Рецензія на фільм "10 блогерят"

Від фільму “10 блогерят” не очікувалося абсолютно нічого. Максимум, легкий перегляд, щось на один вечір. Її задум — зібрати в одній локації десяток блогерів, аби показати, як сучасний хейт у соцмережах може перетворитися на справжню зброю, виглядає для українського кіно досить незвично. Це спроба зробити чорну комедію з елементами детективу, та чи вийшло це у творців?

Плюси:

оригінальна для українського кіно ідея; приємна атмосферна картинка; хороша операторська робота; спроба зачепити важливу моральну тему про хейт і межі онлайн-культури; хороша робота кількох досвідчених акторів (Сумська, Вертинський)

Мінуси:

сирий, непослідовний сценарій; гумор побудований на старих кліше; невдале поєднання жанрів — детектив, трилер і фарс конфліктують між собою; неприродні діалоги, які вибивають з атмосфери; невпевнена акторська гра більшості молодих виконавців; темп, що то буксує, то стрибає, руйнуючи ритм історії

4/10

Оцінка
ITC.ua

“10 блогерят”

Жанр чорна комедія
Режисер Олександр Щур
У ролях Ольга Сумська, Олег Вертинський, та ін.
Прем’єра 16 жовтня 2025 року, кінотеатри

Історія фільму “10 блогерят” починається досить буденно. Кілька відомих інфлюенсерів отримують запрошення взяти участь у загадковому реаліті-шоу. Локація — великий заміський павільйон, де, здавалось би, все готове для лайвстрімів, інтриг і скандалів на камеру. Та вже з перших хвилин стає зрозуміло, що це не просто шоу — це пастка. Один за одним учасники починають зникати, а публіка в інтернеті спостерігає за цим, голосуючи, хто має піти наступним.

Сама ідея виглядає сміливою, навіть якщо реалізація подекуди шкутильгає. Концепт справді цікавий, і на папері міг стати чимось справді прикольним. Але фільм не завжди витягує задуману сатиру до потрібного рівня. Гумор часто виявляється грубим і передбачуваним, а частина жартів побудована на старих кліше: тіло, лайка, незручні ситуації. Це давно не дивує і не викликає сміху, радше втомлює. Є кілька моментів, де жарти працюють, але таких епізодів катастрофічно мало. А для чорної комедії цього замало подвійно.

Головна біда фільму — сценарій. Від нього, як від доміно, сиплеться все інше. Коли структура слабка, гумор не має на що спиратися, діалоги звучать фальшиво, а персонажі губляться у власних мотиваціях.

“10 блогерят” саме такий випадок: історія наче й має кістяк, але він тонкий, крихкий і не витримує ваги всіх сюжетних гілок. Жарти з’являються з повітря, більшість сцен розвиваються без логічного підґрунтя, а конфлікти між героями виглядають надуманими. У результаті комедія не смішить, сатира не кусає, а детектив не інтригує. Все це перетворюється на строкатий хаос, який спостерігати цікаво хіба що через цікавість, куди ж воно все впаде далі.

Ще одна проблема — діалоги, які звучать так, ніби їх писали не для живих людей, а для відеогри початку двохтисячних. Репліки неприродні, без жодного відчуття ритму розмови: герої говорять одне одному очевидні речі, пояснюють те, що глядач і так бачить, або раптом видають пафосні монологи посеред побутових сцен.

Через це емоційна правдивість тане, і навіть потенційно сильні моменти виглядають театрально. До того ж темп історії постійно скаче: перші двадцять хвилин усе тягнеться, потім сюжет різко прискорюється, ніби хтось перемотав плівку вперед.

Спецпроєкти

Водночас не можна не відзначити моральну складову. Фільм говорить про хейт у соцмережах, про те, як публічне знищення стає частиною розваги. Це правильне повідомлення і потрібна тема. Тут сценаристи влучили. Бо різниця між критикою та приниженням часто стирається, і “10 блогерят” про це нагадує. Мораль зрозуміла й без моралізаторства. У цьому, можливо, навіть головна сила картини.

Атмосфера стрічки працює значно краще за гумор. Знято все в обмеженому просторі, у замкнутій локації, де кожна деталь ніби дихає напругою. Камери, павільйони, від цього простору справді стає некомфортно. Є моментами відчуття, що герої не просто у грі, а у власному пеклі, яке самі собі створили. І це вдала знахідка. Операторська робота приємно дивує, кадри виглядають атмосферно, а колірна палітра додає фільму відчуття клаустрофобії та тривоги.

Окремо варто згадати акторську складову. Тут усе дуже нерівно. Ольга Сумська та Олексій Вертинський традиційно тримають рівень, навіть коли сценарно грати майже нічого. Вони додають історії бодай якогось професійного відтінку. Інші ж актори, здебільшого молоді обличчя, новачки, або блогери і це кидається в очі. Місцями здається, що грають вони щось незрозуміле, і часто забуваються у якій тональності існує фільм.

Фінал намагається здивувати, і певною мірою це вдається. Твіст із розв’язкою спрацьовує неочікувано, та хочеться, аби до нього підвели більш логічно. Відчувається, що задум був, але сценарій потребував ще кількох ітерацій, аби вистрілити на повну. Все виглядає ніби в останній момент змонтованим, через що емоційного удару немає. Але сама спроба похвальна — для нашого ринку навіть такий формат уже крок уперед.

Висновок:

"10 блогерят" — погане кіно з хорошими намірами. Ідея є, атмосфера є, мораль також. Але коли все це зібрати докупи, виходить розмитий мікс, який тримається виключно на задумі. У фільму вистачає світлих моментів, проте в цілому він не витягує себе ні гумором, ні сюжетом, ні акторською грою. Це чергова спроба українського кінематографа зробити щось інакше, і вона важлива, навіть якщо не вдала. Бо рух є, і цей рух у правильному напрямку.