Олег Маслюк: Наразі називаю себе людиною, яка цікавиться багатьма речами і робить все

30 жовтня на великі екрани виходить комедія «Батьківські збори». Сім’ю Чуприн, Віку та Марка, тут грають Анастасія Цимбалару та Олег Маслюк. Ну а їхні амбіції зробити доньку президентом школи часом нагадують цілий передвиборчий марафон.

В інтерв’ю Коротко про Олег Маслюк розповів, як став «чоловіком» Анастасії Цимбалару, які його спогади про школу, про бійку з другом Женею Яновичем на знімальному майданчику, чим наразі займається, чи хотів би робити сольний комедійний проєкт та з ким сьогодні проводить своє дозвілля.

Не скажу, що я – з тих акторів, які дуже займаються своїм акторством

- Олеже, давно ви ніде не знімалися. Попередня стрічка «Бурштинові копи» за вашою участю вийшла ще у 2021 році?

- Так.

- У вас з Женею Яновичем є гумористично-футбольна вікторина на YouTube «Небезпечна передача». Чимось ще займаєтеся?

- Минулого року я знімався у серіалі, але він досі ще не вийшов.

Наразі я себе називаю людиною, яка цікавиться багатьма речами і робить все. Іноді коментую спортивні події, ходжу на футбольні студії.

Плюс у мене є в TikTok рекламні інтеграції з деякими брендами. Тому сказати, що я лежу, сиджу, це не зовсім правильно.

- TikTok самі знімаєте? Невже ви, який не любить соцмережі, пішов у TikTok?

- Ні, це наша команда «Мамахихотала» знімає. У нас є відділ, де ми ведемо під ключ акаунти для брендів. Тому в мене TikTok нема, а я в TikTok є.

- Цим можна заробити на життя?

- Так.

- Ви згадали за серіал, який ще не вийшов. Це якась комедійна історія?

- Це поліцейська комедія. Я у своєму звичному амплуа – такий собі недолугий напарник, який завжди щось наплутає, але з часом еволюціонує і розвивається. Тобто є два копи-напарники, один серйозний, інший - не дуже, і вони розслідують гучні злочини.

- Вам не набридає завжди грати простачків?  

- Спробувати щось інше завжди хочеться. Але не скажу, що я – з тих акторів, які дуже займаються своїм акторством. Якщо є якісь пропозиції, ходжу на кастинги. Якщо немає, то не стукаюсь у двері, скажімо так.

Навіть цих простачків я намагаюся якось видозмінювати, щоб вони відрізнялися від проєкту до проєкту. Грати одну людину не дуже прикольно. Але це моя природа, таке моє амплуа, я в ньому відчуваю себе досить природно, органічно, мені не треба щось награвати, додумувати, накручувати себе.

- Не сумуєте за акторством? «Мамахихотала», наскільки відомо, зараз не дає концертів.

- У нас з'явилася гарна традиція - робити один великий концерт на Новий рік і випускати потім версію на YouTube.

Звичайно, сумую, по суті, я виріс як сценічний актор. Пам'ятаю, коли «Мамахихотала» була на НЛО TV – скільки ми працювали! Ти до цього звикаєш, в тебе завжди є певний пошук ролей, бо ти не можеш грати тільки сам себе. Там завжди були пошуки, перевтілення, а це завжди цікаво, ти розвиваєшся, створюючи свою акторську амплітуду.

До того ж, є глядач, який реагує на твою творчість, а це завжди обмін величезною енергією з глядачем. Ти постійно у формі. Бо коли ти довго цим не займаєшся, то трішки «замерзаєш», відвикаєш.

Тому отакі повернення до невеличких ролей – це, звичайно, мрія. І ці концерти, які ми робимо на Новий рік, - наче зустріч випускників (сміється). Ми всі повертаємося з різних YouTube-проєктів, театральних проєктів, якихось власних справ і робимо невеличку магію на сцені. І для себе, і, сподіваємося, для глядачів.

Але в тій роботі були й мінуси. Коли ти дуже багато граєш на сцені, то вигораєш. Ти починаєш не створювати умови, а жити в цих умовах. І це дуже погано. Це не завжди викликає бажання пошуку і апетиту. Тому сумую за акторством, але потрошку нагулюю апетит, щоб видавати краще.

- Ніколи не думали про сольний проєкт?

- Цікаве питання. Мабуть, сольний проєкт сам не потягну. Я, скоріше, людина, яка може функціонувати тільки в команді. Можливо, в мене є лінощі чи якісь інші речі відволікають. Мені треба стимули, мотивування, а це може забезпечити тільки командна робота.

В університеті до нас інколи приходили психологи і проводили тести. І в мене одного з групи була певна кількість балів, що я потрапив у проміжок, де йде ідеальний працівник, ідеальний виконавець, але не керівник (сміється). Тому я можу працювати тільки в команді.

- Зрозуміло, що для сольного проєкту, окрім акторського таланту, треба мати ще й організаторські здібності, щоб все це потягнути.

- Без сумніву. Тому це може бути катастрофа (сміється).

Було дуже незручно, особливо, коли на тебе заскакує Женя, який важить немало

- У «Батьківських зборах» у вас одна з головних ролей. Проходили кастинг чи вже по дружбі запросили, знаючи, на що ви здатні?

- Мені здається, коли наші хлопці, Дмитро Андрієнко та Іван Мелашенко, писали сценарій, то вже писали під когось конкретного, уявляли, хто буде грати ці ролі. Можливо, когось узгоджували точково. Я глобального кастингу не проходив. Чесно кажучи, повну версію сценарію дізнався вже майже на початку зйомок, щоб краще зрозуміти свого персонажа, як він діє.

В принципі, хлопці розуміють, який у кого потенціал. І актори вже їм знайомі по інших проєктах. Тому якось так все склалося.

- Вас одразу поставили в пару з Настею Цимбалару? 

- Мені здається, одразу. Чесно кажучи, всіх подробиць кастингу не знаю. Женя Янович і Тоня Хижняк - пара претензійна, як я їх називаю. Андрій Ісаєнко і Ліля Цвєлікова – пара конфліктна. І є пара, яка мусить з ними контрастувати, - більш спокійна, така собі пара відмінників. Це ми з Настею.

- З Настею легко зігралися? Вона професійна акторка і дуже приємна, як людина.

- Ви вже відповіли на це запитання. Я ж трішки актор і трішки ні, якщо так можна охарактеризувати. Інколи з різними акторами є свій підхід. Зазвичай всі актори, з якими я працював, - дуже відкриті і прикольні люди. Просто у кожного є своя зона комфорту, яку не варто порушувати. З Настею все одразу вийшло фантастично. Я завжди намагаюся нікого не напрягати. Настя – проста людина, в хорошому розумінні цього слова, з нею можна пожартувати, повеселитися. Дійсно, вона дуже крута, професійна, чарівна, з нею було дуже-дуже класно.

- Та ви й сам така людина - добра, приємна, неконфліктна. Навіть не уявляю, що ви можете на когось крикнути чи роздратуватися.

- Все одно є якісь межі, коли ти можеш бути неконфліктним, добрими. Але інколи цим можуть користуватися і це треба якось зупиняти, бо далі це будуть робити все більше й  більше.

Інколи буває на майданчику, коли я можу трохи психонути. Я теж людина. Але зазвичай все пропускається через гумор.

- Ваш герой схожий на вас у житті? В анотації йде мова, що він чоловік піддатливий. Легко йдете на поступки?

- Візуально він точно схожий. Внутрішньо в принципі теж. Мною можна маніпулювати, але не сильно.

- У трейлері є шматочок вашої бійки з Женею Яновичем. З Женею ви друзі. Хто кого переміг?

- Може, ми в житті сильніше билися (сміється). Це річ більше постановочна. Проблема була в тому, що все знімалося як однокадрова історія. Тобто ця бійка триває хвилини півтори-дві. А знімали ми все влітку у коридорі школи, де всі вікна були забиті. Це було дуже незручно. Особливо, коли на тебе заскакує Женя, який важить немало. Він тільки прикидається, що він худий (сміється). При цьому завжди треба було ще й крутитися. Після кожного дублю мене доводилось сушити хвилин 20, бо я був геть мокрий.

А в самій бійці не було чогось незвичайного, не було прямих ударів. Можливо, в якомусь дублі я розізлився і трошки сильніше вдарив. Все можливо (сміється).

Не було жодної олімпіади, на яку б я не їздив

- А ви любили школу?

- Я любив школу. По-перше, вона в мене була через дорогу, мені не треба було їздити, рано прокидатися. А з якогось класу, не пам’ятаю, мене поставили перед фактом, що я мушу йти на медаль, і мені доводилося вчитися. А якщо доводилося, це якось і виходило, бо ти на навчання не забивав.

Вже в 10-11-му класі я міг на улюблених предметах просто щось вигадувати. Коли щось не вивчив, я блефував. І це заходило не на 12, ну на 10 точно. Всі думали: може, він десь таку версію прочитав. Це ж так само як в університеті - спочатку ти працюєш на заліковку, а потім вона на тебе.

Це були кайфові часи. По суті, ти з понеділка по п'ятницю ходиш до своїх друзів, де кожен день - якісь історії, приколи.

- Медаль отримали?

- Срібну. До золотої трішки не вистачило. Все-таки 10-11-й класи були дуже насичені свободою, тому, можливо, через це.

- Читала, що в школі ви займали призові місця в олімпіадах з історії України, були учасником конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. 

- Було таке. Їздив на всі олімпіади. Не було жодної олімпіади, на яку б я не їздив. А це – субота, неділя, дуже незручно, але зіскочити ти не можеш, і вчителя не хотілося підвести. В мене виходило тільки з історією і біологією, можливо, ще щось, не згадаю.

Це теж досвід - працював без вихідних, як каторжанин.

Мої соцмережі більше для комунікації, ніж для презентації себе

- Слухала ваше інтерв’ю на «Прямій червоній», а потім глянула на коментарі. Там - одні зізнання у любові. От, наприклад: «пан Олег особисто для мене - некоронований король ютубу», «максимум позитиву, інтересу і нуль зашкварів», «Маслюк - недооцінений гуморист сучасності», «Маслюк куди не приходить - завжди кайф». Публіка вас любить. Я ж не думаю, що хтось чистив там погані коментарі.

- Думаю, це зробив не Фоззі й не Валера (сміється). Звичайно, це дуже лестить, це приємно. Але не завжди такі коментарі. Є певні ніші, наприклад, футбольні, де таких коментарів дуже мало.

Можливо, це через те, що є якась дозованість, і я людям не набридаю. Не можу пояснити. Але мені приємно. Дякую всім. Пишіть коментарі під цим інтерв’ю.

- Між іншим, про «не набридаю» - це м'яко сказано. «Батьківські збори» трохи оновили вашу сторінку в інстаграмі. А то останній допис у вас був майже рік тому. Ви точно не набридаєте. 

- Я час від часу у сторіз щось викладаю. У мене соцмережі більше для комунікації, ніж для презентації себе. Розумію, що в сучасному світі це неправильно, що це наче якесь твоє досьє, резюме, тим паче для публічної особи. Але мені це складно дається. Не можу пояснити. Я взагалі не дуже багато часу проводжу в соцмережах, не сиджу там годинами.

- До того ж, там багато агресії, токсичності.

- Я не боюся токсичності. Люди можуть писати все що завгодно, це їхнє право. Інколи вони цим правом користуються занадто. Але тут більше питання не в токсичності, а в мені. Я не боюсь, що про мене напишуть. Просто не лежить мені це до душі.

- Перше, що про вас видає Google: «офіційний канал кандидата в мери Києва, а нині діючого сільського голови села Бондарка Олега Маслюка». Це був ще 2014 рік. Багато людей тоді повелися на цей жарт?

- Під відеороликами в YouTube, соцмережах, де ми це постили, всі розуміли, що це прикол.

Але ж ми трішки пішли далі. Встановили біля метро «Політехнічний інститут» намет, поставили колонку, проводили агітацію. У нас був банер, ми роздавали туалетний папір із написом «Досить це терпіти». Це була наша фішка. У мене був зошит, де я записував у члени партії. І люди підходили, записувалися, залишали номер телефону. Люди вірили. Навіть підходив один мужчина, казав, що він юрист, і пропонував юридичні послуги, якщо нам знадобиться.

Але, мені здається, тоді було важливо трішечки розрядити обстановку, і таким чином трішки повеселити людей.

- Як ви змінилися з початку повномасштабної війни? Що вас витягнуло з застою, в якому ми всі перебували на початку?

- Напевно, наша команда, яка вже дуже добре одне одного знає. Коли ми зустрічаємось, можемо просто поруч посидіти, помовчати, і нам буде прикольно. Можемо пожартувати – і теж буде прикольно.

Ми розуміли: якщо сидіти без діла, ти нічого доброго не зробиш ні для себе, ні для країни. Перший проєкт, який ми запустили, була, здається, «Небезпечна передача». Просто починали потихеньку з якихось роликів. На той час ми не бачили якогось сенсу в шоу. Адже «Мамахихотала» до війни і під час війни – це вже зовсім, мені здається, різні проєкти, зовсім різне бачення.

- Чи проходили ви для себе якісь військові навчання? Майже всі артисти, з ким я говорю, кажуть, що на це бракує часу. Але це важливо – бути підготовленим, щоб потім не бути шокованим.

- Не проходив. Всі ці курси дають якусь основу, і на більш лояльних умовах. Інша річ – фахова підготовка. Це шок завжди для всіх в будь-яких умовах. Не буде такого, що ти пройшов якісь курси, приїхав на БЗВП і такий: «Я все знаю, я готовий». У будь-якому разі буде стрес і незрозумілість.

З близьким другом Женею Яновичем. Фото: надано «Мамахихотала»

Є чотири угрупування, з якими я можу відпочивати

- А як сьогодні виглядає ваше дозвілля? Мені, наприклад, важко ходити на якісь концерти, вечірки, я себе некомфортно почуваю.

- Я проводжу час тільки з близькими мені людьми. Я також не ходжу на гучні вечірки, це дискомфорт для мене.

У мене є чотири угрупування, з якими я можу відпочивати. Перше – беззаперечно, моя сім'я. Друге - мої друзі по «Мамахихотала». Третє - мої однокласники, з якими я досі спілкуюся. І четверте, це моє хобі, - я кожного четверга граю в більярд, це теж своє угрупування, з яким я спілкуюся.

Все інше буває дуже рідко. Я, в принципі, більше нічого і не шукаю. Не скажу, що був дуже активним в цьому плані і раніше. А зараз - тим паче. Я не з тих, хто любить десь зависнути на ніч.

- Перше ваше угруповання – сім’я. Мама з сестрою лишилися тут?

- Так, вони тут, в них з'явився новий кіт. Тому у них все весело.

- Про що ваші мрії сьогодні? Хтось мріє, хтось живе одним днем. Як ви?

- Є така фраза, що мрія - це не мета, а шлях. Я зараз також глобально не мрію.

Звісно, найбажаніша мрія – закінчення війни, всіх проблем, які нав'язала нам наша недружня країна. Інколи згадуєш своє життя «до», і це наче якесь інше життя.

Раніше любив прогулятися вночі, просто пройтися під романтичний жовтневий дощик. Просто подумати, можливо, помріяти про щось. Зараз в тебе і це відбирають. Тому головна мрія у всіх одна.

А великих мрій в мене й немає. Хочеться потрошку вдосконалюватися, не перетворюватись в нудну людину. Можливо, отака мрія. Бо інколи починаю за собою помічати, що стаю малоактивним. Не фізично, а емоційно. Якось погано на душі. Тому хочеться залишатися в тонусі і цей тонус передавати іншим.

До речі, була в мене імпровізована відпустка - ми з друзями виїхали на 11 днів на рибалку з наметами. І я так зарядився, що, чесно кажучи, тепер моя мрія - поїхати на цю рибалку в наступному році, якщо все буде добре. Треба мріяти не тільки про глобальне, а й про щось земне, що дійсно приносить тобі задоволення.