті.

Однак найбільшим викликом для Путіна є не економіка, а людський ресурс. Хоча в Росії нараховується близько 7–8 мільйонів чоловіків віком від 21 до 29 років, лише частина з них готова укладати контракти на участь у війні. Після перших невдалих хвиль мобілізації, що викликали масову втечу за кордон, Кремль зробив ставку на контракти із щедрими бонусами. Сума підписного бонусу становить 40–50 тисяч доларів, а щомісячна заробітна плата — понад 2300 доларів, що значно вище середньої по країні, особливо в депресивних регіонах. Оцінки вказують, що для компенсації бойових втрат і завершення контрактів щороку потрібно близько 500 тисяч нових солдатів. Навіть за умов високої мотивації та фінансових стимулів, такі темпи набору поступово створюють тиск на бюджет. Витрати на оплату контрактів лише для нових військовослужбовців можуть становити близько 1% ВВП на рік. Додаткове фінансове навантаження спричиняють компенсації пораненим та родинам загиблих.

Наразі в “СВО” задіяно близько 600 тисяч російських військових. Щорічні втрати, за оцінками аналітиків, досягають 360 тисяч осіб. Додатково близько 100 тисяч щороку потребують заміни після завершення строку контракту. Теоретично, людський ресурс у РФ поки дозволяє підтримувати такий рівень мобілізації ще кілька років. Проте інші показники вказують на системне ослаблення. Зростання ВВП впало з 4% до 1,4% на рік. За поточних тенденцій очікується, що через п’ять років дефіцит бюджету може досягти 8–9% ВВП. Незважаючи на те, що уряд РФ зберігає жорсткий контроль над банківською системою, резерви та заощадження (близько 30% ВВП) не зможуть нескінченно компенсувати структурний спад. За висновками аналітиків, російська економіка — це економіка затягування часу. Вона не здатна розвиватися, але все ще здатна підтримувати режим і військову машину протягом 3–5 років. Загрозу посилює ідеологічний чинник — готовність Кремля ігнорувати втрати серед цивільного населення і використовувати репресивні інструменти для утримання контролю.

Загалом, Путін має обмежені, але реальні ресурси для відкриття нового фронту. Ймовірно, цей фронт матиме гібридну природу, буде дешевшим у порівнянні з війною в Україні, але не менш небезпечним. Головна загроза полягає не лише у здатності Росії вести війну, а у її готовності це робити попри всі внутрішні втрати і економічні ризики.