Коли варто робити операцію на носовій перегородці: поради отоларинголога

Поради, як важливо дихати носом, ми чуємо з самого дитинства. Але як бути, якщо цей ніс постійно закладений, через що рот у нас постійно відкритий, уві сні ми хропемо, і навіть якщо ми в хорошій фізичній формі, звичне кардіонавантаження призводить до задишки. Ви приходите до лікаря зі скаргами на нежить або алергію, а він вас приголомшує тим, що проблема у викривленій перегородці. Так варто робити операцію чи можна обійтися неінвазивними засобами?

Про те, коли показана септопластика (операція з виправлення викривленої носової перегородки), чому краплі для носа не вихід, як із віком змінюється форма носа і чому у людей похилого віку може погіршуватися дихання - Коротко про розповів старший науковий співробітник Інституту отоларингології НАМН України, кандидат медичних наук, ЛОР-хірург Борис Миронюк.

Перегородка носа викривлена ​​у понад 90% людей, але операція потрібна не всім

- Борисе Миколайовичу, чому викривляється носова перегородка?

– Причин може бути багато. По-перше, ця особливість може бути спадковою, вродженою. По-друге, коли дитина народжується, при проходженні голівки через родові шляхи може статися травмування носа. Особливо великий ризик, якщо таз у матері вузький.

Потім, діти часто падають - раніше казали, "як солдатики": вони не виставляють перед собою руки, тому часто отримують травми носа.

Пізніше, при статевому дозріванні, відбувається зростання хрящової та кісткової тканин. Перегородка носа складається з двох частин - хрящової та кісткової, і ростуть вони у різний час. Іноді кістка росте швидше, потім хрящ – через це з'являється викривлення.

Якщо були травми в дитинстві, з віком вони можуть призвести до девіації перегородки.

92-94% людей мають той чи інший ступінь викривлення перегородки, але це не означає, що всім підряд потрібно робити операцію. Головне - зрозуміти, чи страждає функція носового дихання.

- Виходить, викривлення є майже у всіх, але операція потрібна не завжди?

- Так. Буває, що перегородка викривлена, але людина дихає нормально. А буває навпаки - незначне викривлення, але воно зачіпає анатомічний клапан носа, і тоді порушується аерація.

Під час дихання через ніс повітря рухається як ламінарно (рівна, спокійна течія, коли шари повітря рухаються паралельно один одному, не змішуючись і не створюючи вихорів. - Ред.), так і турбулентно (хаотичний, вихровий рух повітря, коли шари перемішуються, утворюються завихрення). Якщо перегородка порушена, виникають проблеми: хропіння уві сні, апное, нестача кисню при навантаженні.

Існують спеціальні тести, особливо поширені вони за кордоном: лікарі запитують, чи відчуваєте ви кисневе голодування, втому, чи ви прокидаєтеся виспаним, дихаєте носом чи ротом, чи пересихають у вас губи.

На підставі цих відповідей, частоти нежиті, гайморитів, алергічного риніту та інших факторів лікар приймає рішення про необхідність операції.

- Чому так важливо дихати носом, а не ротом?

- Носове дихання – природний фільтр, обігрівач та зволожувач повітря, без якого страждає весь організм.

Коли людина дихає ротом, повітря потрапляє у легені неочищеним та холодним, пересушує слизові, підвищує ризик інфекцій. Але найголовніше – страждає мозок: він отримує менше кисню. Як наслідок, порушується увага, пам'ять, погіршується сон.

- Я правильно розумію, що викривлення перегородки може викликати нежить, головний біль, хропіння?

- Так, це все пов'язано із кисневим голодуванням. Якщо людина дихає ротом, то це вже патологія - називається "ротове дихання". Повітря має проходити через ніс, де воно очищається, зігрівається і зволожується.

Якщо повітря йде прямо в горлянку, виникають хронічний фарингіт, часті ангіни: слизова оболонка не встигає фільтрувати інфекцію. У носі є ворсинки та мукоциліарний кліренс – вони затримують бактерії. Коли з'являються слиз, скоринки - це нормальна захисна реакція.

– Як зрозуміти, коли операція потрібна, а коли ні?

- Це має вирішувати лікар. У мене були два пацієнти - обидва боксери. Перший багато разів ламав ніс, але дихав нормально. Казав: "Тільки при великому навантаженні, коли біжу чи тренуюся, відчуваю нестачу повітря". Він вирішив зробити операцію після завершення спортивної кар'єри.

А другий був молодим, 14 років, у нього клапан носа не працював. В юності йому вистачало дихання на короткі раунди, але коли перейшов у дорослий бокс, стало бракувати повітря. На 5-6-му раунді починалася задишка, відкривав рота - отримував удар. Тобто при навантаженнях цього вже було недостатньо. Другому потрібна була операція.

Схожа ситуація і у пілотів: з віком атрофуються м'язи, дихання стає гіршим, особливо якщо були травми вуха або проблеми з євстахієвою трубою.

Після операції важливо уникати навантажень хоча б тиждень

- Як відбувається операція з вирівнювання перегородки?

– Зараз операції проводяться ендоскопічно – це нескладна процедура. Звичайно, будь-яка операція має ризик, але за категорією вона не вважається складною. Вирівнюється хрящова частина перегородки, використовуються різні методики.

- Чи стає після цього ніс рівніший зовні?

– Ні. Перегородка – це внутрішня структура. Вона не впливає на зовнішній вигляд носа. Якщо викривлення торкається верхніх відділів, може злегка деформуватися спинка носа - тоді роблять пластичну операцію.

Є функціональні операції, які відновлюють дихання – септопластика, а є естетичні – ринопластика. У 90% випадків операція з вирівнювання перегородки не змінює форму носа, хоча іноді візуально він стає трохи рівнішим.

- А чи можуть бути ускладнення після операції?

- Ускладнення можливі за будь-якої операції. Якщо септопластику виконано правильно, ризик мінімальний. Раніше при резекції просто вирізали тканину, а тепер все робиться під ендоскопом, який збільшує зображення у 60-90 разів. Все видно на моніторі – це філігранна, точна операція.

Якщо не дотримуватись післяопераційного режиму, можуть бути кровотечі або нагноєння. Після операції не можна піднімати тяжкості, займатися спортом, приймати гарячий душ, щоб не посилювався приплив крові до голови.

У мене був пацієнт, який наступного дня після операції пішов гуляти до лісу, грав у бадмінтон – у результаті від невеликого навантаження у нього ринула кров із носа. Важливо хоча б тиждень берегти себе.

– А чи можна випрямити перегородку без операції?

- Самостійно – ні. Існують різні йогівські вправи, коли через одну ніздрю вдихають, через іншу видихають, але це не виправить анатомію.

Раніше намагалися проводити різні маніпуляції: хрящ нагрівали, розм'якшували, потім охолоджували - він тимчасово випрямлявся, але через пів року повертався в колишнє положення.

Деякі пацієнти бояться наркозу, але сьогодні це вже не страшно – багато хто навіть зуби лікує під загальним наркозом. Сучасні технології дозволяють робити такі операції безпечно.

- Якщо проблема з диханням у дитини, до якого віку не варто робити таку операцію? Чи потрібно чекати, доки вони виростуть?

– Все залежить від функції. Якщо травма сильна і половина носа не дихає, а дитина змушена постійно дихати ротом – це впливає навіть на формування щелепи та зовнішній вигляд обличчя (не на краще).

У таких випадках можна робити щадну операцію – це пластика перегородки, септопластика. Іноді її проводять навіть із 5 років, якщо є показання. Хоча зазвичай такі операції намагаються робити після 10 років, але можна і з 5, якщо це потрібно. Усе індивідуально.

Іноді операція відкладається до статевого дозрівання, але якщо дитині 14-15 років і вона не може дихати, чекати до 17-18 років не потрібно.

При операції важливо враховувати анатомію – є зони зростання, і важливо знати, де саме можна видаляти хрящову тканину, а де не можна чіпати.

– У знайомої був рівний ніс, а у підлітковому віці став викривлятися – і дихати стало важко, і зовні це було помітно, а травм не було. Таке може бути?

- Так, звичайно. Зростання у всіх відбувається по-різному. У середньому формування обличчя та носа завершується до 21-22 років, іноді воно йде до 25. У дорослих людей форма носа теж може змінюватися: з віком тканини атрофуються, і кінчик носа у літніх людей трохи опускається.

Іноді людина все життя дихала нормально, а після 60-70 років зауважує, що стало важче дихати. А все тому, що опустився кінчик носа, і клапан почав перекривати повітря. І тут теж потрібна операція.

Тож вирішити, кому і коли потрібна операція, може лише лікар. Але загалом боятися такої операції не варто. Вона не вважається складною та проводиться ендоскопічно.

Важливо

Чому краплі для носа – не вихід

- Часто, коли у людини не дихає ніс - вона рятується краплями, підсідає на них. Чому так відбувається? І чи можна ними скористатися?

- Коли ніс не дихає, особливо при викривленні перегородки, алергії чи застуді, багато хто використовує судинозвужувальні краплі. Вони дійсно швидко допомагають, знімають набряк слизової оболонки. Однак при тривалому застосуванні судини перестають "працювати" самостійно. Людина стає залежною від препарату - без неї ніс не дихає зовсім.

Через тижнів два застосування крапель (у когось і раніше) розвивається медикаментозний риніт - хронічний набряк слизової оболонки, коли людина буквально "підсідає" на краплі. Слизова оболонка пересихає і стоншується, вії, що очищають повітря, руйнуються, природна регенерація тканин порушується - виникає хронічне запалення, яке тільки посилює закладеність.

Іноді набряк стає настільки стійким, що людині доводиться робити операцію відновлення дихання.

- Кажуть, що судинозвужувальні шкідливі не лише для носа, а й навіть серця. Це правда?

- Так. Діючі речовини судинозвужувальних препаратів всмоктуються в кров і можуть викликати підвищення артеріального тиску, прискорене серцебиття, перебої в ритмі, звуження судин по всьому тілу, а це підвищує навантаження на серце, викликає головний біль, безсоння.

Особливо небезпечно зловживати краплями людям із гіпертонією, захворюваннями серця, щитовидної залози та літнім пацієнтам. У них навіть невеликі дози можуть спричинити стрибки тиску та аритмію.

- Що робити, якщо без крапель уже не дихається?

- Звернутися до ЛОР-лікаря. Лікар допоможе скасувати препарат та відновити слизову оболонку - за допомогою промивань, м'яких стероїдних спреїв, фізіотерапії.

Тож краплі не вихід. Якщо ніс погано дихає, важливо знайти причину – і лікувати її.