Нобелівська премія з економіки — тріумф інновацій і культури зростання

Щойно відбулося оголошення лауреатів Нобелівської премії з економіки, мені почали писати у соціальні мережі. І не лише тому, що тема премії — технологічний прогрес, інновації та стале економічне зростання — є наскрізною у багатьох дослідженнях нашої команди.

Річ у тім, що мені, як і торік, вдалося не просто вгадати основний тематичний напрям, а й назвати двох із трьох переможців ще до офіційного оголошення. Нобелівський комітет підтвердив тезу, що майбутнє неможливе без культури зростання.

Джоел Мокір — архітектор культури зростання

Згідно з офіційним пресрелізом Нобелівського комітету, Джоел Мокір (Joel Mokyr) отримав свою частину премії «за те, що виявив передумови сталого зростання через технологічний прогрес».

Наші висновки, ґрунтовані на його працях, що поєднують економічну історію, філософію науки і теорію інновацій, повністю корелюють із рішенням Комітету:

1. Технологічний прогрес стає рушієм економіки лише після сукупності змін. Джоел Мокір у праці Long-term Economic Growth and the History of Technology показує: до Індустріальної революції інновації існували, але не спричиняли сталого зростання. Для цього необхідні культурні та інституційні чинники.
2. Культура зростання (A Culture of Growth). Мокір аргументує, що трансформація суспільного ставлення до знань, науки, інновацій — це фундаментальний, а не другорядний чинник переходу до модерної економіки. Історично все це будували інтелектуальна еліта, транснаціональні мережі знань і віра в прогрес. Культура зростання в Україні потребує не лише технологій, а й соціального капіталу — довіри, партнерства, відкритості, інклюзивності.
3. Важлива інтеграція науки, технологій і практики. Useful knowledge + mechanical competence + інституційна підтримка разом породжують стале зростання.
4. Необхідність наукових пояснень. Щоб інновації були послідовними (in a self-generating process), замало знати, що щось працює. Комітет вказує, що Мокір довів: треба мати наукові пояснення, чому це працює.
5. Опір та інерція. Мокір досліджує опір технологічним змінам (The Political Economy of Technological Change): інновації можуть бути пригнічені через політичні сили, страх невдач або культурний опір. Важливим є і ефект інерції — затримка широкого застосування винаходів через інституційні бар’єри чи низьку мотивацію. Це те, що ми постійно бачимо в Україні.
6. Інтеграція. Стале зростання породжується поєднанням Useful knowledge (корисних знань), mechanical competence (механічних компетенцій) та інституційної підтримки.

Філіпп Агіон, Пітер Ховітт і «Творча руйнація»

Як на мене, ідеї ще одного цьогорічного лауреата Філіппа Агіона (Philippe Aghion) ще важливіші для розуміння тематики економічного розвитку. Агіон — один із провідних теоретиків у галузі економіки зростання.

Чим особисто мені близький його внесок — це тим, що в основі його поглядів лежить шумпетерівська ідея «творчої руйнації». Разом із Пітером Ховіттом (Peter Howitt) він розвинув класичну модель ендогенного зростання (Endogenous Growth Theory).

Ключові висновки з праць Агіона

Рівновага «рента vs конкуренція». Інноватори мають отримувати тимчасові рентні надприбутки для інвестицій. Але якщо рента стає надмірною або бар'єри входу високі, динаміка знижується. Це благо і водночас проблема для українських технологічних гігантів, як-от Ajax, mono, «Нова пошта», Grammarly. Надмірна конкуренція, що знижує інвестиційну привабливість, також шкідлива («ефект втечі», або escape competition).

Роль держави. Державна економічна політика має адаптуватися до структури економіки, і стимулювання повинне залежати від того, наскільки компанії є інноваторами чи імітаторами.

Екологічне зростання. У новіших працях Агіон (як-от A Theory of Endogenous Degrowth and Environmental Sustainability) розглядає, як із зростанням доходів попит зміщується до менш матеріаломістких товарів (послуги, якість), що торує шлях до екологічно збалансованого зростання.

Пітер Ховітт, співлауреат з Агіоном, доповнює модель ендогенного зростання акцентом на конкуренцію як рушій інновацій. Разом їхні праці показують, що політична влада може стимулювати «творчу руйнацію» в таких країнах, як Україна, через прозорі антимонопольні правила та інвестиції в освіту і загалом у розвиток людського капіталу.

Моделі Агіона (ендогенне зростання) критикують за ігнорування нерівності (зокрема, прихильники лібертаріанства), та, як і праці Пола Ромера, за визначення суттєвої ролі держави в розвитку інновацій. Праці Мокіра — історичні, але недооцінюють глобальну нерівність (колоніалізм як фактор культури зростання в Європі).

Разом з тим зараз в економічній науці відбувається розвиток третьої хвилі ендогенного зростання — коли інновації з’єднуються з поведінковими, соціальними та екологічними чинниками.

Про що це для України

Нобелівська премія зазвичай це не просто відзнака, це інтелектуальна директива. В цьому разі вона чітко вказує: економічне лідерство ґрунтується не на сировинних ресурсах і не на виключності індустріалізації, а на знаннях, культурі та інститутах.

Інтеграція фундаментальної та прикладної науки, технологій, практики (за Мокіром) у поєднанні з регульованою «творчою руйнацією» (за Агіоном) і розвитком людського капіталу може стати дорожньою картою, яка дасть можливість Україні отримати нову Національну економічну стратегію, вийти з олігархічно-монопольної моделі та стати «житницею сенсів» — глобальним майданчиком інновацій.